Бабченко Аркадій Аркадійович

російський журналіст

Арка́дій Арка́дійович Ба́бченко (рос. Аркадий Аркадьевич Бабченко; 18 березня 1977, Москва, Російська РФСР) — російський журналіст, прозаїк.

Аркадій Бабченко
рос. Аркадий Бабченко
Arkadiy Babchenko.jpg
у Цхінвалі Грузія Грузія
серпень 2008
Народився 18 березня 1977(1977-03-18) (45 років)
Москва, РРФСР
Громадянство Росія Росія
Місце проживання Україна
ЄС
Діяльність журналіст
Alma mater Сучасна гуманітарна академіяd (1999)
Знання мов російська
Заклад Московський комсомолець, Армійський магазинd, Постскриптум[d], Новая газета і Snobd
Magnum opus Алхан-Юрт[d]
Діти дочка
Нагороди
IMDb ID 9876272
Сайт m.facebook.com/babchenkoa

З початком репресій та переслідувань журналістів у Москві переїхав у 2017 році спочатку до Чехії,[1] а того ж року — до України[2].

29 травня 2018 року у ЗМІ з'явилась інформація, що Аркадія застрелили в його будинку в Києві.[3][4][5] Наступного дня на прес-конференції СБУ, на якій був присутній і Аркадій, було оголошено, що це була спецоперація з викриття російської агентури.[6]

З 2019 року живе в Ізраїлі.[7]

ЖиттєписРедагувати

Народився 18 березня 1977 року.

Його батько — Аркадій Лаврентійович Бабченко, інженер-конструктор, працював у Центральному конструкторському бюро важкого машинобудування (ЦКБ ВМ МО СРСР), проєктував кабель-щогли для космічних ракет, в 1996 році помер від інсульту[8]. Мати — Юлія Олександрівна Бабченко, вчителька російської мови і літератури[9]. Його дід — Лаврентій Федорович Бабченко, спадковий запорізький козак з-під Генічеська[10], який воював на Халхин-Голі (1939), танкістом у німецько-радянську війну, був тричі контуженим, помер 1980 року. Його бабця — Олена Петрівна Купцова, єврейка, що працювала на котельні, померла у 1996 році[8].

У 1993 році закінчив школу та вступив до вишу.[11].

У віці 18 років, 1995-го, був призваний в армію, проходив службу на Північному Кавказі, служив у військах зв'язку, брав участь у першій чеченській війні. Демобілізувався 1997-го року без поранень та нагород.[12]

Закінчив юридичний факультет Сучасного гуманітарного університету отримавши дипломом бакалавра юриспруденції з міжнародного права.

Після початку другої чеченської війни уклав контракт зі Збройними силами РФ і брав участь в «контртерористичній операції». Служив зв'язківцем, потім у піхоті, командиром розрахунку в гранатометному взводі. 2000 року демобілізувався в званні старшини гвардії.

Зайнявся журналістикою. Працював військовим кореспондентом «Московського Комсомольця», потім кореспондентом програми «Забытый Полк» (НТВ  — ТВ6 — ТВС), співпрацював із численними газетами, журнали і передачами: «Крестьянская Россия», «Армейский магазин», «Посткриптум» та іншими.

Тимчасово залишив журналістику i кілька років пропрацював таксистом, після чого влаштувався у видання «Новая газета» військовим кореспондентом, але через деякий час був звільнений. Як військовий кореспондент брав участь у війні в Південній Осетії 2008 року. З січня 2009 знову працює у виданні «Новая газета» як спеціальний кореспондент. Видавав журнал «Искусство войны».

У 2012 році під час президентської виборчої кампанії в Росії проти Аркадія Бабченка було порушено кримінальну справу за публікацію в соцмережах з закликом до опозиційних сил почати протестні акції та страйки «за чесні вибори»[13]

2014-го Бабченко активно висвітлював події Революції гідності.[12]

У грудні 2016-го Аркадій заявив, що не співчуває з приводу катастрофи російського віськового літака Ту-154, де загинули російські військові, журналісти та артисти ансамблю ім. Александрова, які летіли вітати з Новим роком військовий контингент РФ у Сирії.[14]

Критикує путінський режим, засуджує російську збройну агресію проти України. Через погрози був змушений покинути Росію і виїхав спочатку до Чехії,[15] а з лютого 2017 жив у Києві, де зокрема вів програму «Prime: Бабченко» на телеканалі ATR. З серпня 2018 року є співведучим програми «Справа двох» на радіо «НВ»[16].

Згодом 3 листопада 2019 року Бабченко виїхав з України й переїхав до Ізраїлю,[17][18][19][20] пояснивши своє рішення виїхати з України тим, що він незадоволений результатами президентських виборів 2019 року на яких переміг Володимир Зеленський, з політикою якого він не згоден; свій переїзд в Ізраїль Бабченко назвав тимчасовим описавши його як «тимчасову евакуацію» й зазначив що у майбутньому він планує повернутися та жити саме в Україні.[21].[22][23][24]

Станом на кінець 2020 року Бабченко продовжує жити та працювати в Ізраїлі.[7][25]

Інсценування смертіРедагувати

 
Президент Порошенко, голова СБУ Грицак, Генпрокурор Луценко та Бабченко під час зустрічі 30 травня 2018 року

29 травня 2018 року українські ЗМІ повідомили, що близько 20:00 Аркадія було застрелено у власному будинку на Микільсько-Слобідській вулиці в Києві, коли він вийшов до магазину. Начальник відділу комунікації у Головному управлінні Нацполіції у місті Києві Оксана Блищик підтвердила смерть Аркадія Бабченко у кареті швидкої від вогнепального поранення, пізніше в соцмережах було опубліковано фото та відеодокази.[26][5][27][28][29] 30-го травня на прес-конференції СБУ було повідомлено про проведення операції із запобігання замаху на його життя. Сам Аркадій Бабченко також з'явився на брифінг. Операція тривала два місяці, сам Бабченко більше місяця співпрацював з СБУ, про що знало лише дуже обмежене коло його найближчих родичів.[30][31]

Під час брифінгу глава СБУ Василь Грицак повідомив:, що вбивство Бабченка замовили російські спецслужби[32], і що СБУ вже затримала громадянина України «Г», завербованого російськими спецслужбами для вчинення терактів та вбивства 30 осіб[33]. За вбивство Бабченка організатори запропонували кілеру, колишньому учаснику АТО, 30 тис. $.

СБУ також повідомило, що український громадянин мав ще одне завдання від російських кураторів: нелегально закупити зброю та боєприпаси і створити в центральній Україні бази, де вони будуть зберігатися.[34] Президент України доручив надати Бабченку та його родині цілодобову охорону.[35]

27 серпня Шевченківський суд Києва оголосив у розшук В'ячеслава Пивоварника, якого було звинувачено в організації вбивства Бабченка. Його звинувачують у держзраді, фінансуванні тероризму, підготовці теракту, незаконне зберігання зброї та вибухівки. Обвинувальний акт проти було передано до суду в листопаді 2018 року[36].

ПоглядиРедагувати

Позиція Бабченка щодо Криму та ставлення до Путіна[37]:

«Оскільки я в Росії не підтримую всю цю шизофренію - я вважаю, що Крим однозначно український, що це агресія Росії проти України, що це одна з найбільш «ублюдочних» воєн в новітній історії - то, безумовно, я там не свій. Але і тут, в Україні, досить людей (їх, безумовно, менше), які кажуть «росіянин – відразу нафіг». І я це чую теж досить часто.»

«Володимир Путін - узурпатор, який захопив владу шляхом силового перевороту в 2012 році. Саме силового. Я наполягаю на цьому формулюванні. Хто був тоді в Москві, пам'ятає, як весь центр був забитий ОМОНом і військами.»

3 липня 2018 запропонував обміняти себе на ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова та інших українських політв'язнів[38]

Сім'яРедагувати

Одружений, виховує доньку.[39] Крім того, родина Бабченків виховує шістьох прийомних дітей, юридичним опікуном яких є мати Аркадія.[40]

Літературна творчістьРедагувати

Один з перших описав сучасні російські війни в художньому стилі. Книги Бабченка перекладено 16-ма мовами і видано в 22 країнах світу.[41]

БібліографіяРедагувати

  • Алхан-Юрт. — Яуза, 2006. — 480 с. — 7000 экз. — ISBN 5-87849-190-7.
  • Десять серий о войне // Война и мир. М.: ОГИ; Независимая литературная премия «Дебют», 2002.
  • Божий человек // Мы из ArtOfWar: Новая военная проза. М.: Андреевский флаг, 2005.

Переклади українськоюРедагувати

  • Аркадій Бабченко. Війна. — К. : Book Chef, 2018. — 400 с. — ISBN 978-617-7559-54-1.

Переклади іноземними мовамиРедагувати

  • One Soldier's War in Chechnya. N.Y.: Grove Press, 2007.
  • One Soldier's War in Chechnya. L.: Portobello books, 2008.
  • Argun // War and Peace: Contemporary Russian Prose. M.: Glas, 2006.
  • Arkadi Babtschenko: Die Farbe des Krieges. Übersetzt von Olaf Kühl. Rowohlt Verlag, Berlin 2007, ISBN 978-3-87134-558-6
  • Arkadi Babtschenko: Ein guter Ort zum Sterben. Übersetzt von Olaf Kühl. Rowohlt Verlag, Berlin 2009, ISBN 978-3-87134-641-5
  • La guerra más cruel. Galaxia Gútenberg-Círculo de lectores, Barcelona 2008, ISBN 978-84-8109-762-7

Нагороди та преміїРедагувати

Лауреат журналістських і літературних премій:

  • Премія Спілки журналістів Росії «За мужність і професіоналізм»
  • Премія «За мужність в літературі» в рамках премії «Дебют»
  • Премії журналу «Новий світ» (двічі)
  • Премія English PEN-Club
  • Премія Frontline club
  • Премія Артема Боровика за нариси «Війна і мир з примусу»

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Чому я виїхав з Росії. nv.ua. 27.02.2017. Архів оригіналу за 3 березня 2017. Процитовано 3 березня 2017. 
  2. Священна війна Аркадія Бабченка. Архів оригіналу за 22 лютого 2018. Процитовано 23 лютого 2018. 
  3. В Києві вбито військового журналіста. https://mil.in.ua/. Український мілітарний портал. 29 травня 2018. Процитовано 29 травня 2018. 
  4. В журналіста Аркадія Бабченка стріляли, він помер. Архів оригіналу за 31 травня 2018. Процитовано 30 травня 2018. 
  5. а б Застрелили Аркадія Бабченка: подробиці вбивства журналіста та чому це важливо - 24 Канал. 24 Канал. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 30 травня 2018. 
  6. ЖУРНАЛІСТ БАБЧЕНКО — ЖИВИЙ, ВБИВСТВО ІНСЦЕНОВАНО. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 30 травня 2018. 
  7. а б Інна Золотухіна. Вистава абсурду ім. Аркадія Бабченка. Дія перша. Рабин, який не відбувся. «Вбитий» два роки тому кількома пострілами в спину російський блогер зараз переховується в Ізраїлі і уникає фізичного контакту навіть зі старими знайомими. chas.news. 2020
  8. а б Про «пятый пункт» и пятую колонну. newtimes.ru. Архів оригіналу за 9 листопада 2019. Процитовано 9 листопада 2019. 
  9. Приёмная мать из Москвы годами оформляет документы на детей. ОТР. 10 листопада 2013. Архів оригіналу за 2 березня 2020. Процитовано 30 листопада 2015. 
  10. Перше інтерв'ю журналіста Бабченка після спецоперації (uk-UA). Архів оригіналу за 24 лютого 2019. Процитовано 9 листопада 2019. 
  11. «Проигравшим — горе». Аркадий Бабченко о своей жизни. Архів оригіналу за 9 листопада 2019. Процитовано 9 листопада 2019. 
  12. а б Аркадія Бабченка вбили у Києві: біографія відомого журналіста - 24 Канал. 24 Канал. Архів оригіналу за 19 липня 2018. Процитовано 30 травня 2018. 
  13. Rbc.ua. Аркадій Бабченко: біографія. РБК-Украина (укр.). Архів оригіналу за 27 червня 2018. Процитовано 27 червня 2018. 
  14. У Києві вбили російського журналіста Бабченка – поліція Києва. Радіо Свобода (укр.). Архів оригіналу за 30 травня 2018. Процитовано 30 травня 2018. 
  15. Кремль відреагував на інсценування СБУ вбивства Бабченка. Новое время. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 1 червня 2018. 
  16. [[https://web.archive.org/web/20180918160742/https://nv.ua/ukr/radio/businessoftwo/novye-mify-rossii-pro-sbu-i-eko-katastrofa-v-krymu-subektivnye-itohi-nedeli-ot-arkadija-babchenko-i-jurija-matsarskoho--2494339.html Архівовано 18 вересня 2018 у Wayback Machine.] програма «Справа двох» на радіо «НВ»]
  17. Аркадій Бабченко повідомив, що виїхав з України. Російський опозиційний журналіст Аркадій Бабченко повідомив, що виїхав з України до Ізраїлю через півроку після обрання нового президента, як він пообіцяв раніше. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 16 травня 2021. 
  18. Журналіст Бабченко виїхав з України: Пацан сказав, пацан зробив. Українська правда. 3 листопада 2019. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 29 травня 2021. 
  19. Це тимчасова евакуація: Бабченко виїхав з України. Укрінформ. 3 листопада 2019. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 29 травня 2021. 
  20. Російський журналіст Аркадій Бабченко виїхав з України. 24 Канал. 3 листопада 2019. Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 29 травня 2021. 
  21. Журналіст Аркадій Бабченко залишив Україну. Інтерфакс-Україна (укр.). Архів оригіналу за 3 листопада 2019. Процитовано 3 листопада 2019. 
  22. Бабченко заявив, що покинув Україну. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 3 листопада 2019. Процитовано 3 листопада 2019. 
  23. Відомий російський журналіст Аркадій Бабченко залишив Україну. www.unian.ua (укр.). Архів оригіналу за 3 листопада 2019. Процитовано 3 листопада 2019. 
  24. Бабченко виїхав з України: що відомо про російського журналіста і про причини рішення. 24 Канал. Архів оригіналу за 7 листопада 2019. Процитовано 10 листопада 2019. 
  25. Інна Золотухіна. Вистава абсурду ім. Аркадія Бабченка. Дія друга. Людина без батьківщини. Продовжуємо розмову з Аркадієм Бабченком про українську політику, війну, гроші і любов до життя. chas.news. 2020
  26. Вбивство журналіста Аркадія Бабченко: всі новини, хроніка [Архівовано 30 травня 2018 у Wayback Machine.] // Ліга.net, 29 травня 2018 (рос.)
  27. Rbc.ua. У Києві вбили журналіста Аркадія Бабченко. РБК-Украина (укр.). Архів оригіналу за 27 червня 2018. Процитовано 27 червня 2018. 
  28. Rbc.ua. З'явилися відео з місця вбивства Аркадія Бабченко. РБК-Украина (укр.). Архів оригіналу за 27 червня 2018. Процитовано 27 червня 2018. 
  29. Rbc.ua. Аркадій Бабченко живий. РБК-Украина (укр.). Архів оригіналу за 27 червня 2018. Процитовано 27 червня 2018. 
  30. Перше інтерв'ю Бабченка після інсценування його вбивства. Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 1 червня 2018. 
  31. УНН - Українські Національні Новини. facebook.com (укр.). Процитовано 30 травня 2018. 
  32. Часто.нет. [недоступне посилання з грудня 2019]
  33. Бабченко - живий: СБУ інсценувала смерть журналіста, щоб затримати організаторів - Галицький Кореспондент. Галицький Кореспондент (uk-UA). 30 травня 2018. Архів оригіналу за 2 червня 2018. Процитовано 31 травня 2018. 
  34. Бабченко живий!. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 24 червня 2018. Процитовано 31 травня 2018. 
  35. Порошенко наказав цілодобово охороняти Бабченка з сім'єю. www.depo.ua (англ.). Архів оригіналу за 12 червня 2018. Процитовано 31 травня 2018. 
  36. Суд дозволив затримати "організатора вбивства" Бабченка. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 30 січня 2022. Процитовано 27 серпня 2020. 
  37. В Росії війна буде завжди, поки тут Путін. Дев'ять цитат Аркадія Бабченка. Архів оригіналу за 30 травня 2018. Процитовано 2 червня 2018. 
  38. «Я готовий сісти за його життя»: Бабченко запропонував РФ обміняти себе на Сенцова [Архівовано 4 липня 2018 у Wayback Machine.] // Уніан, 03.07.2018
  39. Мене звуть Аркадій Аркадійович Бабченко [Архівовано 2 вересня 2014 у Wayback Machine.](рос.)
  40. Аркадій Бабченко виховував шістьох дітей. Україна молода. 30 травня 2018. Архів оригіналу за 2 червня 2018. Процитовано 30 травня 2018. 
  41. Як Навальний [Архівовано 21 квітня 2013 у Wayback Machine.] // Автобіографія А. А. Бабченко в Живому Журналі

ПосиланняРедагувати