Відкрити головне меню

Бахмацька сотня — адміністративно-територіальна і військова одиниця Борзнянського та Ніжинського полку Гетьманщини. Створена 1648 року. Центр сотні — містечко Бахмач (нині — центр Бахмацького району Чернігівської області).

Бахмацька сотня
Pechat' sotni Bakhmats'koji.gif
[[Печать Бахмацької сотні [1]]]
Основні дані
Полк: Nizhyn polk.svgНіжинський
Утворена: 1649
Ліквідована: 1782
Населені пункти
Центр: Бахмач
Кількість містечок: 1 (1780)
Кількість слобід: 1 (1780)
Кількість сіл: 8 (1780)
Кількість хуторів: 58 (1780)
Сотенна влада
Сотники

Зміст

ІсторіяРедагувати

Бахмацька сотня на початку існування кілька разів змінювала адміністративну приналежність: у жовтні 1649, згідно Зборівської угоди, був ліквідований Борзнянський полк, а Бахмацька сотня увійшла до Чернігівського полку. Після 1654 сотня належала до Ніжинського полку. Тоді в її складі були великі козацькі поселення — Курінь, Старий Бахмач, Великий Самбір.

Згодом, короткотерміново (1654–1655), знов у відновленому Борзнянському полку. А вже з 1655 і до анексії Гетьманщини Московською державою (1782) — у Ніжинському полку. Парадокс адміністрування Бахмацької сотні полягає в тому, що її територія належала до двох різних благочинь Чернігівської єпархії — Борзнянської (туди належали парафії села Городище та міста Бахмач) та Конотопської (спаська парафія села Тиниця).

У XVIII столітті (приблизно з 1750-х рр.) сотня мала власну печатку з гербом: в овальному щиті, увінчаному шоломом з короною й наметом, - шестикутна зірка, під якою напис: "ПЄЧАТЬ СОТЄНАЯ БАХМАЦКАЯ".

Після ліквідації Бахмацької сотні її територія відійшла до Чернігівського намісництва Російської імперії, а тепер перебуває у складі Бахмацького району Чернігівської області та частково Конотопського району Сумської області України.

Історію Бахмацької сотні професійно досліджує краєзнавець Михайло Виноградов, депутат Бахмацької міської ради від ВО «Свобода», голова Бахмацької районної державної адміністрації.

Специфіка сотніРедагувати

Роль Бахмацької сотні в історії Гетьманщини визначалася її близькістю до столиці — міста Батурин. Тут була одна з непублічних резиденцій Гетьмана Іоанна Мазепи, де українська влада почувалася безпечною від тотального московського шпіонажу, який існував у столиці. На території Бахмацької сотні особисто Іоанн Мазепа приводив до присяги на Євангелії членів Генеральної військової канцелярії на вірність королю Швеції Карлу ХІІ, а також тут проводив дипломатичні переговори з представниками європейських держав Пилип Орлик.

Сотенна старшинаРедагувати

Серед сотенних старшин найбільш відомі представники родин Барановських, Романовичів, Яновичів та Боровських. Останні були споріднені з родиною Гетьмана Івана Самойловича і заснували відому священницьку династію, яка до кінця XIX століття жила у сотенному містечку Голінка сусіднього Прилуцького полку.

СотникиРедагувати

  • Омелянович Пантелеймон (1649).
  • Тищенко Павло Семенович (1654–1662).
  • Пащенко Яків (1672).
  • Романович Степан (1695–1700).
  • Савицький Самійло (1700).
  • Гелега Степан (1709).
  • Боровський Семен Степанович (1709–1710).
  • Троцький Кирило (1710–1713).
  • Боровський Семен Степанович (1716–1722).
  • Галищенко Андрій (1722).
  • Налетовський Данило (1724, н.).
  • Покотило Василь (1728–1743).
  • Понявський Іван (1736, н.).
  • Страшний Василь Данилович (1740, н.).
  • Барановський Олександр Іванович (1743–1752).
  • Забіла Кирило (1752).
  • Янович Михайло (1757–1768).
  • Хильчевський Тимофій (1768).
  • Янович Михайло (1770–1782).

Населені пунктиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Заруба В. М.. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648–1782 роках. — Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2007. — 380 с. ISBN 978-966-383-095-7

ПриміткиРедагувати