Батюки — етнографічна група українців, що компактно живуть в околицях Яворова, Угнова, Рави-Руської, Жовкви та Городка. На півночі вони межують з волинянами-бужанами, на півдні- з ополянами, на схід від Яворова граничать з вересюками, а на заході- з долинянами. Батюцький говір є частиною опільського.

Мапа західноукраїнських племен.jpg
Мешканці Угнова, 1887 р.

НазваРедагувати

Відомий український мовознавець та етнограф Іван Верхратський вважав, що назву свою батюки отримали від майже скрізь менш або більш вживаного слова "батько". У підтвердження цьому він наводить паралелі з іншими етнонімами мешканців Галичини: бемки (назва походить від розмовного "бем" замість "будемо"), юкавці (названі через те, що кажуть "ю" замість "уже", "вже"), бойки (від вживаної частки "бо є") тощо.

Особливості говоруРедагувати

Говір батюків лиш незначною мірою відрізняється від загального опільського. Зокрема, можна виділити декілька значущих рис:

1) Слова, що починаються з голосної літери, найчастіше отримують придих [в] або [г] (рідко [л]): вобід, вобраз, вовес, воко, вунук, вухо, вутроба, гинчий, гиржа, готава, лотава, локунь;

2) [й е] або ['і] замість [й а], ['а], [а]: пшеницє, молодицє, телє, чаплі, поті;

3) Старослов'янській сполуці лъ відповідає сполука ло, котра часом переходить в лу : блоха, блуха; або ле: слеза; або ли: лижка, або оў: жоўтий, доўбати;

4) Старослов'янському ръ відповідає рі: дріва;

5) [й е] та [е] в іменниках середнього роду: зілє, здоровлє, волосє, насінє, збіже;

6) [ц] замість [ц'] в кінці деяких слів: хлопец, воробец;

7) [р] замість первинного [а р'] в кінці іменника: косар, бондар;

8) В прикметниках, що закінчуються на -ськ, -цьк, звуки [с] та [ц] не пом'якшуються: руский, німецкий.

ДжерелаРедагувати