Ласло Бардошші

угорський політик
(Перенаправлено з Бардошші Ласло)

Ла́сло Ба́рдошші (угор. Bárdossy László; 10 грудня 1890, Сомбатхей, Угорщина — 10 листопада 1946, Будапешт) — угорський дипломат, прем'єр-міністр Угорщини в 19411942 рр.

Ласло Бардошші
угор. Bárdossy László
Ласло Бардошші
Ласло Бардошші
Прапор
Прапор
Прем'єр-міністр Угорщини
3 квітня 1941 — 7 березня 1942
Попередник: Пал Телекі
Спадкоємець: Міклош Каллаї
Прапор
Прапор
Міністр закордонних справ Угорщини
4 лютого 1941 — 7 березня 1942
Попередник: Пал Телекі
Спадкоємець: Міклош Каллаї
 
Народження: 10 грудня 1890(1890-12-10)
Сомбатхей, Угорщина
Смерть: 10 листопада 1946(1946-11-10) (55 років)
Будапешт
Причина смерті: вогнепальне поранення
Країна: Угорщина
Освіта: Будапештський університет (1912)
Партія: Unity Partyd
Рід: Bárdossy familyd
Нагороди:
Grand Cross of the Order of Charles III

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис ред.

Народився в заможній родині. Почав кар'єру, отримавши посаду в міністерстві з релігійних справ. У 1920 році перейшов на роботу в міністерство закордонних справ, де керував департаментом преси в 19241931 р.. У 19311934 рр. служив співробітником повноважного представництва Угорщини в Лондоні. У 1934 році став послом в Румунії. У лютому 1941 р. Бардошші був призначений міністром закордонних справ в уряді Пала Телекі.

Після самогубства Телекі 3 квітня 1941 Бардошші був негайно призначений на посаду прем'єр-міністра, зберігши за собою посаду міністра закордонних справ. На чолі уряду Бардошші проводив виражену пронімецьку політику, вважаючи, що союз із Німеччиною дозволить Угорщині повернути землі, відібрані за Тріанонським договором.

У питаннях внутрішньої політики Бардошші виявився прихильником крайніх правих ідей, переслідуючи комуністів і євреїв. За наполяганням Бардошші в серпні 1941 був прийнятий Третій єврейський закон, серйозно обмежив можливості євреїв займатися підприємництвом і отримати роботу, а також заборонив їм вступати в шлюб або займатися сексом з неєвреями.

Після нападу Німеччини на СРСР регент Горті не рекомендував Бардошші втягувати країну в чергову війну. Проте 26 червня 1941 р. угорське місто Кашшая (нині Кошиці у Словаччині) піддалося бомбардуванню, і угорський уряд оголосив про те, що це були радянські бомбардувальники. Після цього Бардошші оголосив війну СРСР, порушивши цим Конституцію Угорщини, яка вимагала санкції парламенту на оголошення війни. Після атаки Японії на Перл-Гарбор 7 грудня 1941 р. Бардошші не поспішав оголошувати війну США, проте під тиском Німеччини зробив це 13 грудня знову без санкції парламенту.

7 березня 1942 р. регент Горті змусив Бардошші піти у відставку. Причини такого рішення невідомі, проте можливими варіантами історики називають нездатність Бардошші протистояти вимогам Німеччини, його постійні поступки правим і скерування все нових угорських військ на радянський фронт. Можливо, не менш важливою причиною було те, що Бардошші не дав Горті узаконити схему призначення його сина, Міклоша Горті-молодшого, на посаду регента в разі смерті Горті.

Після закінчення Другої світової війни Бардошші був заарештований і засуджений Народним трибуналом в листопаді 1945 за військові злочини і співпрацю з нацистами до смертної кари. Розстріляний у Будапешті в 1946 році.

Джерела ред.

  • Clementis-Záhony Botond, «Bárdossy Reconsiderd: Hungary’s Entrance into World War II» In: Triumph in Adversity. New York, 1988.
  • Nandor F. Dreisziger: «A Dove? A Hawk? Perhaps a Sparrow: Bárdossy Defends his Wartime Record before the Americans, July 1945,» in Hungary Fifty Years Ago, N.F. Dreisziger ed. (Toronto and Budapest: special issue of the Hungarian Studies Review, Vol. XXII, Nos. 1-2, 1995), pp. 71-90.
  • Nandor F. Dreisziger: «Prime Minister László Bárdossy was Executed 50 Years Age as a 'War Criminal',» in Tárogató: the Journal of the Hungarian Cultural Society of Vancouver, Vol. XXIII, no. 11 (November 1996), pp. 56-57.
  • Nandor F. Dreisziger: Was László Bárdossy a War Criminal? Further Reflections, In: Hungary in the Age of Total War 1938—1948 (Bradenton: East European Monographs, distr. through Columbia University Press, 1998) pp. 311—320.

Посилання ред.