Вікіпедія

Бабурова Анастасія Едуардівна

українська журналістка і активістка
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Бабурова.

Анастасія Едуардівна Бабурова (30 листопада 1983[4], Севастополь,— 19 січня 2009, Москва[5]) — журналістка, активістка антифашистського та еко-анархістського рухів[6][7]. Була демонстративно вбита в центрі Москви разом з іншим журналістом і відомим російським адвокатом Станіславом Маркеловим 19 січня 2009 року[5].

Анастасія Едуардівна Бабурова
рос. Анастасия Бабурова
Народилася 30 листопада 1983(1983-11-30)[1]
Севастополь, Українська РСР, СРСР
Померла 19 січня 2009(2009-01-19)[2][1] (25 років)
Москва, Росія
·вогнепальне поранення
Поховання Севастополь
Країна  Росія[3]
 СРСР
 Україна
Діяльність журналістка, активістка
Alma mater факультет журналістики МДУ
CMNS: Бабурова Анастасія Едуардівна у Вікісховищі

Життєпис ред.

Народилася 30 листопада 1983 року в Севастополі. Батько — Едуард Федорович Бабуров — професор Севастопольського технічного університету[8], мати — Лариса Іванівна Бабурова — викладачка Севастопольського університету ядерної енергії та промисловості[7].

За фактом народження мала громадянство України, 2000 року разом з матір'ю отримала російське громадянство[9]. Але оскільки з українського громадянства не виходила, то залишалася також і громадянкою України[7][10]

2000 — закінчила з золотою медаллю севастопольську спецшколу № 3 з поглибленим вивченням англійської мови[11]. Крім російської та української мов, які вона вважала рідними, володіла англійською та французькою мовами[7].

Після закінчення школи подавала документи до різних вишів і пройшла конкурс в МДІМО, МДУ та Єльський університет, але залишилася вдома, оскільки в сім'ї не було коштів платити за проживання в іншому місті. Один рік навчалася на факультеті економіки та управління севастопольського філіалу МДУ. В 2001 році переїхала до Москви, півтора року провчилася на факультеті міжнародного права Московського державного інституту міжнародних відносин, звідки пішла, за власними словами, тому що їй було «нудно вчитися з цими людьми, що представляють золоту молодь»[11]. Навчалася на вечірньому відділенні факультету журналістики Московського державного університету і планувала захищати диплом влітку 2009 року[4][7].

Мала розряд кандидата в майстри спорту з шахів, займалася бойовими єдиноборствами, зокрема карате, бойовим самбо, він-чунь, джіу-джитсу, кунг-фу. Також займалася йогою і фехтуванням, отримала срібну медаль з армреслінгу на змаганні студенток МДУ[7].

2003 вийшла заміж за студента факультету журналістики МДУ Олександра Фролова, з яким розлучилася 2007 року[11].

Політична діяльність і погляди ред.

Політичною діяльністю зайнялася після того, як стала свідком нападу неонацистів на іноземця, після чого вона написала у своєму щоденнику: «Важко дивитися в очі корейському студенту, якого щойно вдарили в скроню два малолітніх виродки, які на ходу вискочили з трамвая. Вискочили, помахали вслід трамваю „Зіг хайль!“ і втекли»[12].

Була активісткою еко-анархістського руху, брала участь в діяльності екологічних таборів «Хранителів Райдуги», в соціальних форумах, зокрема в Європейському соціальному форумі[en] в Мальме (Швеція), організовувала фестиваль «Антикапіталізм-2008». Брала участь в акціях руху антифа і в багатьох інших акціях протесту. У червні 2008 року брала участь в акції проти вирубки Хімкинського лісу. Наприкінці червня 2008 року брала участь у роботі конференції «Прямухінські читання», присвяченої історії розвитку анархістських ідей і проблемам їхньої сучасної реалізації. За участь в акції проти виселення мешканців (колишніх працівників московської швейної фабрики «Зміна» і біженців з країн СНД) з гуртожитку УФСІН в Ясному проїзді, була на добу затримана міліцією[11][12].

Співпрацювала з анархо-комуністичною організацією «Автономна дія»[13], писала статті для їхнього журналу «Автоном». За день до вбивства стала членом організації[11].

За словами батьків, Бабурова «постійно повторювала, що є патріоткою Росії»[14] але водночас писала їм листи українською мовою і просила їх також відповідати їй українською[7]. До переїзду в Москву її кумиром був Путін, через це вона почала займатися самбо, але вже через півроку після переїзду її ставлення до російської влади кардинально змінилося[15]. Батьки Анастасії стверджували, що згодом вона своїм гаслом вважала «моя Батьківщина — все людство»[16].

Журналістська діяльність ред.

Протягом 2008 року працювала в редакції газети «Известия», опублікувавши в газетах «Известия» і «Финансовые известия» десятки статей, присвячених переважно діловій тематиці[12]. У грудні 2008 року журналістка звільнилася з редакції[7] через розбіжності з політичним курсом газети, який, на думку тижневика «The Economist», характеризується «націоналізмом, конформізмом і цинізмом». Розбіжності загострилися після використання Бабуровою журналістського посвідчення «Известий», коли вона брала участь у захисті мешканців гуртожитку на Ясному проїзді[17].

З жовтня 2008 року — позаштатна співробітниця «Нової газети». Заступник головного редактора «Нової газети» Сергій Соколов стверджував, що вона «прийшла до нас зі своєю темою … Тема не найкраща з точки зору безпеки або зірковості. Скінхеди, антифа, неформальні вуличні акції»[11]. Публікації Бабурової в «Новій газеті» були присвячені проблемам екології, жорстокого поводження з тваринами, зловживань в правоохоронних органах, антифашистському руху, діяльності неонацистів. Останньою — посмертною — публікацією Анастасії стало інтерв'ю зі Станіславом Маркеловим, присвячене проблемам правосуддя і справі Буданова.

Також співпрацювала з російськими виданнями"Вечерняя Москва", «Российская газета», «Частный Корреспондент», журналом «Сузір'я».

Вбивство ред.

Стала четвертою жертвою від 2000 року серед співпрацівників «Нової газети».[18] Згідно з думкою російського аналітика Павла Фельгенгауера, подробиці вбивства вказують, що вчинено його за внутрішнім дорученням російської служби безпеки ФСБ.[18] Після вбивства в самій Росії, а також у Німеччині та Києві відбулися протести проти державних репресій у Росії.[13][19][20] Російські правоохоронні органи в листопаді 2009 року заявили про розкриття вбивства Маркелова та Бабурової[21].

Підозрювані були взяті під варту й дали свідчення.[21] Вони виявилися членами радикального націоналістичного угруповання. Мотивом вбивства стала помста.[21] У травні 2011 року суд у Москві ухвалив вирок про довічне ув'язнення російському націоналісту Нікіті Тихонову за вбивство Маркелова і Бабурової[22].

Пам'ять ред.

  • Режисер Валерій Балаян зняв про Анастасію Бабурову документальний фільм «Любите меня, пожалуйста»[ru].
  • Щороку 19 січня на роковини вбивства Бабурової та Маркелова в містах Росії та в Києві проводяться акції пам'яті загиблих та проти терору ультраправих.
  • 19 січня 2020 в Києві пройшла чергова акція пам'яті, після чого невідомі закидали її учасників петардами. Поліція заарештувала 11 осіб[23].

Примітки ред.

  1. ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #102936348X // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ http://www.fromthefrontline.co.uk/blogs/index.php?blog=5&title=anastasia_baburova_shot_dead_in_moscow&more=1&c=1&tb=1&pb=1
  3. ↑ https://www.unesco.org/en/safety-journalists/observatory/6c723894-ce9e-41c1-bb13-614cdcf36770
  4. ↑ а б Вбиту в Москві журналістку поховають у суботу в Криму, УНІАН (22.01.2009)
  5. ↑ а б Журналістка «Нової газети» померла в лікарні від поранення [Архівовано 26 червня 2014 у Wayback Machine.], ТСН (20 січня 2009)
  6. ↑ Вбиту у Москві журналістку поховають у Севастополі [Архівовано 13 вересня 2011 у Wayback Machine.], ТСН (25 січня 2009)
  7. ↑ а б в г д е ж и «Я прошу вас, любите меня, пожалуйста!» [Архівовано 16 грудня 2013 у Wayback Machine.] // День (13 лютого 2009)
  8. ↑ Микита Касьяненко. Журналісти Криму вимагають від влади Росії покарати винних у смерті Анастасії Бабурової [Архівовано 17 січня 2018 у Wayback Machine.] // День. № 11, 27 січня 2019.
  9. ↑ Указ Президента Российской Федерации от 19.04.2000 г. № 701. Президент России (рос.). Архів оригіналу за 14 січня 2018. Процитовано 13 січня 2018.
  10. ↑ Прусенкова, Надежда (13.03.2014). Эдуард Федорович и Лариса Ивановна Бабуровы, родители Насти Бабуровой: «Войны никто не хочет, но мы считаем, что Крым должен быть с Россией». https://novayagazeta.ru (Російською) . Нова газета. Архів оригіналу за 14 січня 2018. Процитовано 19.01.2021.
  11. ↑ а б в г д е Ольга Алленова. Пречистенка, 1 [Архівовано 18 січня 2018 у Wayback Machine.] // Большой город, № 2 (223), 10.02.2010
  12. ↑ а б в Григорий Тарасевич, Людмила Наздрачева. Судьба идеалистов [Архівовано 18 січня 2018 у Wayback Machine.] // Русский репортёр, № 3 (82), 29.01.2009
  13. ↑ а б (рос.) Акции памяти Станислава Маркелова и Анастасии Бабуровой: Пермь, Биробиджан, Уфа, Омск, Нижний Новгород [Архівовано 7 червня 2014 у Wayback Machine.], Институт «Коллективное действие» (26-1-2009)
  14. ↑ Настя Бабурова: “Товарищи родители, любите меня, пожалуйста!” (ru-RU) . Архів оригіналу за 13 січня 2018. Процитовано 13 січня 2018.
  15. ↑ Загинула... в епіцентрі. День (укр.). Архів оригіналу за 17 січня 2018. Процитовано 17 січня 2018.
  16. ↑ Анастасия Бабурова: "Мое Отечество — все человечество". ЛенИздат.ru. Архів оригіналу за 20 січня 2018. Процитовано 19 січня 2018.
  17. ↑ Anastasia Baburova [Архівовано 21 вересня 2011 у Wayback Machine.] // The Economist. — 5.02.2009
  18. ↑ а б (англ.) The Russian Security Services—The Prime Murder Suspect [Архівовано 8 червня 2016 у Wayback Machine.], Jamestown Foundation (2-1-2009)
  19. ↑ (рос.) В Берлине почтили память Станислава Маркелова и Анастасии Бабуровой [Архівовано 7 червня 2014 у Wayback Machine.], Институт «Коллективное действие» (22-1-2009)
  20. ↑ У Києві відбувся пікет на згадку про Маркелова та Бабурову[недоступне посилання з червня 2019], Новинар (20 січня 2011)
  21. ↑ а б в (рос.) Настоящее лицо ненависти [Архівовано 29 січня 2013 у Wayback Machine.], Лента.ru (6 Листопад 2009)
  22. ↑ Довічне ув'язнення для російського націоналіста [Архівовано 9 травня 2011 у Wayback Machine.], Українська служба Бі-Бі-Сі (6 травня 2011)
  23. ↑ У центрі Києва учасників акції закидали петардами. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 23 січня 2022. Процитовано 19 січня 2020.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Бабурова_Анастасія_Едуардівна&oldid=37543963