Басоля

Басоля
	Баси (басолі). 20 ст. Покуття. Національний музей народної архітектури та побуту, МІ-199, МІ-439
Класифікація	струнний музичний інструмент, смичковий музичний інструмент, хордофон
Класифікація Горнбостеля-Закса	321.321-71
Подібні інструменти	віолончель,; контрабас,; козобас.;
	Басоля у Вікісховищі

Басо́ля, басе́тля (через пол. basetla від італ. bassetto — «невеликий контрабас»)^[1], бас — український народний смичковий музичний інструмент. За структурою і розмірами нагадує віолончель, має 4 струни, настроєні по квінтах («до» великої октави, «соль» — «ре» — «ля» малої октави).

Виконавця на басолі називають басистом або басилом. Схожим на басолю серед народних музичних інструментів, але більшим за розміром є козобас.

ВидиРедагувати

Розрізняють чотириструнну басолю з центральної України і триструнну — з Бойківщини. На них грають переважно смичком (нар. «смиком»), інколи щипком. Використовується як акомпанемент у малих інструментальних ансамблях (троїстих музиках). У Закарпатті зустрічається п'ятиструнна басоля, на якій грають щипком пальців та ударом по струнах спеціальною паличкою — бильцем. Верхня дека виробляється із смереки, ялини або явора, нижня з явора, обичайка із бука. Під струнотримачем інколи вирізався спеціальний отвір, куди вставлялося скельце для особливого забарвлення звука (зафіксовано на Бойківщині). Розмір інструменту коливається від 50-70 см (Поділля, Полтавщина) до 140—160 см (Закарпаття). Сучасне виробництво зафіксоване на Закарпатті.

ПриміткиРедагувати

↑ Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.

ДжерелаРедагувати

Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

ЛітератураРедагувати

М. Хай, Н. Якименко Басоля // Українська музична енциклопедія / Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. 2006. — Т. 1. — C. 153
Чубинский П. Труды этнографично-статистической экспедиции в Западно-русский край. — С.Пб., 1874. — Т. 5;
Хоткевич Г. Музичні інструменти українського народу. — К., 1930;
Гуменюк А. Українські народні інструменти. — К., 1967;
Хай М. Музика Бойківщини. — К., 2002;
Черкаський Л. Українські народні музичні інструменти. — К., 2003;
Гордійчук М., Якименко Н. Народні інструменти // ІУМ. — 1989. — Т. 1.

ПосиланняРедагувати

Це незавершена стаття про музичні інструменти.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін. — 632 с.

[1]