Відкрити головне меню

Баламандська декларація

Баламандська декларація[1][2] (Баламандська угода[3][4], Баламандський документ[5], офіційна назва «Уніатство як метод єднання в минулому і нинішній пошук повного спілкування», фр. l'uniatisme, méthode d'union du passé, et la recherche actuelle de la pleine communion[6]) — заява, зроблена Змішаною міжнародною комісією з богословського діалогу між Римо-Католицькою і Православною Церквами в ході її VII пленарного засідання, яке відбулося з 17 по 24 червня 1993 року в Баламандському богословському інституті, Ліван. Як зазначається в «Журналі Московської Патріархії», «цей текст є проміжним робочим документом Змішаної комісії з богословського діалогу, тому він не підписувався представниками Церков» (ЖМП, № 12, 1997)[7].

Декларація містить в собі величезні поступки обох сторін православного-католицького діалогу. Католицька сторона проголошує відмову від прозелітизму серед православних і «експансії за рахунок Православної Церкви». З боку православної поступкою було прийняття існування Східних католицьких церков, сама активність яких для Православної церкви була каменем спотикання. Нарешті, поступкою обох сторін був взаємний відмова від винятковості — визнання, що і Католицька церква, і Православна церква є носіями порятунку, а досягнення єдності «не може бути ні поглинанням, ні змішанням, але зустріччю в істині і любові»[3].

Тим не менш, на думку православних, прозелитична діяльність католицької церкви в традиційно православних регіонах не припинилася[8]. Як зазначив у травні 2006 року Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II, цей документ «так і не став для католиків перешкодою для насадження унії і продовження експансії на схід»[9].

Вироблену в 1993 році угоду не можна назвати загальноправославною, так як в ній не брали участі Єрусалимська православна церква, Сербська православна церква, Болгарська православна церква, Грузинська православна церква, Елладська православна церква, Православна церква Чеських земель і Словаччини[10], а також Православна церква в Америці, яку традиційно не запрошують на подібні переговори, оскільки Константинопольський Патріархат не визнає її автокефалії[11].

Російською мовою Баламандський документ був вперше опублікований в 1995 році у другому томі збірника «Єдність», виданого Богородице-Різдвяним Бобреневим монастирем Московської єпархії, поряд з іншими документами православно-католицького богословського діалогу. У лютому 1997 року Архієрейським собором РПЦ було прийняте рішення про публікацію тексту Баламандської угоди 1993 року, а також коментаря до нього в офіційній церковній пресі[7].

ПередісторіяРедагувати

На рубежі 1980-1990-х років міжконфесійні стосунки між Православною і Католицькою церквами значно ускладнилися. Причиною тому стала в першу чергу активізація уніатських церков, які вийшли з підпілля і почали відновлювати свої парафії і структури на місцях, часто силовими методами. Найбільш болісно для православних цей процес протікав на Заході України — у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській областях та Закарпатті). Там доходило до масових заворушень, сутичок, силових захоплень православних храмів. Православні громади виганяли на вулицю; проти віруючих, які зберегли єдність з православною церквою була розгорнута кампанія з дискредитації у пресі[7].

Прямий діалог з уніатами виявився неможливим, так як греко-католики вийшли з «чотиристоронньої комісії», створеної в січні 1990 року з представників Московського Патріархату, Римсько-католицької церкви, Української православної церкви та католиків східного обряду із Західної України[7].

Під сильним натиском представників української партії Рух, які заявили, що в разі приходу до влади всі храми будуть відібрані у православних і передані українським уніатам, останні вирішили, що немає ніякої необхідності вести діалог з Православною Церквою[12][7].

Масовий перехід в уніатство почався в 1989 році і в сусідній Словаччині за сприяння нової влади. 29 травня 1990 року Президія Національної ради Словаччини видала закон «Про врегулювання майнових відносин між Греко-Католицькою і Православною Церквами» (закон № 211/1990), згідно з яким греко-католицької Церкви поверталося все нерухоме майно, що належало їй до 28 квітня 1950 року. Однак у Словаччині дані процеси відбувалися відносно мирно, держава зобов'язалася надати православній Церкві фінансову допомогу для будівництва (або облаштування) нових храмів[13].

Як зазначалося в «Журналі Московської Патріархії», «світова громадськість з недовірою ставилася до протестів Московського Патріархату, вважаючи, що на Західній Україні відбувається відновлення історичної справедливості»[7].

За словами митрополита Волоколамського Іларіона (Алфєєва): «Все це привело до дуже великої напруги в наших двосторонніх відносинах, а також позначилося і на православно-католицькому діалозі, тому що ми відмовилися обговорювати нехай і важливі, але теоретичні богословські теми. Ми наполягли на тому, щоб обговорювалася тема унії»[14].

У 1990 році з ініціативи РПЦ, підтриманої всіма помісними Православними церквами, був припинений православно-католицький богословський діалог. У прийнятій постанові говорилося, що його відновлення можливе після того, як буде спільно вивчена проблема унії та знайдено її рішення[7][15].

На підставі спільно вироблених матеріалів Міжнародна змішана комісія з богословського діалогу, що зібралася на Шостій пленарній сесії у Фрайзінгу (Німеччина) 6 — 16 червня 1990 року, виступила із заявою[7], в якій констатується, що «унія як метод там, де вона застосовувалася, не служила цілям зближення Церков. Навпаки, вона викликала нові поділи. Таким чином, становище яке було створено, стало приводом для сутичок і нещасть, які закарбувалися в історичній пам'яті обох Церков. Крім того, й еклезіологічні мотиви спонукають шукати інших шляхів»[15].

Наступним етапом роботи комісії стало засідання Координаційного комітету в Ариччі (біля Риму), що пройшов з 10 по 15 червня 1991 року, на якому був вироблений перший варіант спільного документа «Уніатство як метод єднання в минулому і нинішній пошук повного спілкування»[7], який і став основою для баламандського документа[15].

VII пленарне засідання Змішаної міжнародної комісії з православно-католицького діалогуРедагувати

Сьоме пленарне засідання Змішаної міжнародної комісії з богословського діалогу між Католицькою Церквою і Православною Церквою проходило з 17 по 24 червня 1993 року в Баламанді, недалеко від однойменного монастиря і в будівлі Богословського інституту святого Іоанна Дамаскіна і нового Баламандського університету. На цьому пленарному засіданні Спільної міжнародної комісії з діалогу були присутні 14 представників восьми автокефальних православних церков і двадцять чотири члени Комісії з католицької сторони. Учасників тепло зустрів Патріарх Антіохійський Ігнатій IV[16].

Католицька делегація здійснила богослужіння в суботу вдень, а православна делегація у неділю вранці, кожна церемонія проходила в історичній церкві монастиря в присутності великого числа віруючих. В понеділок, 21 червня православні і католики, були гостями на обіді у Патріарха Ігнатія IV. Офіційна делегація, що представляла комісію нанесла візит ввічливості до президента Республіки Ільясу Храуі і Голова Парламенту Набіху Беррі у вівторок, 22 червня. Вся комісія потім здійснила поїздку по історичному центру Бейруту[16].

Сьоме пленарне засідання було повністю зосереджено на богословських і практичних питаннях, пов'язаних з існуванням і пастирською діяльністю східних католицьких (уніатських) церков. Змішана міжнародна комісія з православно-католицького діалогу в Баламанді мала у своєму розпорядженні робочий документ, розроблений координаційним комітетом Комісії в ході зустрічі в Аричче (Рим) у червні 1991 року. Цей текст був вивчений і перероблений «у відвертому і братському дусі»[16].

Текст декларації був спочатку розроблений на французькій мові і перекладений на англійську мову під час зустрічі[16].

Документ, вироблений в Баламанді Спільною міжнародною комісією з богословського діалогу, був направлений главам Католицької і помісних православних церков для затвердження та застосування[16].

Зміст деклараціїРедагувати

Документ складається з трьох частин: «Вступ», «Еклезіологічні принципи» і «Практичні правила»[15]. Складений документ:

  • констатує відсутність єдності між православ'ям і католицтвом (пп. 6-11), а також те, що в минулому способи його досягнення виявилися безуспішними (пп. 7, 9) і породили серйозні конфлікти і недовіру (пп. 7-11).
  • розглядає православну і католицьку Церкви як «Церкви-сестри» (пп. 12, 14, 27); пункт 14 був відсиланням до енцикліки Іоанна Павла ІІ «Slavorum Apostoli»[3].
  • визнає уніатські церкви «східними католицькими церквами» (пп. 3, 8, 16, 23, 34), «як частина католицької громади» (п. 3), які повинні керуватися положеннями II Ватиканського собору (п. 16) і бути рівноправними учасниками у справі екуменічного діалогу (пп. 16, 34);
  • оголошує, що «пастирська діяльність як латинської, так і Східних католицьких церков, більше не спрямована на те, щоб спонукати вірних однієї Церкви переходити в іншу; таким чином, вона більше не прагне до прозелітизму серед православних. Вона прагне до задоволення духовних потреб своїх власних віруючих і не має ніякої волі до експансії за рахунок Православної Церкви» (п. 22) і виключає «уніатський підхід» як спосіб пошуку повного спілкування (п. 4)
  • пропонує забути історію «відносин між Православною Церквою і східними католицькими церквами» (п. 23) і засуджує «спроби повернути східних католиків до Церкви отців православною стороною (п. 11);
  • декларує, що православ'я і католицтво в рівній мірі ведуть до спасіння, і стверджує рівність рятівної дії і достовірності святих таїнств як у православ'ї, так і в католицтві (пп. 10, 13, 28, 30);
  • закликає враховувати «релігійну свободу віруючих», які «повинні мати можливість вільно висловлювати свою думку, коли їх про це запитують» (п. 24);
  • пропонує віруючим надавати «допомогу іншим Церквам в їх богослужінні, представляючи свою власну церкву в їх розпорядження за обопільною згодою, яке дозволило б здійснювати богослужіння по черзі в різний час в одному і тому ж будинку» (п. 28);
  • пропонує створення католиками «нових структур у регіонах, що традиційно відносяться до юрисдикції Православної Церкви», лише після ради між місцевими єпископами Церков; і взагалі рекомендує «уникати душпастирської діяльності, яка загрожувала б незабаром вилитися у суперництво чи навіть конфлікт» (п. 29);
  • наполягає на необхідності «приділити особливу увагу підготовці майбутніх священників», освіта яких «має бути об'єктивним і позитивним по відношенню до іншої Церкви», проповідувати справжність її «сакраментального життя» (таїнств), викладати історію, «орієнтовану на узгоджену або навіть загальну історіографію обох Церков» (п. 30);
  • оголошує, що мета «діалогу любові» — «знайти повне спілкування, яке існувало між нашими Церквами понад тисячоліття» (п. 20);
  • вважає, що запропоновані принципи і методи виключать в майбутньому «всякий прозелітизм і всяке прагнення до експансії католиків в збиток Православної Церкви» і усунуть перешкоди для подальшого екуменічного діалогу (п. 35)[17].

УчасникиРедагувати

Як зазначив голова Синодальної богословської комісії митрополит Філарет (Вахромєєв), текст був завізований представниками дев'яти помісних Православних церков; щодо представника Російської православної церкви ігумена Нестора (Жиляєва), він зазначив: «Текст був лише завізований в робочому порядку, причому особою, яка не мала повноважень для прийняття відповідальних рішень в цій галузі»[18].

від Православних церковРедагувати

В обговоренні документа брали участь наступні представники помісних Православних церков:[10]

 
Митрополит Стилиан (Харкианакис). Фото 2014 року

від Католицької церквиРедагувати

 
Кардинал Едвард Ідріс Кассиді. Фото 1984 року

Від Католицької церкви брали участь[19]:

РеакціяРедагувати

Баламандський документ, з його рішучими і революційними формулюваннями, відразу ж піддався всебічній критиці як з православної, так і з католицької сторони[20]. Без заперечень прийняли її дві головних дійових особи православно-католицького діалогу — Папа Римський і Патріарх Константинопольський[3].

Консервативні і традиціоналістські кола і в православ'ї, і в католицизмі вбачали в Баламандському документі еклезіологічне зрівняння православної і католицької Церков. Особливо неприйнятними для них були твердження Баламандського документа про «одні і ті ж таїнства», в тому числі про «єдине таїнство Священства, що приносить єдину Жертву Христову», які можуть привести до висновку, що таїнства «Церков-сестер Сходу і Заходу», «спільно зберігають Церкву Божу», рівноспасительні і повному євхаристійному спілкуванню заважають тільки «забобони і використання історії в політичних цілях». Ці твердження важко узгодити з позиціями сторін, кожна з яких розглядає свою Церкву як універсальну і єдино істинну[15]. Критиці піддалося і вживання терміна «церкви-сестри» щодо Православної і Католицької Церков[5].

Уніати були незадоволені тим, що документ відкидає унію як метод, тим самим ставлячи під питання саме існування уніатських церков[15], крім того, вони відчули, що в якості «Церкви-сестри» можуть розглядати не їх, а місцеву православну Церкву[21]. Апостольський адміністратор для греко-католиків Румунії єпископ Георгій Гуциу, направив у 1994 році лист Папі Івану Павлу II, в якій різко критикував саме ті положення Баламандського документа, які відкидають «уніатство» як метод, який суперечить традиції обох Церков, звинувачуючи Румунську православну церкву в тому, що вона не відмовляється від приєднання шляхом насильства і терору в 1948 році Румунської уніатської церкви до Румунської православної (Chretiens en marche. 1994. № 43). Закінчується цей лист однозначним і жорстким запереченням не тільки Баламандського документа, але і взагалі всіх плодів православно-католицького діалогу щодо проблеми унії: «Румунська церква, яка перебуває у сопричасті з Римом, нічого не сприймає з текстів, підписаних на Родосі, у Фрайзінгу, Аричче і Баламанді, і оголошує недійсними підписи, поставлені під цими текстами» (там само)[7].

Низку критичних зауважень до Баламандського документу (втім, у більш м'якій формі, не заперечуючи його корисності в цілому) висловив глава українських греко-католиків кардинал Мирослав Любачівський[7].

У грудні 1993 року ченці гори Афон направили лист до Патріарха Варфоломія з виразом невдоволення Баламандскою декларацією[22]. 18 березня 1994 року він був опублікований у грецькій пресі і потім перекладений російською, сербською та англійською мовами[10].

У 1995 році Архієрейський Синод Елладської православної церкви засудив Баламандську угоду, відзначивши, що «Баламандський текст щодо унії — неприйнятний з православної точки зору» і «абсолютно чужий віковому православному переданню»[23].

Рішення Архієрейського Собору РПЦ в лютому 1997 року щодо публікації Баламандського документа викликали сплеск інтересу до нього. В газеті «Русь Православная» №48 від 6 березня 1997 року, що виходила як додаток до «Радянської Росії», з'явилася публікація під заголовком «Баламандська унія?», де був надрукований текст Баламандського документа з купюрами, що спотворюють зміст документу, та коментар до нього. У публікації давалася вкрай негативна оцінка Баламандському документу[7]. 16 березня 1997 року в лютому конференція Союзу православних братств прийняла резолюцію, в якій висловлено стурбованість «Баламандською угодою, яка різко суперечить традиційному святоотцівському відношенню до католицизму»[24]. Надалі серед деяких противників екуменізму і контактів з Католицькою церквою закріпилося найменування цього документа «Баламандскою унією»[18][25].

Проте в дійсності ніякого злиття православ'я і католицтва не сталося. Як зазначав католицький богослов і член спільної православно-католицької комісії з богословського діалогу священник Вацлав Хриневич, «виражений у переломному документі новий образ думок не став ні в одній з Церков загальнопоширеним і загальноприйнятим»[3]. На думку православного історика Владислава Петрушко: «Висновки, зроблені в Баламанді, визнавали по суті, що ніякої перешкоди на шляху до спілкування між католиками і православними немає. В той же час реально існуючий комплекс протиріч між Православ'ям і католицизмом переконував у протилежному. Стрімке відродження уніатства на Західній Україні та його подальше просування на Схід також змушували Ватикан не поспішати з висновками про історичну неспроможність унії, в якій знову починали бачити досить дієвий засіб прозелітизму серед православних»[26].

17 липня 1997 року Священний Синод РПЦ ухвалив: «Вважати за необхідне проведення спеціального всеправославного обговорення Баламандського документу» і «Рекомендувати до публікації в церковній пресі представлений Синодальною богословською комісією коментар до тексту Баламандського документа»[27].

Проблема уніатства розглядалася і на Восьмому пленарному засіданні Змішаної комісії в Балтіморі (США). Передбачалося прийняття документа, де розглядалася б вже конкретна практична складова цієї проблеми, враховуючи той факт, що Східні Католицькі (уніатські) Церкви несуть своє служіння в основному на споконвічній канонічної території відповідних Православних Церков. Документ не був прийнятий, а потім розгляд даного питання було зовсім припинено[28].

За словами Патріарха Алексія II, Баламандській угоді «ніколи не надавалося догматичне значення»[9].

ЛітератураРедагувати

  • Wacław Hryniewicz: Uniatismus — einst und jetzt. Reflexionen zum Dokument von Balamand (1993). In: Ostkirchliche Studien 43 (1994). ISSN 0030-6487. S. 328-339.
  • Комментарий Синодальной Богословской комиссии к документам диалога между Русской Православной и Римско-Католической Церквами // Журнал Московской Патриархии. М., 1997. № 12. стр. 24-29.
  • Hervé Legrand: Hat die Ekklesiologie von Schwesterkirchen, die das Dokument von Balamand unterstützt, «Bürgerrecht» in der katholischen Kirche gefunden? Деякі wünschenswerte Klärungen innerhalb der katholischen Kirche und speziell für unsere orthodoxen Partner. In: Ostkirchliche Studien 52 (2003). ISSN 0030-6487. S. 281-315.
  • Филонов В. И. Баламандская декларация как попытка диалога между Католической и Православной Церквями // Вестник Орловского государственного университета. Серия: Новые гуманитарные исследования. 2010. № 3. С. 78-80.

ПриміткиРедагувати

  1. Филонов В. И. Баламандская декларация как попытка диалога между Католической и Православной Церквями // Вестник Орловского государственного университета. Серия: Новые гуманитарные исследования. 2010. № 3. С. 78-80.
  2. А. В. Юдин 400 лет Бресткой церковной унии 1596-1996: критическая переоценка: сборник материалов международного симпозиума, Неймеген, Голланлдия на «Google Books»
  3. а б в г д Пшебинда, Гжегож (2015-07-26). ИОАНН ПАВЕЛ II И ПРАВОСЛАВНЫЙ МИР. novpol.ru (ru). Процитовано 2019-07-05.  Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «novpol» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «novpol» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «novpol» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «novpol» визначена кілька разів з різним вмістом
  4. РПЦ никогда не ратифицировала Баламандское соглашение | РЕЛИГАРЕ. www.religare.ru. Процитовано 2019-07-05. 
  5. а б Православно-католические отношения на современном этапе | Русская Православная Церковь (ru-RU). Процитовано 2019-07-05.  Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «Hilarion» визначена кілька разів з різним вмістом
  6. текст Беламанандской декларації французькою мовою на офіційному сайті Ватикану
  7. а б в г д е ж и к л м н Комментарий Синодальной Богословской комиссии к баламандскому соглашению. 2008-11-04. Процитовано 2019-07-05.  Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «comment» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «comment» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «comment» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «comment» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «comment» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «comment» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «comment» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «comment» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «comment» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «comment» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «comment» визначена кілька разів з різним вмістом
  8. Не прозелитизм, а братский диалог. www.ng.ru (ru). Процитовано 2019-07-05. 
  9. а б Патриарх Московский и всея Руси Алексий ответил на вопросы сотрудника редакции официального Интернет-сайта Русской Зарубежной Церкви. russianorthodoxchurch.ws. 2006-05-01. Процитовано 2019-07-05.  Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «synod» визначена кілька разів з різним вмістом
  10. а б в Letter to the Ecumenical Patriarch Concerning the Balamand Agreement. orthodoxinfo.com. Процитовано 2019-07-05.  Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «orthodoxinfo» визначена кілька разів з різним вмістом Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «orthodoxinfo» визначена кілька разів з різним вмістом
  11. Примат и соборность в Православной Церкви. Патриархия.ru (ru). Процитовано 2019-07-05. 
  12. Заявление Священного Синода Московского Патриархата (в связи с выходом католиков восточного обряда из четырехсторонней Комиссии по урегулированию отношений между православными и католиками восточного обряда в Западных областях Украины и по поводу решения Львовского городского Совета народных депутатов от 6 апреля 1990 года) // Журнал Московской Патриархии. стр. 14-15.
  13. В. В. Бурега ИОАНН. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2010. — Т. XXIII. — С. 401-402. — ISBN 978-5-89572-042-4.(рос.)
  14. Митрополит Волоколамский Иларион: Хотел бы выразить надежду на то, что следующий Папа Римский будет, в хорошем смысле слова, традиционалистом / Интервью. Патриархия.ru (ru). Процитовано 2019-07-05. 
  15. а б в г д е ДИАЛОГИ БОГОСЛОВСКИЕ РУССКОЙ ПРАВОСЛАВНОЙ ЦЕРКВИ. Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2007. — Т. XIV. — С. 604-618. — ISBN 978-5-89572-024-0.(рос.)
  16. а б в г д JOINT INTERNATIONAL COMMISSION FOR THE THEOLOGICAL DIALOGUE BETWEEN THE ROMAN CATHOLIC CHURCH AND THE ORTHODOX CHURCH: SEVENTH PLENARY SESSION Balamand school of theology (Lebanon) June 17-24, 1993 // офіційний сайт Ватикану
  17. Баламандское угода
  18. а б Митрополит Минский Филарет отвергает обвинения в адрес Московского Патриархата / Православие.Ru. www.pravoslavie.ru. Процитовано 2019-07-05.  Помилка цитування: Некоректний теґ <ref>; назва «Philaret» визначена кілька разів з різним вмістом
  19. Deklaracja z Balamand (pl). Przeorat Niepokalanego Serca N.M.P. 2012-12-21. Архів оригіналу за 2016-09-18. Процитовано 2016-08-01. 
  20. А. С. Максимов Місія католицької церкви у XX столітті // XVI Щорічна богословська конференція 2006 р.
  21. Восточный католицизм – свидетель раны церковного раскола. sib-catholic.ru (ru-RU). Процитовано 2019-07-05. 
  22. William G. Rusch The Witness of Bartholomew I, Ecumenical Patriarch на «Google Books»
  23. Екуменічний рух
  24. Коротка історія Союзу православних братств: до 25-річчя
  25. Встреча в Гаване. Политком.RU. Процитовано 2019-07-05. 
  26. Владислав Петрушко Ватикан: Натиск на Схід про ставлення католицизму до екуменізму і православ'я
  27. Засідання Священного Синоду 17 липня 1997 р. : Російська Православна Церква
  28. Московский Патриархат и Святой Престол на пороге кризиса в отношениях. www.ng.ru (en). Процитовано 2019-07-05. 

ПосиланняРедагувати