Безлюдівка

смт у Харківській області (Україна)

Безлю́дівка — селище міського типу Харківського району Харківської області України. Впритул прилягає до південного кордону міста Харкова.

смт Безлюдівка
Bezlyudivka gerb.png
Герб Безлюдівки
Країна Україна Україна
Область Харківська область
Район/міськрада Харківський район
Рада Безлюдівська громада
Код КОАТУУ: 6325155600
Облікова картка Безлюдівка 
Основні дані
Засноване 1681
Площа 8,2 км²
Населення 9436 (01.01.2018)[1]
Густота 1150,7 осіб/км²
Поштовий індекс 62489
Телефонний код +380 57
Географічні координати 49°52′09″ пн. ш. 36°16′11″ сх. д. / 49.86917° пн. ш. 36.26972° сх. д. / 49.86917; 36.26972Координати: 49°52′09″ пн. ш. 36°16′11″ сх. д. / 49.86917° пн. ш. 36.26972° сх. д. / 49.86917; 36.26972
Висота над рівнем моря 114 м
Водойма р. Уди, р. Студенок, Нагорівське озеро, Підборівське озеро, озеро Коваленки
Відстань
Найближча залізнична станція: Безлюдівка
До станції: 3 км
До райцентру:
 - фізична: 13 км
 - автошляхами: 15,6 км
До обл. центру:
 - фізична: 13 км
 - автошляхами: 15,6 км
Селищна влада
Адреса 62489, Харківська обл., Харківський р-н, смт Безлюдівка, вул. Зміївська, 48, тел. 749-61-04
Карта
Безлюдівка. Карта розташування: Україна
Безлюдівка
Безлюдівка
Безлюдівка. Карта розташування: Харківська область
Безлюдівка
Безлюдівка
Безлюдівка. Карта розташування: Харківський район
Безлюдівка
Безлюдівка

Commons-logo.svg Безлюдівка у Вікісховищі

Є адміністративним центром Безлюдівської селищної громади.

Географічне розташуванняРедагувати

Селище міського типу Безлюдівка знаходиться на лівому березі річки Уда (басейн Сіверського Дінця) і на обох берегах річки Студенок. На півночі примикає до межі міста Харкова, у 3 км на північний захід розташований харківський мікрорайон Жихор, у 4 км на південь розташоване смт Васищеве, в 1 км на південний захід  — смт Хорошеве. На заплаві річки Уда між Хорошевим та Безлюдівкою розташоване урочище Крива Лука.[2]

Через смт проходять дві інтенсивні залізничні магістралі та автомобільний шлях R-78 Харків-Зміїв.

Водойми селищаРедагувати

У селищі розташовано кілька великих піщаних кар'єрів, заповнених водою, зокрема: оз. Підборівське, оз. Нагорівське та оз. Коваленки. Також через селище протікає кілька річок: р. Уда, р. Студенок, р. Броди (на північ від Підборівки), р. Черкаський струмок (на поч. вул. Огородньої), р. Бабаї (на північ від Панського бору)[3].

Відстань до інших містРедагувати

ІсторіяРедагувати

На території селища в урочищах Ващенків Бір і Коваленки виявлено 9 поселень епохи бронзи, 2 поселення скіфського часу, 2 поселення салтівської культури.

 
Найдавніше писемне джерело про Безлюдівку. "Судное дѣло" за 1681 рік (уривок)[4]

Слобода Безлюдівка заснована лише наприкінці XVII століття. 1681 рік — дата першої згадки. Свідчень про існування Безлюдівки до 1681 р. не існує. Межові книги 1716 роки дали чітко зрозуміти, що станом на 1673 рік Безлюдівки ще не було[5][6][7][8]. Це поселення заснували й населили козаки.

Село було центром Безлюдівської волості

У 1861 році було збудовано нинішню будівлю Покровської церкви.

Радянська влада встановлена в грудні 1917 року. У 1920 році в Безлюдівці утворений комітет незаможних селян, а в 1923 р. — організована сільськогосподарська артіль «Городник» (з 1931 року — колгосп ім. Петровського). В 1932 році створено ще два колгоспи — ім. Другої п'ятирічки та ім. Будьонного.

Село постраждало від Голодомору 1932-1933 років.

 
Могила місцевої жертви Голодомору. Підлягає взяттю на облік та встановленню пам'ятника

Перша комсомольська організація створена в 1921 році, а перша партійна організація створена в 1936 році.

19 жовтня 1938 року село Безлюдівка віднесено до категорії селищ міського типу[9].

Існує припущення, що масове поховання жертв Катинської трагедії може бути в Безлюдівці[10].

У 1930-х роках було прокладено шосе до Змієва в об'їзд Безлюдівки[11].

На фронтах Другої світової війни взяли участь 988 жителів селища, з них загинуло 124 особи, нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу — 798. Дата заняття Безлюдівки радянськими військами — 28 серпня 1943 року[12].

У 1964 році утворено радгосп «Безлюдівський».

У 1983 році письменник Юрій Герасименко написав про Безлюдівку повість "Лісове озеро".

23 червня 2016 року перейменовано вулиці, провулки та в'їзди:

Стара назва Нова назва
вулиця 8-го з'їзду Рад вулиця Полунична
провулок 8-го з'їзду Рад провулок Полуничний
в'їзд 8-го з'їзду Рад в'їзд Полуничний
вулиця Радянська вулиця Незалежності
провулок Радянський провулок Незалежності
в'їзд Радянський в'їзд Незалежності
провулок Островського провулок Селянський
провулок Пролетарський провулок Покровський
вулиця 2-ї П'ятирічки вулиця Юності
вулиця Жовтнева вулиця Стадіонна
площа Жовтня площа Стадіонна
провулок Жовтня провулок Стадіонний
в'їзд Жовтня в'їзд Стадіонний
в'їзд Петровського в'їзд Овочевий
провулок Петровського провулок Овочевий

НаселенняРедагувати

Рідна мова за переписом 2001 р.[13]

Українська Російська Білоруська
БЕЗЛЮДІВКА 78,29 % 20,61 % 0,19 %

На 1985 рік у Безлюдівці мешкало 9,4 тис. жителів[14]. У 1989 році чисельність населення становила 10 387 осіб (4754 чоловіків і 5633 жінок)[15]. За переписом 2001 року населення Безлюдівки вже становило 9693 особи. А на 1 січня 2013 року тут проживало 9698 осіб[16].

ТранспортРедагувати

 
Залізничний міст через Студенок в Безлюдівці

На території селища перебувають залізничні платформи Удянська, 3 км і 5 км Південної залізниці. На території Харкова, поблизу цього смт, є зупинний пункт Безлюдівка.

Заклади економіки, освіти та культуриРедагувати

Промислові підприємстваРедагувати

Заклади соціальної сфериРедагувати

РелігіяРедагувати

Пам'ятникиРедагувати

Є 2 пам'ятники загиблим радянським воїнам, розміщені на братських могилах, а також погруддя Героїв Радянського Союзу — земляків Левицького Романа Івановича та Підкопая Івана Яковича. Окрім цього, є меморіальна плита з іменами загиблих під час 2-ї Світової війни воїнів-односельчан та пам'ятник на могилі невідомого солдата. Також є пам'ятник на могилі Героя Соціалістичної Праці Калініченко Єлизавети Денисівни.

Відомі мешканціРедагувати

В Безлюдівці мешкали:

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2018 року (PDF)
  2. http://xt.ht/xtarticle/0--storiya-odnogo-urochisha
  3. Вивчення місцевих гідронімів шкільними краєзнавцями (на прикладі водойм смт Безлюдівка) / Кисиленко В. Ю. // Географія та економіка в рідній школі. — 2014. — № 4.
  4. Кисиленко В.Ю. Огляд нововіднайдених джерел щодо уточнення початку літочислення окремих населених пунктів Слобожанщини // Слобожанщина. Погляд у минуле - 2020: збірник науково-документальних праць. — Житомир: Видавець О.О. Євенок, 2020. – С.107-116.
  5. Старовинні документи свідчать / Кисиленко В. Ю. // Газета «Главное». — 2012. — № 32[недоступне посилання з лютого 2019]
  6. Знову про Безлюдівку / Кисиленко В. Ю. // Газета «Трибуна Трудящих». — 2016. — № 91
  7. Такий знайомий «Брідок» / Кисиленко В. Ю. // Газета «Трибуна Трудящих». — 2017. — № 20
  8. Кисиленко В.Ю. Огляд нововіднайдених джерел щодо уточнення початку літочислення окремих населених пунктів Слобожанщини // Слобожанщина. Погляд у минуле - 2020: збірник науково-документальних праць. — Житомир: Видавець О.О. Євенок, 2020. – С.107-116.
  9. Історична дата / Кисиленко В. Ю. // Газета «Трибуна Трудящих». — 2009. — № 82
  10. Frank Fox: God’s Eye: Aerial Photography and the Katyń Massacre, West Chester 1999. ​ISBN 1-887732-13-6
  11. http://xt.ht/xtarticle/0--hose-v-ob-zd--ezlyudivki
  12. а б в Невідома війна / Кисиленко В. Ю. // Газета «Трибуна Трудящих». — 2010. — № 49
  13. Розподіл населення за рідною мовою, Харківська область
  14. Український Радянський Енциклопедичний Словник: В 3-х т. / Редкол.: … А. В. Кудрицький (відп. ред.) та ін.— 2-ге вид.— К.: Голов. ред. УРЕ, 1986 — Т. 1. А — Калібр. 752 с.— С. 147.
  15. Всесоюзний перепис населення 1989 р. Чисельність міського населення союзних республік, їх територіальних одиниць, міських поселень і міських районів за статтю
  16. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року. Державна служба статистики України. Київ, 2013. сторінок 100

ДжерелаРедагувати

  • Український Радянський Енциклопедичний Словник: В 3-х т. / Редкол.: … А. В. Кудрицький (відп. ред.) та ін.— 2-ге вид.— К.: Голов. ред. УРЕ, 1986 — Т. 1. А — Калібр. 752 с.— С. 147.
  • Історія міст та сіл УРСР (рос.)

ПосиланняРедагувати