Відкрити головне меню

Басо́ля, басе́тля (через пол. basetla від італ. bassetto — «невеликий контрабас»)[1], бас — український народний смичковий музичний інструмент. За структурою і розмірами нагадує віолончель, має 4 струни, настроєні по квінтах («до» великої октави, «соль» — «ре» — «ля» малої октави).

Басоля
HS#:321.322-71
Класифікація
Споріднені інструменти

Виконавця на басолі називають басистом або басилом. Схожим на басолю серед народних музичних інструментів, але більшим за розміром є козобас.

Зміст

ВидиРедагувати

Розрізняють чотириструнну басолю з центральної України і триструнну — з Бойківщини. На них грають переважно смичком (нар. «смиком»), інколи щипком. Використовується як акомпанемент у малих інструментальних ансамблях (троїстих музиках). У Закарпатті зустрічається п'ятиструнна басоля, на якій грають щипком пальців та ударом по струнах спеціальною паличкою — бильцем. Верхня дека виробляється із смереки, ялини або явора, нижня з явора, обичайка із бука. Під струнотримачем інколи вирізався спеціальний отвір, куди вставлялося скельце для особливого забарвлення звука (зафіксовано на Бойківщині). Розмір інструменту коливається від 50-70 см (Поділля, Полтавщина) до 140—160 см (Закарпаття). Сучасне виробництво зафіксоване на Закарпатті.

ПриміткиРедагувати

  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — 632 с.

ДжерелаРедагувати

ЛітератураРедагувати

  • Чубинский П. Труды этнографично-статистической экспедиции в Западно-русский край. — С.Пб., 1874. — Т. 5;
  • Хоткевич Г. Музичні інструменти українського народу. — К., 1930;
  • Гуменюк А. Українські народні інструменти. — К., 1967;
  • Хай М. Музика Бойківщини. — К., 2002;
  • Черкаський Л. Українські народні музичні інструменти. — К., 2003;
  • Гордійчук М., Якименко Н. Народні інструменти // ІУМ. — 1989. — Т. 1.

ПосиланняРедагувати