Іва́н Гаври́лович Барбо́вич (*27 січня 1874 — †21 березня 1947) — генеральний хорунжий Армії Української Держави, учасник білого руху у складі армії генерала Денікіна.

Барбович Іван Гаврилович
рос. Иван Гаврилович Барбович
Barbovich-ivan.jpg
Народився 1874(1874)
Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 1947(1947)
Мюнхен, Бізонія, окупована союзниками Німеччина, Німеччина
Поховання Вальдфрідгоф
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність військовослужбовець
Alma mater Єлисаветградське кавалерійське училище (1896), Oranienbaum military academyd і Офіцерська кавалерійська школаd
Знання мов російська
Учасник Російсько-японська війна
Військове звання IRA F5Col 1917 h.png Полковник (19.11.1915)
Нагороди
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня

БіографіяРедагувати

Походив з родини офіцера, дворянина Полтавської губернії. Закінчив Єлисаветградське кавалерійське училище (1896), вийшов до 30-го драгунського Інгерманландського полку (3 1907 р. — 10-й гусарський Інгерманландський, Чугуїв). У 19041905 рр. у складі Сибірського козачого полку брав участь у Російсько-японській війні. З 1916 р. — полковник. З 4 травня 1917 р. — командир 10-го гусарського Інгерманландського полку. Кавалер ордена Святого Георгія IV ступеня та Георгіївської зброї.

У листопаді 1917 р. — виборний начальник 10-ї кавалерійської дивізії, яку українізував та перевів у підпорядкування Центральній Раді. У січні 1918 р. прибув з рештками дивізії в район Василькова. У квітні 1918 р. прибув до довоєнного місця дислокації дивізії — у район Харків-Чугуїв. З квітня 1918 р. — начальник кадрів 10-ї кавалерійської (згодом — 3-ї кінної) дивізії у складі Армії Української Держави. Був підвищений до рангу генерального хорунжого.

З початком антигетьманського повстання на чолі старшинського кадру 12-го кінно-козачого Полтавського полку (колишнього 10-го гусарського Інгерманландського) вирушив на з'єднання із «білою» армією генерала Денікіна. Був командиром полку, бригади, дивізії, корпусу ЗСПР. З 10 грудня 1919 р. — генерал-майор, з 19 липня 1920 р. — генерал-лейтенант. Вважається одним із найвидатніших білих воєначальників. Помер та похований у Мюнхені.

ДжерелаРедагувати