Відкрити головне меню

Оле́г Мейда́нович Баба́єв (21 жовтня 1965, Курськ, РРФСР — 26 липня 2014, Кременчук, Полтавська обл.) — український політик, підприємець і футбольний функціонер. Президент футбольного клубу «Ворскла» з 2005-го по липень 2014 року, почесний президент футбольного клубу «Кремінь». Міський голова Кременчука (з листопада 2010 по липень 2014).

Олег Мейданович Бабаєв
Олег Мейданович Бабаєв
На святкуванні Дня міста Кременчука, 25 вересня 2011 рік

Час на посаді:
3 листопада 2010 — 26 липня 2014
Прем'єр-міністр  Юлія Тимошенко
Олександр Турчинов
Микола Азаров
Арсеній Яценюк
ПопередникГлухов Микола Володимирович
НаступникКалашник Віктор Васильович (в.о.)

Народився25 жовтня 1965(1965-10-25)
Курськ, Російська РФСР, СРСР
Помер26 липня 2014(2014-07-26) (48 років)
Кременчук, Полтавська область, Україна
Відомий якполітик, бізнесмен,
футбольний функціонер
ГромадянствоСРСР СРСРУкраїна Україна
Національністьазербайджанець
Політична партіяВО «Батьківщина» (2007–2010)
БатькоМейдан Курбан-Огли Бабаєв
МатиСвітлана Іллівна Бабаєва
Дружинарозлучений
ДітиОльга, Анна
Професіяекономіст
Званняполковник запасу[1][2]
Нагороди
Заслужений працівник промисловості України

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Україна Народний депутат України
6-го скликання
ВО «Батьківщина» (БЮТ) 23 листопада 2007 4 лютого 2011

Колишній народний депутат України[3], колишній член фракції «Блок Юлії Тимошенко» (листопад 2007 — листопад 2010[4]), член Комітету з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи (з грудня 2007).

Зміст

БіографіяРедагувати

Азербайджанець[5] за походженням.

1982 року з відзнакою[6] закінчив курську середню школу № 10 та вступив до Мінського вищого військово-політичного училища, яке з відзнакою закінчив у 1986 році. Далі 10 років служив у армії — на Далекому Сході, потім у Чехословацькій Соціалістичній Республіці.[7] Після виведення радянських військ з останньої, був направлений у Київ, де на початку 1990-х набув українського громадянства.[7]

Після розвалу СРСР Бабаєв залишив армію й, аби заробити гроші, подався в бізнес. У 1996—1998 роках  — фінансовий директор комерційної структури. З 1998 року очолив правління ПАТ «Кременчукм'ясо».

2000 року закінчив Київський національний університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Фінанси» та здобув кваліфікацію економіста.

З квітня 2005 — президент ФК «Ворскла» і почесний президент ФК «Кремінь».

З листопада 2010 по 26 липня 2014 року — міський голова Кременчука.

ПолітикаРедагувати

З 1999 року по 2007 рік був депутатом Кременчуцької міської ради. З листопада 2007 по лютий 2011 року — народний депутат України 6-го скликання від Блоку Ю. Тимошенко, № 109 у списку.

Міський головаРедагувати

Виборча кампаніяРедагувати

У 2010 році балотувався на посаду міського голови Кременчука від ВО «Батьківщина». За даними соціологічних досліджень, на початку виборчої кампанії відставав від опонента Миколи Глухова (ПР), проте вдало проведена кампанія дозволила здобути перемогу з переконливим відривом у 15,15 % голосів[8][9].

У листопаді 2010 року, ставши мером, вийшов з партії ВО «Батьківщина», аргументуючи це тим, що міський голова не повинен залежати від партії[10][11].

ДіяльністьРедагувати

Значну увагу Олег Бабаєв приділяв питанням благоустрою Кременчука, зокрема озелененню міста й приведенню до ладу парків та скверів. Наприклад, у 2013 році був частково реконструйований сквер «Жовтневий», вартість робіт становила 4 млн гривень,[12] а в парку «Придніпровський» були встановлені нові атракціони.[13]

Конфлікти зі ЗМІРедагувати

Конфлікт між міською владою в особі мера і місцевою телекомпанією «Візит» почався в 2012 році — телекомпанія перестала транслювати новини комунальної ТРК, стали частіше виходити критичні сюжети, а мер заявив, що «Візит» ввів цензуру. З бюджету міста стали виділятися додаткові суми на розвиток власного комунального телебачення, а з родиною власників «Візиту» міськрада стала розривати в односторонньому порядку договори оренди. Почалася судова тяганина.[14]

У жовтні 2013 року Олег Бабаєв некоректно відгукнувся про роботу кременчуцьких ЗМІ — телеканалу «Візит», газет «Кременчуцький ТелеграфЪ» і «Програма Плюс».[15]

Погляди на ЄвромайданРедагувати

Під час суспільних протестів Олег Бабаєв підтримував[16] активістів, яких місцева міліція і прокуратура хотіли посадити в СІЗО.

27 січня 2014 року на позачерговій сесії депутати на чолі з міським головою проголосували[17] за звернення про відставку Віктора Януковича, Віталія Захарченка, Миколи Азарова та інших державних керманичів, проведення позачергових виборів, скасування законів, що були прийняті 16 січня, та примирення усіх сторін.

БізнесРедагувати

Першим бізнесом став продаж в Україні старих машин, привезених з Німеччини.[6] Згодом працював у комерційній структурі, що скуповувала шкури великої рогатої худоби і після обробки експортувала їх до Італії.

У 1998 році за дорученням Костянтина Жеваго[6] очолив правління Кременчуцького м'ясокомбінату, вивівши його з банкрутства. У тому ж році став членом наглядової ради банку «Фінанси і кредит». На 2009 рік, Олегу Бабаєву належало 15 %[6] акцій підприємства «Кременчукм'ясо».

2005 року знову ж дорученням бізнесмена Жеваго став президентом полтавського футбольного клубу ФК «Ворскла».

Олег Бабаєв не приховував того, що був мільйонером. Так, у 2013 році задекларував[18] річних прибутків на суму 128 тис. 530 гривень, цінних паперів на суму 4 млн. 552 тис. 820 грн., та вказав, що мав у власності квартиру, площею 98 м², дві земельні ділянки (800 м² та 2500 м²), два дачних будинки (98 м² та 8,6 м²) а також два авто (Mercedes-Benz GL-500 та Mercedes-Benz S-500).

Особисте життяРедагувати

Розлучений; мав 2 доньок.

УбивствоРедагувати

 
Місце вбивства Бабаєва на вул. Сумській

26 липня 2014 року близько 10 ранку[19] Олег Бабаєв, їдучи на спортивне тренування, зупинився по дорозі на вул. Сумській біля сміттєвих баків з торця будинку 40, аби викинути сміття. У той час нападники, які під'їхали в білому автомобілі ВАЗ, відкрили вогонь: дві кулі влучили у власний автомобіль, одна — в груди Бабаєва.[20] Від отриманих травм він помер на місці злочину.

У місті було оголошено чотириденну жалобу.[21]

Міліція розглядала кілька версій убивства, що стосувалися професійної, підприємницької діяльності, а також особистих мотивів.[22] Попередньо, згідно основної версії, замовником вбивства вважався керівник телекомпанії «Візит» Олександр Мельник[23].

ПохованняРедагувати

29 липня з тілом убитого могли попрощатися усі охочі у Міському палаці культури. Церемонія мала тривати дві години, але зважаючи на кількість мешканців, яких зібралось близько 50 тисяч,[24][25] її продовжили ще на годину. Під оплески і скандування «Дякуємо!» труну проводили на цвинтар.

Поховали міського голову в Кременчуці на Новореївському кладовищі поряд з могилою іншого мера, Івана Пономаренка.[26]

ОцінкиРедагувати

 
Мітинг-реквієм пам'яті Бабаєва

Олег Бабаєв був впливовою людиною не тільки в Кременчуці, а й в усій Полтавській області.[27] Він міг контролювати регіон та забезпечувати у ньому спокій та реалізацію президентських ініціатив.[28] Після вбивства низка ЗМІ повідомила, що кандидатура Бабаєва розглядалася на посаду голови Полтавської ОДА.[20][29][19]

Як міський голова мав неабияку підтримку громадян. Так, за результатами ГО «Незалежний центр стратегічних досліджень» у червні 2014 року серед 1800 респондентів 56,33 %[30] опитаних оцінювали діяльність на «відмінно» та «добре», а підтримати кандидата на виборах були згодні 71,56 %.[30]

Пам'ятьРедагувати

 
Пам'ятник Бабаєву в однойменному сквері

26 липня о 20:00 кілька тисяч кременчужан зібралась на реквієм-мітинг пам'яті міського голови, у Жовтневому сквері біля фонтану, який був реконструйований саме за мерства Бабаєва.[31]

Мешканці міста запропонували перейменувати сквер на честь Олега Бабаєва[32], за місяць депутати міської ради затвердили відповідне рішення[33] [34].

19 січня 2015 року у сквері, вже названому на честь вбитого міського голови, було відкрито пам'ятник Олегу Бабаєву.[35] [36]

ДосягненняРедагувати

З 4 класу почав займатися дзюдо, отримавши на третьому курсі навчання в Мінському вищому військово-політичному училищі звання майстра спорту СРСР з цього виду спорту.[6] Очолював Полтавську обласну федерацію дзюдо.

Захоплювався футболом. За депутатства був форвардом[6] у команді Парламентського клубу.

У 2004 році[37] удостоєний звання Заслуженого працівника промисловості України.

За даними Всеукраїнської рейтингової програми «Гвардія керівників» визнаний найуспішнішим топ-менеджером української економіки.[19]

ПриміткиРедагувати

  1. Интервью с народным депутатом Украины Олегом Бабаевым Архівовано 29 July 2014[Дата не збігається] у Wayback Machine. — Міжнародний благодійний фонд україно-азербайджанської дружби (рос.)
  2. День Победы в Кременчуге — Кременчуцький ТелеграфЪ — 9 травня 2010 рік(рос.)
  3. Мер Кременчука вже не народний депутат (рос.)
  4. Новообраний мер-бютівець відрікся від Тимошенко
  5. Two Azerbaijanis find way to Ukrainian parliament (apa.az, 01.10.2007) Архівовано 25.02.2012, у Wayback Machine. (англ.)
  6. а б в г д е Інтерв'ю Олега Бабаєва (рос.) — Exclusive style — червень, 2009 рік
  7. а б Убийство Олега Бабаева. «Майданович» — так звали его друзья — GordonUA — 26 липня 2014 рік (рос.)
  8. Електоральні уподобання мешканців міста Кременчука на виборах депутатів та міського голови 31 жовтня 2010[недоступне посилання з червень 2019]
  9. Місцеві вибори 31 жовтня 2010 року. Результати.
  10. Новий мер Кременчука пішов з «Батьківщини»
  11. Опозиційний депутат, вигравши вибори мера Кременчука, вийшов з «Батьківщини» і пообіцяв працювати у тісній взаємодії з центральною владою
  12. А в результаті — пшик!- Кременчуцька ПАНОРАМА- 30 грудня 2013 рік
  13. Мер Кременчука звітував перед своїми підлеглими — Репортер — 1 грудня 2011 рік
  14. Мэрия Кременчуга через суд хочет забрать телекомпанию «Визит» у семьи Мельник. Кременчугский ТелеграфЪ. 12.04.2013.
  15. Мэр нахамил журналистам -Цензор. НЕТ
  16. Мэр Кременчуга обещает «вызволять» активистов[недоступне посилання з червень 2019] — Кременчуцький ТелеграфЪ — 27 січня 2014 рік
  17. Внеочередная сессия в Кременчуге: депутаты приняли обращение с требованием отставки Президента и правительства — Кременчуцький ТелеграфЪ — 27.01.2014
  18. Мільйонери мерії — Кременчуцький ТелеграфЪ — 11 червня 2013 рік
  19. а б в У Кременчуці застрелили мера — Українська правда — 26 липня 2014 рік
  20. а б Вбитий Бабаєв мав стати губернатором Полтавщини — журналіст Архівовано 27 July 2014[Дата не збігається] у Wayback Machine. — Громадське ТБ
  21. У Кременчуку оголосили триденну жалобу. Архів оригіналу за 29 липень 2014. Процитовано 26 липень 2014. 
  22. Правоохоронці показали авто убивць мера Кременчука — Телеканал «24» — 27 липня 2014 рік
  23. Дудка, Ольга; Шибалов, Артур (07 липня 2017). Допитали знайомого обвинуваченого у вбивстві міського голови Кременчука. Громадське ТБ. Полтава. Архів оригіналу за 18 серпень 2017. Процитовано 17 серпня 2017. 
  24. 50 тисяч людей скандували «Дякуємо» на похованні мера Кременчука — FAKTY.ictv.ua — 29 липня 2014 рік
  25. Как Кременчуг прощался со своим убитым мэром (рос.) — Деловой и полезный — 29 липня 2014 рік
  26. Мэра Бабаева похоронят в Кременчуге во вторник — Кременчуцький ТелеграфЪ — 27 липня 2014 рік
  27. Хронологія вбивства мера Бабаєва, якого жорстоко розстріляли — ТСН — 26 липня 2014 рік
  28. «Вбивство мера Кременчука — намагання Кремля відрубати руки Петру Порошенку», — Каплін — Gazeta.ua — 26 липня 2014 рік
  29. Вбитий мер Кременчука Олег Бабаєв міг стати губернатором Полтавщини — ЗМІ — ТСН — 26 липня 2014 рік
  30. а б Рейтинги потенційних кандидатів на посаду мера Кременчука — інтернет-видання «Полтавщина» — 3 липня 2014 рік
  31. В сквере «Октябрьский» заработал свето-музыкальный фонтан(рос.)
  32. У Кременчуці кілька тисяч людей прийшли вшанувати пам'ять убитого мера- УНІАН — 26 липня 2014 рік
  33. У КРЕМЕНЧУЦІ СКВЕР «ЖОВТНЕВИЙ» ПЕРЕЙМЕНУВАЛИ НА «ІМ. ОЛЕГА БАБАЄВА»
  34. У Кременчуці сквер «Жовтневий» перейменували у сквер Олега Бабаєва
  35. в Кременчуці відкрили пам’ятник Олегу Бабаєву, загиблому меру міста[недоступне посилання з червень 2019]
  36. У Кременчуці відкрили пам'ятник вбитому меру
  37. Біографія Олега Бабаєва

ПосиланняРедагувати