Відкрити головне меню

Ісая Балабан гербу Корчак (у світі Іван Балабан; ? — 1619 або 1620) — руський православний церковний, культурно-освітній діяч у Речі Посполитій. Небіж львівського православного єпископа Гедеона Балабана.

ЖиттєписРедагувати

Рідний брат власника Угорників (тепер — Коломийський район) Адама Балабана.[1] Походив із шляхетської родини Балабанів, небіж львівського православного єпископа Гедеона Балабана.

1595 року Г. Балабан отримав для нього привілей на посаду львівського єпископа. Як і стрийко мав складні стосунки з Львівським ставропігійським братством. Після його смерті 10 лютого 1607 року докладав зусиль для отримання посади надалі.[2]

Був одним із діячів Балабанівського літературно-видавничого гуртка у Стрятині та Крилосі. Архимандрит Унівського Свято-Успенського монастиря (1597 р.). Був запрошений князем Василем-Костянтином Острозьким до Острогу, призначений ігуменом Дерманського Свято-Троїцького монастиря (1606 р.). Керував Острозькою друкарнею, яку було перенесено 1603 р. до Дерманського Свято-Троїцького монастиря, після 1605 р. повернуто до Острога. Брав участь у підготовці до видання перекладу з грецької мови збірки Федора Авукара проти єретиків (1611 р.), який не був виданий. У рукописі міститься похвала І. Балабану, складена від імені одного з учнів Острозької школи. У королівському привілеї 1620 р. про нього згадано як про померлого.

ПриміткиРедагувати

  1. Боднарук І. Бучач сто років тому // Бучач і Бучаччина… — C. 69.
  2. Chodynicki K. Bałaban Gedeon (Hryhory) († ok. 1618) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane : Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — Т. 1, zeszyt 1; Reprint. Kraków : Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — S. 250. — ISBN 8304034840. (пол.)

ДжерелаРедагувати