Павло Безпощадний
Народився 29 червня (12 липня) 1896(1896-07-12)
Всеславль, Смоленська
губернія
, Російська імперія
Помер 25 травня 1968(1968-05-25) (71 рік)
Горлівка, УРСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність поет
Сфера роботи літературна діяльністьd[1]
Мова творів російська
Роки активності 1924—1968
Нагороди Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора

Павло́ Григо́рович Безпоща́дний (справжнє прізвище — Іванов; нар. 29 червня (12 липня) 1896(18960712), Всеславль, Смоленська губернія, Російська імперія — пом. 25 травня 1968, Горлівка, Донецька область, УРСР, СРСР)  — український, європейський, російський і радянський поет. Автор крилатого вислову: «Донбас ніхто не ставив на коліна. І нікому поставить не дано!»[2]. Також деякі шанувальники його творчості називають його донбаським Робертом Бернсом. Його зятем є відомий український російськомовний поет Борис Ластовенко. Був знайомий, спілкувався і товаришував з багатьма відомими діячами української і російської радянської літератури і культури. Одним з його близьких друзів був письменник Леонід Жариков, який у своїх книгах використовував деякі епізоди з його життя[3].

Життєпис

ред.

Народився 29 червня (12 липня) 1896(18960712) року в селі Всеславль Смоленської губернії (нині село Сеславль, Брянська область) в сім'ї селянина-бідняка. Його матір звали Юлія Олександрівна. Його дід був кріпаком. У майбутнього поета було сімнадцять рідних братів і сестер. Через скруту його батько переїжджає на Донбас, де вмирає після травми, отриманої в шахті. За іншої інформації, у нього не було батька, а був вітчим Григорій Борисов. У 1907—1917 роках Павло працює вибирачем породи, лампоносом, вагонником, коногоном на Селезнівських рудниках (нині місто Перевальськ).

Громадянська війна

ред.

У 1918 році пішов добровольцем до Червоної Армії, служив телефоністом на фронтах громадянської війни на теренах країн колишньої Російської імперії.[4] Через три роки повернувся додому, на свій рудник, який став називатися «Паризька комуна», і знову став працювати шахтарем. Після повернення додому Павло Безпощадний активно почав займатися самоосвітою, знайомитися з творчістю Маяковського, Дем'яна Бідного, Свєтлова, Сосюри, Жарова, Багрицького, Ушакова.

Перші вірші опублікував 18 травня 1924 року в газеті «Кочегарка», місто Бахмут. Тоді ж залишив шахтарську працю і перейшов працювати в газету у відділ листів.

Про першу появу Павла в редакції «Забою» Борис Горбатов залишив такі спогади: «Скромний і боязкий, він прийшов у „Забой“ через стінну газету; прийшов з кострубатими коломийками, простими і зворушливими віршами — прийшов і відразу полюбився шахтарській масі … Може бути, саме він виросте в великого пролетарського письменника і разом із собою принесе в літературу любов до угрю- мим шахтам і простим людям».

У перші роки творчості Павло Безпощадний разом з своїм другом Чорним Діденком проводив велику організаторську і дослідницьку роботу. Вони збирали старий і новий шахтарський фольклор, допомагають літературним гурткам і бібліотекам. Активно працював над об'єднанням донбаських літераторів у Союзі пролетарських письменників Донбасу «Забой» .

У 1930 році вийшла «Кам'яна книга» Павла Безпощядного про роботу над нею Іван Ле залишив такі спогади: «Я пам'ятаю його в період найпліднішого творчого розквіту, пишаюся тим, що його „Каменную книгу“, першу збірку натхненних поезій, компонував своїми руками. Як мудрували ми з кадровими шахтарями, щоб надати обкладинці справді „кам'яновугільного“ вигляду! Фотографували пласти, окремі грудки антрациту. Фотографували в сонячних променях і в світлі шахтарської лампи…».[5]

1932 року переїхав до Горлівки, куди була переведена редакція газети «Кочегарка».

У Середній Азії

ред.

У роки Другої світової війни поета не призвали в армію за станом здоров'я.

В 1941 році був евакуйований до Середньої Азії. Під час перебування в евакуації в Таджикистані в місті Душанбе їм була написана збірка «На батьківщині друзів» 1941—1943 рік.

Повернення на Донбас

ред.

Відразу після звільнення Донбасу повернувся в Україну, спершу в Краснодон, потім в Ворошиловград (нині Луганськ).

На початку 50-х років назавжди повернувся в Горлівку, де і помер 25 травня 1968 року.

Сім'я

ред.

У 34 роки одружився з 18-річною Єлизаветою Абрамівною. В 1943 році народився син, в 1945 і 1947 дві дочки. Наймолодша дочка Віра Павлівна Безпощадна, заміжня за українським поетом Борисом Яковичем Ластовенком.

Цитати про письменника

ред.

Павло Безпощадний — найпопулярніший поет у Донбасі. Його поезія — поезія шахти, поезія чорного золота.[6]

Баглюк Григорій Микитович

Павло Безпощадний вже тоді, в 1934 році, був провідним поетом Донбасу. Людина дуже скромна, до комічного сором'язливий, він, втім, не надавав значення похвал критики на його адресу, тримався з молодими літераторами на рівних і був ними любимим.

Петро Северів[7]

Творчість

ред.

У 20-х роках друкувався в газеті «Кочегарка» та журналі «Забой».

У 1930 році вийшла у світ перша збірка віршів «Каменная книга».

Автор збірок:

  • «Наследие», «Родина», «Шахтерские песни», «Над шахтой летят журавли», «Всегда с Донбассом».
  • Вибрані поезії. К., 1947.
 
Збірка віршів українською мовою «Вибрані поезії» видані в 1930-ті роки на хвилі коренізації

Збірки віршів

ред.
  • «Каменная книга» (1930)
  • «Год в „Кочегарке“» (1934)
  • «Наследство» (1935)
  • «Стихи» (1936)
  • «Родина» (1938)
  • «Родное» (1946)
  • «Заветная звезда» (1947)
  • «Шахтерские песни» (1948)
  • «Песни труда» (1949)
  • «Избранное» (1950)
  • «Степь Донецкая» (1950)
  • «Избранное» (1955)
  • «Горный пламень» (1957)
  • «Шахтёрские поэмы» (1959)
  • «Сталино» (1959)
  • «Донецкие просторы» (1961)
  • «Стихи» (1964)
  • «Избранное. Стихи, песни, поэмы» (1965)
  • «Избранное» (1965)
  • «Каменная лирика» (1968)

Крилаті вирази

ред.
  • Донбас ніхто не ставив на коліна і нікому поставити не дано.[8]

Нагороди

ред.

Література про Павла Беспощадного

ред.
  • Демидов І. В. Павло Безпощадний — поет і людина. Місто: Донецьк Рік: 1975
  • Микола Ушаков. «Первопроходчик». Київ[9]
  • Сергій Корсаков. «Сын коммуны». Москва[10]
  • Іван Ле . «Он коногонил песнь шахтерскую». Київ[11]
  • Юрій Чорний-Діденко."Хранимое сердцем" .Київ[12]
  • Безпощадна Єлизавета «О дорогом мне человеке».
  • Матусовський Михайло «Вещий дар». Київ
  • Сєвєров Петро «Заветная звезда». Київ
  • Кожухов Федір «Мой сосед». Москва
  • Іонов Олексій «Песнетворец». Уфа
  • Семенов Іван «Могучий ствол шахтерской поєзии». Чебоксари
  • Гончаров Микола «Первый шаг». Москва
  • Жариков Леонід «Недопетая песня твоя» Москва
  • Степаненко Олександр «Любимый поэт». Горлівка
  • Шутов Віктор «Незабываемое».
  • Карпов Василь "Здраствуй, Паша ! ". Горлівка 1970
  • Чебалін Петро «Песня о синей птице». Донецьк
  • Литвинов Віктор «Три встречи».
  • Беспощадна Віра "Что ты сделал ? "Горлівка
  • Демидов Володимир «Горный пламень» .Донецьк
  • Клоччя А., Павло Беспощадний. Критико-біографич. нарис, Сталино, 1956;
  • Белогуб И. М., Павел Беспощадный — рабочий поэт, певец социалистического Донбасса, Ворошиловград, 1956;
  • Гончаров Н. Е., Оружие поэта.

Твори присвячені поету

ред.
  • Володимир Сосюра «Третя рота» Цей вірш написано В. Н. Сосюрою на квартирі П. Г. Беспощадного.[13]
  • Муратов Ігор «Слово про Пашу, про вірну дружбу нашу». Харків
  • Аврамчик Микола «Сустрэча бывалых коногонов». Мінск
  • Воскрекасенко Сергій «У вінок Павлу Безпощадному»
  • Кравченко Анатолій «Яблоня поэта». Донецьк
  • Титов Микола «Поманили стежки мене».
  • Смєляков Ярослав «Павел Беспощадный».

Пам'ять

ред.
  • У рідному місті поета в Горлівці є вулиця яка носить його ім'я.

Примітки

ред.
  1. Czech National Authority Database
  2. Дружина рятувала Безпощадного все життя [Архівовано 4 серпня 2017 у Wayback Machine.](рос.)
  3. Архівована копія. Архів оригіналу за 14 березня 2016. Процитовано 19 серпня 2016.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  4. Забой, №3, 1928 Ст. 28
  5. «Донбас» № 5, 1973 р. За сторінками ювілейних випусків Іван Ле перші зустрічі.
  6. («Забой», 1929, 3 (​​93)
  7. Петр СЕВЕРОВ
    Юрий Черный-Диденко
  8. Янукович знову сплутав поетів. Архів оригіналу за 3 травня 2014. Процитовано 3 травня 2014.
  9. Павло Безпощадний — поет і людина. Місто: Донецьк Рік: 1975 стр 9 — 12
  10. Павло Безпощадний — поет і людина. Місто: Донецьк Рік: 1975 Стр 13-19
  11. Павло Безпощадний — поет і людина. Місто: Донецьк Рік: 1975 Стр 20-23
  12. Павло Безпощадний — поет і людина. Місто: Донецьк Рік: 1975 Стр 24-55
  13. Павло Безпощадний — поет і людина. Місто: Донецьк Рік: 1975 Стр 7

Література

ред.
  • Павло Безпощадний — поет і людина. — Донецьк, 1975.
  • Клоччя А., Павло Беспощадний. Критико-біографич. нарис, Сталино, 1956.
  • Белогуб И. М., Павел Беспощадный — рабочий поэт, певец социалистического Донбасса, Ворошиловград, 1956.
  • Гончаров Н. Е., Оружие поэта.
  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Календар знаменних і пам'ятних дат Донецької області. 2010 рік [Текст] / Донец. обл. універс. наук. б-ка ім. Н. К. Крупської; уклад. І. В. Гайдишева; ред. О. В. Рязанцева, Т. С. Литвин; наук. ред. О. В. Башун, Н. П. Авдєєнко; відп. за вип. Л. О. Новакова. — Донецьк: Сх. вид. дім, 2009. — 98 с.
  • 100 років від дня народження П. Г. Безпощадного (1895—1968) // Знаменні і пам'ятні дати Донецької області на 1995 рік. — Донецьк, 1994. — С. 29-34.
  • Гончаров М. Е. «Оружие поэта».

Джерела

ред.