Відкрити головне меню

Павло Безпощадний
Безпощадний Павло Григорович.jpg
Народився 29 червня (12 липня) 1896(1896-07-12)
Всеславль, Смоленська
губернія
, Російська імперія
Помер 25 травня 1968(1968-05-25) (71 рік)
Горлівка, УРСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСР
Діяльність поет
Мова творів російська
Роки активності 1924—1968
Нагороди Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора

Павло́ Григо́рович Безпоща́дний (справжнє прізвище — Іванов; нар. 29 червня (12 липня) 1896(18960712), Всеславль, Смоленська губернія, Російська імперія — пом. 25 травня 1968, Горлівка, Донецька область, УРСР, СРСР)  — український, європейський, російський і радянський поет. Автор крилатого вислову: «Донбас ніхто не ставив на коліна. І нікому поставить не дано!»[1]. Також деякі шанувальники його творчості називають його донбаським Робертом Бернсом. Його зятем є відомий український російськомовний поет Борис Ластовенко. Був знайомий, спілкувався і товаришував з багатьма відомими діячами української і російської радянської літератури і культури. Одним з його близьких друзів був письменник Леонід Жариков, який у своїх книгах використовував деякі епізоди з його життя[2].

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився 29 червня (12 липня) 1896(18960712) року в селі Всеславль Смоленської губернії (нині село Сеславль, Брянська область) в сім'ї селянина-бідняка. Його матір звали Юлія Олександрівна. Його дід був кріпаком. У майбутнього поета було сімнадцять рідних братів і сестер. Через скруту його батько переїжджає на Донбас, де вмирає після травми, отриманої в шахті. За іншої інформації, у нього не було батька, а був вітчим Григорій Борисов. У 1907—1917 роках Павло працює вибирачем породи, лампоносом, вагонником, коногоном на Селезнівських рудниках (нині місто Перевальськ).

Громадянська війнаРедагувати

У 1918 році пішов добровольцем до Червоної Армії, воював на фронтах громадянської війни на теренах країн колишньої Російської імперії. Через три роки повернувся додому, на свій рудник, який став називатися «Паризька комуна», і знову став працювати шахтарем. Після повернення додому Павло Безпощадний активно почав займатися самоосвітою, знайомитися з творчістю Маяковського, Дем'яна Бідного, Свєтлова, Сосюри, Жарова, Багрицького, Ушакова.

Перші вірші опублікував 18 травня 1924 року в газеті «Кочегарка», місто Бахмут. Тоді ж залишив шахтарську працю і перейшов працювати в газету у відділ листів.

Про першу появу Павла в редакції «Забою» Борис Горбатов залишив такі спогади: «Скромний і боязкий, він прийшов у „Забой“ через стінну газету; прийшов з кострубатими коломийками, простими і зворушливими віршами — прийшов і відразу полюбився шахтарській масі … Може бути, саме він виросте в великого пролетарського письменника і разом із собою принесе в літературу любов до угрю- мим шахтам і простим людям».

У перші роки творчості Павло Безпощадний разом з своїм другом Чорним Діденком проводив велику організаторську і дослідницьку роботу. Вони збирали старий і новий шахтарський фольклор, допомагають літературним гурткам і бібліотекам. Активно працював над об'єднанням донбаських літераторів у Союзі пролетарських письменників Донбасу «Забой» .

У 1930 році вийшла «Кам'яна книга» Павла Безпощядного про роботу над нею Іван Ле залишив такі спогади: «Я пам'ятаю його в період найпліднішого творчого розквіту, пишаюся тим, що його „Каменную книгу“, першу збірку натхненних поезій, компонував своїми руками. Як мудрували ми з кадровими шахтарями, щоб надати обкладинці справді „кам'яновугільного“ вигляду! Фотографували пласти, окремі грудки антрациту. Фотографували в сонячних променях і в світлі шахтарської лампи…».[3]

1932 року переїхав до Горлівки, куди була переведена редакція газети «Кочегарка».

У Середній АзіїРедагувати

У роки Другої світової війни поета не призвали в армію за станом здоров'я.

В 1941 році був евакуйований до Середньої Азії. Під час перебування в евакуації в Таджикистані в місті Душанбе їм була написана збірка «На батьківщині друзів» 1941—1943 рік.

Повернення на ДонбасРедагувати

Відразу після звільнення Донбасу повернувся в Україну, спершу в Краснодон, потім в Ворошиловград (нині Луганськ).

На початку 50-х років назавжди повернувся в Горлівку, де і помер 25 травня 1968 року.

Сім'яРедагувати

У 34 роки одружився на 18-річній Єлизаветі Абрамівні. В 1943 році народився син, в 1945 і 1947 дві дочки. Наймолодша дочка Віра Павлівна Безпощадна, заміжня за українським поетом Борисом Яковичем Ластовенком.

Цитати про письменникаРедагувати

Павло Безпощадний — найпопулярніший поет у Донбасі. Його поезія — поезія шахти, поезія чорного золота.[4]

Баглюк Григорій Микитович

Павло Безпощадний вже тоді, в 1934 році, був провідним поетом Донбасу. Людина дуже скромна, до комічного сором'язливий, він, втім, не надавав значення похвал критики на його адресу, тримався з молодими літераторами на рівних і був ними любимим.

Петро Северів[5]

ТворчістьРедагувати

У 20-х роках друкувався в газеті «Кочегарка» та журналі «Забой».

У 1930 році вийшла у світ перша збірка віршів «Каменная книга».

Автор збірок:

  • «Наследие», «Родина», «Шахтерские песни», «Над шахтой летят журавли», «Всегда с Донбассом».
  • Вибрані поезії. К., 1947.
 
Збірка віршів українською мовою «Вибрані поезії» видані в 1930-ті роки на хвилі коренізації

Збірки віршівРедагувати

  • «Каменная книга» (1930)
  • «Год в „Кочегарке“» (1934)
  • «Наследство» (1935)
  • «Стихи» (1936)
  • «Родина» (1938)
  • «Родное» (1946)
  • «Заветная звезда» (1947)
  • «Шахтерские песни» (1948)
  • «Песни труда» (1949)
  • «Избранное» (1950)
  • «Степь Донецкая» (1950)
  • «Избранное» (1955)
  • «Горный пламень» (1957)
  • «Шахтёрские поэмы» (1959)
  • «Сталино» (1959)
  • «Донецкие просторы» (1961)
  • «Стихи» (1964)
  • «Избранное. Стихи, песни, поэмы» (1965)
  • «Избранное» (1965)
  • «Каменная лирика» (1968)

Крилаті виразиРедагувати

  • Донбас ніхто не ставив на коліна і нікому поставити не дано.[6]

НагородиРедагувати

Література про Павла БеспощадногоРедагувати

  • Демидов І. В. Павло Безпощадний — поет і людина. Місто: Донецьк Рік: 1975
  • Микола Ушаков. «Первопроходчик». Київ[7]
  • Сергій Корсаков. «Сын коммуны». Москва[8]
  • Іван Ле . «Он коногонил песнь шахтерскую». Київ[9]
  • Юрій Чорний-Діденко."Хранимое сердцем" .Київ[10]
  • Безпощадна Єлизавета «О дорогом мне человеке».
  • Матусовський Михайло «Вещий дар». Київ
  • Сєвєров Петро «Заветная звезда». Київ
  • Кожухов Федір «Мой сосед». Москва
  • Іонов Олексій «Песнетворец». Уфа
  • Семенов Іван «Могучий ствол шахтерской поєзии». Чебоксари
  • Гончаров Микола «Первый шаг». Москва
  • Жариков Леонід «Недопетая песня твоя» Москва
  • Степаненко Олександр «Любимый поэт». Горлівка
  • Шутов Віктор «Незабываемое».
  • Карпов Василь "Здраствуй, Паша ! ". Горлівка 1970
  • Чебалін Петро «Песня о синей птице». Донецьк
  • Литвинов Віктор «Три встречи».
  • Беспощадна Віра "Что ты сделал ? "Горлівка
  • Демидов Володимир «Горный пламень» .Донецьк
  • Клоччя А., Павло Беспощадний. Критико-бioграфич. нарис, Сталино, 1956;
  • Белогуб И. М., Павел Беспощадный — рабочий поэт, певец социалистического Донбасса, Ворошиловград, 1956;
  • Гончаров Н. Е., Оружие поэта.

Твори присвячені поетуРедагувати

  • Володимир Сосюра «Третя рота» Цей вірш написано В. Н. Сосюрою на квартирі П. Г. Беспощадного.[11]
  • Муратов Ігор «Слово про Пашу, про вірну дружбу нашу». Харків
  • Аврамчик Микола «Сустрэча бывалых коногонов». Мінск
  • Воскрекасенко Сергій «У вінок Павлу Безпощадному»
  • Кравченко Анатолій «Яблоня поэта». Донецьк
  • Титов Микола «Поманили стежки мене».
  • Смєляков Ярослав «Павел Беспощадный».

Пам'ятьРедагувати

  • У рідному місті поета в Горлівці є вулиця яка носить його ім'я.

ПриміткиРедагувати

  1. Дружина рятувала Безпощадного все життя(рос.)
  2. http://donbass.ua/news/culture/literature/2011/07/08/leonid-zharikov-serdce-moe-propisano-v-donbasse-navechno.html
  3. «Донбас» № 5, 1973 р. За сторінками ювілейних випусків Іван Ле перші зустрічі.
  4. («Забой», 1929, 3 (​​93)
  5. Петр СЕВЕРОВ
    Юрий Черный-Диденко
  6. Янукович знову сплутав поетів. Архів оригіналу за 3 травень 2014. Процитовано 3 травень 2014. 
  7. Павло Безпощадний — поет і людина. Місто: Донецьк Рік: 1975 стр 9 — 12
  8. Павло Безпощадний — поет і людина. Місто: Донецьк Рік: 1975 Стр 13-19
  9. Павло Безпощадний — поет і людина. Місто: Донецьк Рік: 1975 Стр 20-23
  10. Павло Безпощадний — поет і людина. Місто: Донецьк Рік: 1975 Стр 24-55
  11. Павло Безпощадний — поет і людина. Місто: Донецьк Рік: 1975 Стр 7

ЛітератураРедагувати

  • Павло Безпощадний — поет і людина. — Донецьк, 1975.
  • Клоччя А., Павло Беспощадний. Критико-бioграфич. нарис, Сталино, 1956.
  • Белогуб И. М., Павел Беспощадный — рабочий поэт, певец социалистического Донбасса, Ворошиловград, 1956.
  • Гончаров Н. Е., Оружие поэта.
  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Календар знаменних і пам'ятних дат Донецької області. 2010 рік [Текст] / Донец. обл. універс. наук. б-ка ім. Н. К. Крупської; уклад. І. В. Гайдишева; ред. О. В. Рязанцева, Т. С. Литвин; наук. ред. О. В. Башун, Н. П. Авдєєнко; відп. за вип. Л. О. Новакова. — Донецьк: Сх. вид. дім, 2009. — 98 с.
  • 100 років від дня народження П. Г. Безпощадного (1895—1968) // Знаменні і пам'ятні дати Донецької області на 1995 рік. — Донецьк, 1994. — С. 29-34.
  • Гончаров М. Е. «Оружие поэта».

ДжерелаРедагувати