Відкрити головне меню

Барбо́вич Іва́н Гаври́лович (*27 січня 1874 — †21 березня 1947) — генеральний хорунжий Армії Української Держави, учасник білого руху у складі армії генерала Денікіна.

Барбович Іван Гаврилович
рос. Иван Гаврилович Барбович
Barbovich-ivan.jpg
Народився 1874(1874)
Полтавська губернія, Російська імперія
Помер 1947(1947)
Мюнхен, Бізонія
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Діяльність військовослужбовець
Alma mater Єлисаветградське кавалерійське училище (1896), Q4340302? і Офіцерська кавалерійська школа[d]
Володіє мовами російська
Учасник Російсько-японська війна
Військове звання Imperial Russian Army Col 1917 h.png Полковник (19.11.1915)
Нагороди
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святої Анни 3 ступеня
Орден Святого Станіслава 2 ступеня

БіографіяРедагувати

Походив з родини офіцера, дворянина Полтавської губернії. Закінчив Єлисаветградське кавалерійське училище (1896), вийшов до 30-го драгунського Інгерманландського полку (3 1907 р. — 10-й гусарський Інгерманландський, Чугуїв). У 19041905 рр. у складі Сибірського козачого полку брав участь у Російсько-японській війні. З 1916 р. — полковник. З 4 травня 1917 р. — командир 10-го гусарського Інгерманландського полку. Кавалер ордена Святого Георгія IV ступеня та Георгіївської зброї.

У листопаді 1917 р. — виборний начальник 10-ї кавалерійської дивізії, яку українізував та перевів у підпорядкування Центральній Раді. У січні 1918 р. прибув з рештками дивізії в район Василькова. У квітні 1918 р. прибув до довоєнного місця дислокації дивізії — у район Харків-Чугуїв. З квітня 1918 р. — начальник кадрів 10-ї кавалерійської (згодом — 3-ї кінної) дивізії у складі Армії Української Держави. Був підвищений до рангу генерального хорунжого.

З початком Протигетьманського повстання на чолі старшинського кадру 12-го кінно-козачого Полтавського полку (колишнього 10-го гусарського Інгерманландського) вирушив на з'єднання із «білою» армією генерала Денікіна. Був командиром полку, бригади, дивізії, корпусу ЗСПР. З 10 грудня 1919 р. — генерал-майор, з 19 липня 1920 р. — генерал-лейтенант. Вважається одним із найвидатніших білих воєначальників. Помер та похований у Мюнхені.

ДжерелаРедагувати