Банк Франції (фр. Banque de France) — державний центральний банк Франції. Банк був створений у 1800 році і націоналізований в грудні 1945 року; має 212 відділень. Є членом Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ); штаб-квартира знаходиться у Парижі.

Банк Франції
Засновано 18 січня 1800
Головний офіс Париж, Франція
Ключові особи Крістіан Нойєр (управляючий), Жан-Поль Редуїн і Жан-П'єр Ландо (заступники)
Власний капітал 140 млрд євро (12/2010), 2435 тонн золота, більше 82,6 млрд, 157,4 млрд банкнот (євро)
Кількість співробітників
Материнська компанія Франція
Кількість відділень 212
Сайт www.banque-france.fr

ІсторіяРедагувати

Заснований 18 січня 1800 року Наполеоном Бонапартом як приватне акціонерне товариство[3]. 14 квітня 1803 року банк отримав монопольне право випуску банкнот у Парижі[3], а з 1848 року, після поглинання 9 провінційних емісійних банків, — у всій країні.

Банк Франції був завжди оплотом реакції. Його ресурси використовувалися для придушення Революції 1848 року, Паризької комуни, надавалися німецьким фашистам у роки окупації під час Другої світової війни. До 1936 року банком керувала Регентська рада (15 регентів — представників 200 найбільших акціонерів), потім — Рада (20 радників, з яких 18 призначалися урядом). 2 грудня 1945 року банк був націоналізований, акціонери отримали велику компенсацію, але управління банку залишилося в руках фінансової олігархії[4]. Управляючий банком і два його заступники призначалися радою міністрів. Генеральна рада банку складалась з управляючого, його заступників і 12 членів (радників), з яких 7 призначалися міністром фінансів; 4 директорських посади займали генеральні управляючі чи президенти державних кредитних інститутів. Як центральний банк, до 1945 року він виконував функції комерційних банків, обслуговуючи торговельно-промислову клієнтуру[5].

Банк Франції надає позики уряду, є «банком банків», переобліковуючи коротко-і середньострокові векселі комерційних банків і виплачуючи їм короткострокові кредити, а також кредитує безпосередньо промислові і торговельні підприємства. Спільно з державною Національною кредитною радою банк регулює обсяг кредиту. У 1968 році банк мав 258 відділень по країні, підтримував кореспондентські зв'язки з центральними емісійними банками більшості країн світу. На початок 1969 року акціонерний капітал банку становив 250 млн. франків, сума балансу на початок 1969 року становила 91,2 млрд франків, емісія — 72,2 млрд франків, депозити — 12,1 млрд франків, у тому числі французьких банків — 7,1 млрд. (аванси і позики уряду — 8,8 млрд франків, облік і переоблік комерційних векселів — 36,5 млрд франків, у тому числі 4,7 млрд франків середньострокових векселів, пов'язаних з житловим будівництвом, золото і закордонні активи — 20,7 млрд франків порівняно з більш ніж 34 млрд франків на початку 1968 року.

З 1971 року норми обов'язкових резервів передбачено і щодо кредитів, які надаються депозитними банками і фінансовими товариствами[5]. У своїй грошово-кредитній політиці Банк Франції керується постановами Міністерства фінансів і Національної кредитної ради — спеціального державного органа для регулювання кредиту в країні. У 1973 році було переписано статут банку[6]. Сума балансу становила 684,4 млрд франків (118,2 млрд. доларів США) (кінець 1980-х років)[7].

У 1993 році банк став незалежним фінансовим інститутом, метою якого є забезпечення цінової стабільності в країні, незалежної від політики держави[8]. У 1998 році банк став членом Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ).

Починаючи з 1 січня 1999 року, був введений у Франції безготівковий обіг єдиної європейської валюти — євро[5]. Азі січня 2002 року — готівкове євро, яке діє сьогодні як платіжний засіб на усій території, у минулому французького франка[5].

УправлінняРедагувати

Функціональній структурі притаманна централізація адміністративної влади в руках управляючого[5]. Управляючий і два його заступники призначаються директором ради міністрів Франції строком на 6 років без права звільнення і не можуть займати ці посади більше двох строків. Управляючий, вік якого не повинен перевищувати 65 років, присягається Президенту республіки. Управляючий, маючи широкі повноваження і права, здійснює управління банком, визначає загальні напрями діяльності усіх його підрозділів. Управляючий має право призначати службовців на всі посади в банку, за винятком директора відділення банку. Його кандидатуру він може лише запропонувати, а призначає на цю посаду міністр економіки і фінансів Франції[5].

Функції заступників управляючого розмежовані — один відповідає за адміністративні питання, інший — за питання грошової політики[5].

Керівництво здійснює Генеральна рада, до складу якої входить Рада з питань грошової політики (створена у 1993 році)[5].

Рада з питань грошової політики виконує такі функції[5]:

  • розроблення напрямів грошової політики і слідкування за динамікою грошової маси та її агрегатів;
  • визначення порядку проведення позичкових, облікових, заставних, валютних операцій, угод із зворотнім викупом, надання гарантій за такими видами операцій;
  • встановлення параметрів політики обов'язкових резервів.

До складу Ради з питань грошової політики входять управляючий Банком Франції (управляючий ради), 2 його заступники і 6 висококваліфікованих спеціалістів у галузі грошово-кредитних проблем, фінансів і економіки, які призначаються радою міністрів країни, їх кандидатури представляють керівники палат парламенту і голова Економічної і соціальної ради. Строк повноважень кожного члена даної ради (крім управляючого і його заступників) визначається жеребкуванням: для двох представників встановлюється строк у 3 роки, для двох інших — 6 років і для двох останніх — 9 років. Члени ради не можуть бути призначені на другий строк, за виключенням лише представників, які здійснюють свої повноваження протягом трьох років[5].

Рада з питань грошової політики скликається один раз на місяць за ініціативою його голови. Рішення ради мають силу закону при наявності не менше 2/3 голосів його членів. При відсутності кворуму Раду з питань грошової політики скликають повторно і тоді рішення може бути прийнято простою більшістю голосів. При рівному числі голосів ""за і «проти» вирішальним є голос голови[5].

Організаційна структураРедагувати

Організаційна структура представлена центральними підрозділами в Парижі і має 212 відділень, які розташовані по всій території країни[5]. Кожне відділення очолює директор, який призначається міністром економіки і фінансів за пропозицією управляючого Банку Франції. При кожному відділені є консультативний орган — рада, кількість радників у якій становить від 6 до 17 осіб, залежно від розмірів відділення. Генеральною радою призначає радників строком на 3 роки з рекомендації управляючого Банку Франції. Радники зобов'язані надавати директору відділення інформацію про стан і перспективу економічної діяльності в даному регіоні та надавати відповідні рекомендації.

Відділення здійснюють такі функції[5]:

  • емісія банкнот;
  • обслуговування клієнтури, наприклад операції з цінними паперами;
  • організація клірингових розрахунків через розрахункові палати;
  • збір інформації про діяльність кредитних установ: оцінка банківських ризиків;
  • консультування підприємств із питань фінансового аналізу та експертизи;
  • збір і аналіз економічної та фінансової інформації на регіональному рівні за допомогою кон'юнктурних досліджень у різних галузях економіки.

Через свої відділення банк надає кредити приватним особам переважно під заставу цінних паперів, надає деякі інші види послуг приватним особам.

ДіяльністьРедагувати

Банк Франції виконує три основні завдання відповідно до законодавства та правами, делеговані йому Європейським центральним банком (ЄЦБ) за принципом субсидіарності:

Згідно із завданням підтримки грошової стабільності Банк Франції здійснює різні види діяльності:

  • встановлює платіжний баланс Франції та представляє економічні інтереси Франції в міжнародному співтоваристві;
  • реалізує політику ЄЦБ у проведенні тендерів для банків, що бажають залучити грошові кошти;
  • управляє частиною валютних резервів ЄЦБ;
  • здійснює емісію грошей і управління ними.

Згідно із завданням підтримки фінансової стабільності Банк Франції здійснює такі функції:

  • контроль за діяльністю Комітету кредитних установ та інвестиційних компаній і Банківської комісії;
  • управління фінансовою системою;
  • управління системою здійснення платежів (в тому числі, забезпечення спільного управління системою TARGET2).

Банк Франції управляє і веде облік діяльності казначейства і деяких державних підприємств.

Банк Франції збирає фінансову інформацію про компанії і надає її іншим компаніям. У 2007 році Банк отримав право виносити незалежну оцінку про кредитоспроможність юридичної особи.

По фізичних особах Банк Франції веде облік інцидентів, пов'язаних з платежами:

  • національний список втрачених або вкрадених чеків;
  • центральний список інцидентів, пов'язаних з незаконним проведенням фінансових операцій;
  • національний список інцидентів, пов'язаних з неповерненням кредитів фізичними особами.

ПриміткиРедагувати

  1. https://www.lesechos.fr/14/11/2017/lesechos.fr/030871205600_climat-d-inquietude-chez-les-salaries-de-la-banque-de-france.htm
  2. https://www.latribune.fr/entreprises-finance/banques-finance/la-banque-de-france-veut-largement-reduire-ses-effectifs-583663.html
  3. а б 1800 Creation of the Banque de France. Banque de France. Процитовано 2011-11-07.  (англ.)
  4. 1936-1945 Nationalization. Banque de France. Процитовано 2011-11-07.  (англ.)
  5. а б в г д е ж и к л м н п Банківські системи зарубіжних країн — Мельник П. В. (укр.)
  6. 1973 Rewriting the bank's statutes. Banque de France. Процитовано 2011-11-07.  (англ.)
  7. Энциклопедический словарь. 2009.
  8. 1993 A landmark reform grants the Bank independence. Banque de France. Процитовано 2011-11-07.  (англ.)

ЛітератураРедагувати

  • Банківські системи зарубіжних країн — Мельник П. В.
  • Банківська система Франції // Зовнішня торгівля. -1998. -№ 4.
  • Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия. 1969—1978.
  • Финансы. Толковый словарь. 2-е изд. — М.: «ИНФРА-М», Издательство «Весь Мир». Брайен Батлер, Брайен Джонсон, Грэм Сидуэл и др. Общая редакция: д.э.н. Осадчая И. М.. 2000.
  • Большой Энциклопедический словарь. 2000.
  • Энциклопедический словарь. 2009.

ПосиланняРедагувати