Вікіпедія

Безлюдівка

смт у Харківській області (Україна)

Безлю́дівка — селище Харківського району Харківської області України. Впритул прилягає до південного кордону міста Харкова.

селище Безлюдівка
Герб Безлюдівки
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район Харківський район
Тер. громада Безлюдівська громада
Код КАТОТТГ UA63120010010021177 Редагувати інформацію у Вікіданих
Облікова картка Безлюдівка 
Основні дані
Засновано 1677 (348 років)
Площа 8,2 км²
Населення ▼ 9135 (01.01.2022)[1]
Густота 1150,7 осіб/км²;
Поштовий індекс 62489
Телефонний код +380 57
Географічні координати 49°52′9″ пн. ш. 36°16′11″ сх. д. / 49.86917° пн. ш. 36.26972° сх. д. / 49.86917; 36.26972
Висота над рівнем моря 114 м
Водойма р. Уди, р. Студенок, Нагорівське озеро, Підборівське озеро, озеро Коваленки, Черкаський струмок, річка Броди, річка Бабаї


Відстань
Найближча залізнична станція: Безлюдівка
До станції: 3 км
До райцентру:
 - фізична: 13 км
 - автошляхами: 15,6 км
До обл. центру:
 - фізична: 13 км
 - автошляхами: 15,6 км
Селищна влада
Адреса 62489, Харківська обл., Харківський р-н, смт Безлюдівка, вул. Зміївська, 48
Голова селищної ради Кузьмінов Микола Миколайович
Карта
Безлюдівка. Карта розташування: Україна
Безлюдівка
Безлюдівка
Безлюдівка. Карта розташування: Харківська область
Безлюдівка
Безлюдівка
Безлюдівка. Карта розташування: Харківський район
Безлюдівка
Безлюдівка
Мапа

Безлюдівка у Вікісховищі

Є адміністративним центром Безлюдівської селищної громади.

Географія

ред.

Розташування селища

ред.

Селище міського типу Безлюдівка знаходиться на лівому березі річки Уда (басейн Сіверського Дінця) і на обох берегах річки Студенок. На півночі примикає до межі міста Харкова, у 3 км на північний захід розташований харківський мікрорайон Жихор, у 4 км на південь розташоване смт Васищеве, в 1 км на південний захід  — смт Хорошеве.

Урочища

ред.

Вглибині території селища є урочище Вулівка, де існують поклади торфу. На південному заході від селища, а саме на березі річки Уди, є урочище Синичине, де колись був хутір Покровський. На заході Безлюдівки, біля зупинки "Удянська", є Панське урочище. На сході селища, а саме в полі, є такі урочища: Дацевих Могил, Мильгунове Болото, Каташеве Болото. А на заплаві річки Уда між Хорошевим та Безлюдівкою розташоване урочище Крива Лука, згадуване ще у джерелах XVII століття.

Ліси Безлюдівки

ред.

На північний захід від Безлюдівки розташований сосновий Ващенків Бір. На заході Безлюдівки, в районі залізничної зупинки "Удянська", є сосновий Панський Бір, а також гай "Вільховий Ріг", відомий ще з XVII ст.

А на півдні селища є величезний сосновий Безлюдівський Бір та невеликий дубовий "Барвенків Гай"

Водойми селища

ред.

У селищі розташовано кілька великих піщаних кар'єрів, заповнених водою, зокрема: оз. Підборівське, оз. Нагорівське, оз. Коваленки, оз. Синичине, оз. Петькове, оз. Журавлине та ін. Також через селище протікає кілька річок: р. Уда, р. Студенок, р. Броди (на північ від Підборівки. Впадає в озеро Новий Лиман), р. Черкаський струмок (на поч. вул. Огородньої), р. Бабаї (на північ від Панського бору)[2].

Відстань до інших міст

ред.

Походження назви

ред.

Топонім "Безлюдівка" - назва-прикметник, що показує, який вигляд мало це поселення початково - порожні хати[3].

Все сталося через наступне. Колись тут була частина села Бабаї, де розташовуватися помістя росіян зі стану "боярських дітей". Але під час антимосковського повстання у серпні 1668 року сюди прийшло об'єднане військо козаків (вірних Дорошенкові) й татар на чолі з Мустафою Мурзою, яке напало й спалило і ці будинки, і сусідні поселення також. Саме так і виникло "безлюддя" - зруйнована й спустошена місцевість, на якій у 1670-х почали селитися козаки й заснували нову слободу[4].

Історія

ред.

Час заснування

ред.
 
Найдавніше писемне джерело про Безлюдівку. 1677 рік (уривок)[5]

Довгий час вважалося, що Безлюдівка вперше згадується у 1680-х роках[6]. Також бували публікації про цілком вигадану дату заснування у 1660 році[7][6]. Але у 2024 році було опубліковано наукову статтю, в якій було відображено документ 1677 року, де згадується Безлюдівка та явно видно, що тоді населений пункт був на стадії заселення. Там же було встановлено, що село виникло між 1673-1677 роками, і його назва походить від "безлюддя", що було спричинене повстанням 1668 року. А до того на місці Безлюдівки була частина села Бабаї, яка була спалена в сході того ж повстання[4].

Тому тепер свої ювілеї селище відзначає від 1677 року.

Події минулого Безлюдівки

ред.

На території селища в урочищах Ващенків Бір і Коваленки виявлено 9 поселень епохи бронзи, 2 поселення скіфського часу, 2 поселення салтівської культури.

Це поселення заснували й населили козаки у XVII столітті.

Від середини XIX аж до початку ХХ ст. село було центром Безлюдівської волості.

У 1861 році було збудовано нинішню будівлю Покровської церкви.

Радянська окупація була встановлена в грудні 1917 року.

З червня по грудень 1919 року Безлюдівка була під владою білих денікінців.

У 1920 році в Безлюдівці утворений комітет незаможних селян, а в 1923 р. — організована сільськогосподарська артіль «Огородник» (з 1931 року — колгосп ім. Петровського). В 1932 році створено ще два колгоспи — ім. Другої п'ятирічки та ім. Будьонного.

Село постраждало від Голодомору 1932-1933 років.

 
Могила місцевої жертви Голодомору. Підлягає взяттю на облік та встановленню пам'ятника

.

19 жовтня 1938 року село Безлюдівка віднесено до категорії селищ міського типу[8].

Існує припущення, що масове поховання жертв Катинської трагедії може бути в Безлюдівці[9].

У 1930-х роках було прокладено шосе до Змієва в об'їзд Безлюдівки, яке пізніше занепало[10].

На фронтах Другої світової війни взяли участь 988 жителів селища, з них загинуло 124 особи, нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу — 798. Дата зайняття Безлюдівки радянськими військами — 28 серпня 1943 року[11].

 
Внутрішній вигляд тваринницького двору колгоспу імені Будьонного, жовтень 1950 року

У 1950 році три колгоспи Безлюдівки були об'єднані в один під назвою "Перемога", який у 1964 році був перетворений на радгосп «Безлюдівський».

У 1968 році селище було повністю електрифіковане і радіофіковане. Також з 1968 року на території селища працює два кар'єри.[12].

У 1970-х роках почалося інтенсивне будівництво житла. Були зведені два мікрорайони «Меліоратор» і «Мостобудівник», а у 1970-1980-х роках — мікрорайон «Центральний»[12].

У 1983 році письменник Юрій Герасименко видав повість про Безлюдівку та доярку В. Савельєву "Лісове озеро [Архівовано 26 серпня 2018 у Wayback Machine.]".

З 1995 року радгосп «Безлюдівский» реорганізували в КСП «Безлюдівка», головою правління якого обрано В. Сосницького[12].

У 1999 році селище було повністю телефонізоване, а в 2002-му - газифіковане[12].

23 червня 2016 року було перейменовано назви деяких вулиць, провулків та в'їздів.

У 2020 році селище стало центром новоствореної Безлюдівської громади.

26 липня 2024 року в Безлюдівці було перейменовано назви трьох вулиць [13].

Населення

ред.

На 1985 рік у Безлюдівці мешкало 9,4 тис. жителів[14]. У 1989 році чисельність населення становила 10 387 осіб (4754 чоловіків і 5633 жінок)[15]. За переписом 2001 року населення Безлюдівки вже становило 9693 особи. А на 1 січня 2013 року тут проживало 9698 осіб[16].

Мова

ред.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[17]:

Мова Кількість Відсоток
українська 7589 78.29%
російська 1998 20.61%
вірменська 31 0.32%
ромська 13 0.13%
румунська 11 0.11%
білоруська 8 0.08%
болгарська 1 0.01%
інші/не вказали 42 0.45%
Усього 9693 100%

Транспорт

ред.
 
Залізничний міст через Студенок в Безлюдівці

Через смт проходять дві інтенсивні залізничні магістралі та автомобільний шлях R-78 Харків-Зміїв.

На території Безлюдівки перебувають залізничні платформи "Удянська", "3 км" і "5 км" Південної залізниці. На території Харкова, поблизу цього смт, є зупинний пункт "Безлюдівка".

Заклади економіки, освіти та культури

ред.

Промислові підприємства

ред.

Заклади соціальної сфери

ред.

Релігія

ред.

Пам'ятники

ред.

Є 2 пам'ятники загиблим радянським воїнам, розміщені на братських могилах, а також погруддя Героїв Радянського Союзу — земляків Левицького Романа Івановича та Підкопая Івана Яковича. Окрім цього, є меморіальна плита з іменами загиблих під час 2-ї Світової війни воїнів-односельчан та пам'ятник на могилі невідомого солдата. Також є пам'ятник на могилі Героя Соціалістичної Праці Калініченко Єлизавети Денисівни.

Відомі мешканці

ред.

Галерея

ред.
  •  
    Братська могила радянським воїнам (>250 воїнів)[11]
  •  
    озеро Коваленки (передній план) та Нагорівське озеро (задній план)
  •  
    Братська могила радянським воїнам (>210 воїнів) перед новою будівлею селищної ради[11]
  •  
    Покровський храм
  •  
    Колишня будівля селищної ради
  •  
    Пам'ятники двом Героям Радянського Союзу
  •  
    Пам'ятник Калініченко Є.Д., Герою Соціалістичної Праці

Примітки

ред.
  1. ↑ UKR-EnumPopEstimate2018
  2. ↑ Вивчення місцевих гідронімів шкільними краєзнавцями (на прикладі водойм смт Безлюдівка) / Кисиленко В. Ю. // Географія та економіка в рідній школі. — 2014. — № 4.
  3. ↑ Знову про Безлюдівку / Кисиленко В. Ю. // Газета «Трибуна Трудящих». — 2016. — № 91
  4. ↑ а б https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/5/59/Almanach_2024_Slobozhanshina.pdf Кисиленко В. Ю. Нові пошуки обґрунтованих дат заснування населених пунктів Слобідської України // Слобожанщина. Погляд у минулому: збірник науково-документальних праць. — Житомир: Бук-Друк, 2024.—С.91-98.
  5. ↑ Кисиленко В. Ю. Нові пошуки обґрунтованих дат заснування населених пунктів Слобідської України // Слобожанщина. Погляд у минулому: збірник науково-документальних праць. — Житомир: Бук-Друк, 2024.—С.91-98
  6. ↑ а б Кисиленко В. Ю. Огляд нововіднайдених джерел щодо уточнення початку літочислення окремих населених пунктів Слобожанщини // Слобожанщина. Погляд у минулому — 2020: збірник науково-документальних праць.  — Житомир: Видавець О. Євенок, 2020. — С.107-116.
  7. ↑ Л. Г. Коваль (2003). Безлюдівка. Енциклопедія сучасної України. 41527. Архів оригіналу за 21 січня 2025. Процитовано 15 травня 2025.
  8. ↑ Історична дата / Кисиленко В. Ю. // Газета «Трибуна Трудящих». — 2009. — № 82
  9. ↑ Frank Fox: God’s Eye: Aerial Photography and the Katyń Massacre, West Chester 1999. ​ISBN 1-887732-13-6​
  10. ↑ Архівована копія. Архів оригіналу за 5 березня 2021. Процитовано 8 вересня 2020.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)
  11. ↑ а б в Невідома війна / Кисиленко В. Ю. // Газета «Трибуна Трудящих». — 2010. — № 49
  12. ↑ а б в г https://archive.org/details/20220117_20220117_1933
  13. ↑ https://kharkivoda.gov.ua/dokumenti/rozporyadzhennya/3521/3555/127690
  14. ↑ Український Радянський Енциклопедичний Словник: В 3-х т. / Редкол.: … А. В. Кудрицький (відп. ред.) та ін.— 2-ге вид.— К.: Голов. ред. УРЕ, 1986 — Т. 1. А — Калібр. 752 с.— С. 147.
  15. ↑ Всесоюзний перепис населення 1989 р. Чисельність міського населення союзних республік, їх територіальних одиниць, міських поселень і міських районів за статтю. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 28 червня 2017.
  16. ↑ Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року. Державна служба статистики України. Київ, 2013. сторінок 100 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 12 жовтня 2013. Процитовано 28 червня 2017. [Архівовано 12 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
  17. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  18. ↑ Якименко Олена Олександрівна. Національна спілка письменників України Харківська обласна організація. 10 липня 2012. Процитовано 30 листопада 2022.
  19. ↑ Сучасні письменники України : бібліографічний довідник / упор. Анатолій Гай ; Національна спілка письменників України. — Київ : Київське обласне творче об'єднання «Культура» ; Біла Церква : Буква, 2011. — 587 с. — ISBN 978-966-2927-05-6., С.539

Джерела

ред.

Посилання

ред.
 
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Безлюдівка
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Безлюдівка&oldid=45298694