Еялет Басра (осман. ایالت بصره‎) — адміністративно-територіальна одиниця Османської імперії. Існував у 15381862 роках з площею 25,570 км². Утворився внаслідок підкорення Басри османськими військами. Нині є частиною південного Іраку, Кувейту, Катару та північно-західної Саудівської Аравії.

Басра
Дата створення / заснування 1538
Держава Flag of the Ottoman Empire (1844–1922).svg Османська імперія
Столиця Басра
Замінений на Басра
На заміну Сефевіди
Час/дата припинення існування 1862
Розташування на мапі

Координати: 30°30′ пн. ш. 47°49′ сх. д. / 30.500° пн. ш. 47.817° сх. д. / 30.500; 47.817

ІсторіяРедагувати

У 1534 році після захоплення Багдада військами султана Сулеймана I позиції турків в Іраку значно зміцнилися. Водночас Персія перебувала у постійній внутрішній боротьбі за владу. В результаті шейх Рашид аль-Мугхаміс, правитель Басри, став фактично незалежним. Проте його становище погіршилося внаслідок відсутності надійних союзників. Водночас посилилася загроза з боку португальців, які зуміли захопити найважливіші міста Перської затоки, окрім Басри. З огляду на це у 1538 році аль-Мугхаміс добровільно підкорився влади османського султана.

Було створено новий еялет, де спочатку зберігався традиційний арабський порядок. Не було впроваджено систему зеаметів та тімарів, як в інших провінціях імперії. Втім невдовзі центральний уряд вступив у конфлікт з шейхом Рашидом, що дістав посаду паші. Останній намагався зберегти старовинні привілеї та вести незалежну політику. В результаті у 1546 році Рашида було повалено багдадським намісником Еяс-пашею. Після цього влада османів у Басрі зміцнилася. У 1581 році англійська Турецько-левантська компанія відкрила у місті власну факторію.

У 1560 році було виділено еялет Лахсу (куди відійшов півострів Катар).

У 1623 році в результаті невдалої війни з Персією Басорський емірат припинив своє існування. Лише у 1638 році було відвойовано Басру, а за Зухабською угодою вона залишилася у володінні османських султанів. Але їхня влада не була міцною. Фактично там здобули самостійність арабські шейхи з династії аль-Афрасіаб.

Структурна криза 1640—1650-х років завадила відновити владу над Басрою. Втім, в епоху Кепрюлю у 1668 році султанську владу було відновлено. Після поразок у Великій турецькій війні, що завершилася Карловицьким миром 1699 року, контроль над еялетом було значною мірою втрачено. У 1701 році захоплено Персією. Проте у 1712 році в черговий раз відновлено турецьку владу. Тут фактичну владу перебрали шейхи арабського племені мунтефік, які у 1704 та 1708 роках навіть зуміли захопити Басру. У 1715 році тут свою владу встановила династія багдадських пашів, яка до 1780 року стала фактично незалежною.

Разом з цим у 1743 році від Басри відокремилася Кувейтська кази (район), яка стала напівнезалежною. В подальшою це стала основою конфлікту між Османською імперією та великою Британією, що встановила у 1899 році зверхність над Кувейтом. У Новітній час — приводом до іракського вторгнення до Кувейту. У 1776 році перські війська знову захопили Басру. Багдадському паші її вдалося відвоювати у 1780 році. Влада паші проіснувала до 1831 року.

Після відновлення влади султана в Багдаді посади паші Басри поєднувалася з посадою Багдадського паші. Лише у 1850 року відновлено її окремий статус. У 1862 році перетворено на Басорський вілайєт.

АдміністраціяРедагувати

Було поділено на санджаки Басра, Амара, Мунтефік і Хаса, Катар. До 1750 року у складі еялету залишилися лише перші три. Часто паші керували через своїх помічників — дефтердарів (податківців) та кеґ'я (інтендантів).

ЕкономікаРедагувати

Основу становило землеробство (переважно на півдні Месопотамії), торгівля та скотарство (розведення овець та верблюдів). Значний дохід давала торгівля з Індією, звідки доправлялися прянощі, індіго, індійські тканини. Від митних зборів на торгівлю османська адміністрація мала чималий зиск.

ДжерелаРедагувати

  • Robert Mantran, Viviane Fuglestad-Aumeunier, Les Ottomans, le Kuwait et l'Irak, Revue du monde musulman et de la Méditerranée, n°62, 1991 pp. 16-17
  • Reidar Visser (2005). Basra, the Failed Gulf State: Separatism And Nationalism in Southern Iraq. LIT Verlag Münster. p. 19. ISBN 978-3-8258-8799-5
  • Gábor Ágoston; Bruce Alan Masters (2009). Encyclopedia of the Ottoman Empire. Infobase Publishing. p. 78. ISBN 978-1-4381-1025-7.