Вікіпедія

Мирослав Ірчан

український журналіст, письменник, есперантист
(Перенаправлено з Баб'юк Андрій Дмитрович)
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Баб'юк.

Миросла́в Ірча́н (справжнє ім'я Андрі́й Дми́трович Баб'ю́к; 14 липня 1897, П'ядики, нині Коломийського району Івано-Франківської області — 3 листопада 1937, урочище Сандормох) — український поет, прозаїк, публіцист, драматург, перекладач, літературознавець, журналіст, історик, видавець доби розстріляного відродження.

Мирослав Ірчан
Ім'я при народженні Андрій Дмитрович Баб'юк
Псевдонім Мирослав Ірчан, Абба, Б'юк, І. Мірко і Юрко Ропша
Народився 14 липня 1897(1897-07-14)
Коломийський район, Івано-Франківська область
Помер 3 листопада 1937(1937-11-03) (40 років)
Сандармох, Повенецьке міське поселенняd, Медвеж'єгорський районd, Карельська АРСР, РРФСР, СРСР
Поховання Сандармох
Країна  Австро-Угорщина
 УНР
 Українська РСР
 СРСР
Діяльність есперантист, журналіст, поет, перекладач, прозаїк, драматург, літературознавець, публіцист, історик, видавництво
Сфера роботи поезія[1], проза[1], драма[1], літературознавство[1], журналістика[1] і видавнича справа[1]
Мова творів українська
Роки активності 1918 — 1933
Magnum opus «Родина щіткарів», «Фільми революції», «Радій»
Партія КПРС
CMNS: Мирослав Ірчан у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Життєпис ред.

Андрій Баб'юк народився 14 липня 1897 року в селі П'ядики Коломийського повіту (нині Коломийського району) в Галичині в бідній селянській родині. Закінчив сільську школу, потім 6 класів Коломийської гімназії, 1914 року — вчительську семінарію у Львові.

Під час Першої світової війни служив підхорунжим у Легіоні Січових Стрільців у складі австро-угорської армії, був редактором газети «Стрілець». 1919 року в Кам'янці-Подільському в бібліотеці «Стрільця» видав свої враження очевидця «Махно і махновці».

У лютому 1920 року разом із Першою Галицькою бригадою УСС перейшов на бік Червоної армії. Член КП(б)У (1920). До кінця війни був на фронті як голова редакційної колегії і комісар агітпоїзда, редагував газету для галицького селянства «Більшовик».

Після закінчення громадянської війни Ірчан оселився в Києві і впродовж двох років (1921—1922) працював лектором у школі червоних старшин, одним з редакторів журналу «Галицький комуніст», активно друкувався в пресі. В Києві Ірчан познайомився зі своєю дружиною Зденкою та одружився з нею. Вона була дочкою чеського лікаря, і коли її батьки повернулися до Праги в 1922 році, молода пара поїхала за ними. У Празі Ірчан вступив до Карлового університету і брав участь в українській студентській діяльності. На той час він був добре відомий як письменник і продовжував публікувати статті та оповідання, деякі з яких були надруковані в Північній Америці.

У жовтні 1923 року виїхав до Канади, друкувався в місцевій українській пресі, редагував масові українські журнали «Робітниця» і «Світ молоді», був секретарем заокеанської філії Спілки пролетарських письменників «Гарт».

 
Мирослав Ірчан

Улітку 1932 року повернувся до Харкова, очолював літературну організацію «Західна Україна».

Загибель ред.

Мирослава Ірчана заарештували 28 грудня 1933 року в приміщенні ЦК КП(б)У після тривалої розмови з Павлом Постишевим. Звинувачений у приналежності до націоналістичної української контрреволюційної організації. 28 березня 1934 року судова «трійка» і Колегія ГПУ засудили письменника на 10 років концтаборів.

Покарання відбував у виправно-трудових таборах на терені Карелії (Сегежа) та в Соловецькій тюрмі. Тут разом із Лесем Курбасом брав участь у роботі над виставами «Весілля Кречинського» Олександра Сухово-Кобиліна, «Аристократи» Миколи Погодіна, «Інтервенція» Льва Славіна, «Учень диявола» Бернарда Шоу та ін.

9 жовтня 1937 року «трійка» УНКВС Ленінградської області засудила Ірчана до найвищої кари в сфабрикованій справі на 134 «українських буржуазних націоналістів», які нібито створили на Соловках контрреволюційну організацію «Всеукраїнський центральний блок» і підлягали розстрілу (справа № 103010-37 р.). Вирок виконано 3 листопада 1937 року.

Твори Ірчана було заборонено видавати, а вже видрукувані вилучено з бібліотек.

Мирослава Ірчана реабілітовано посмертно 3 квітня 1956 року.

Творчість ред.

Із 7 років став складати пісні. Дебютував оповіданням «Зустріч» у віденській газеті «Свобода» від 30 жовтня 1914 року. Перша збірка новел «Сміх Нірвани» вийшла у Львові 1918 року, підписана справжнім ім'ям автора.

 
Пам'ятник Ірчану в рідному селі
 
Пам'ятник Ірчану в Коломиї

Автор п'єс «Бунтар» (1921), «Безробітні» (1922), «Дванадцять», «Родина щіткарів» (обидві — 1923), «Бувші люди» (1925), «Малі ковалі», «Підземна Галичина» (обидві — 1926), «Радій» («Отрута», 1928), «Плацдарм» (1931). Автор фейлетону «Кам'янецька неділя (Вражіння)» — опубліковано 11 вересня 1921 року в газеті «Червона правда» (Кам'янець-Подільський).

Видання ред.

Цікаві факти ред.

  • Псевдонім письменника, за однією з версій, походить від імені доньки священика з села Пістинь Ірини Арсенич, у яку той був закоханий[2].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е Czech National Authority Database
  2. ↑ Слоньовська, О. Мирослав Ірчан «Оксамит». Процитовано 19 січня 2024.

Джерела ред.

Література ред.

  • Довгалюк П. М., Ткачук М. П. Ірчан Мирослав // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1990. — Т. 2 : Д—К.  — С. 335.
  • Доленґо Михайло. Ірчанова проза // Критика. — 1930. — № 12. — С. 33–45.
  • Зленко Г. Ірчан Мирослав // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9. — С. 277.
  • Качкан В. А., Качкан О. В. Невичерпний атом: до пізнання Мирослава Ірчана // Нев'януча галузка калини: Українські літератори, вчені, громадські діячі — в діаспорі. — К., 2011. — С. 225–243.
  • Кравчук Петро. Літературна і громадська діяльність М.Ірчана в Канаді // Вітчизна. — 1957. — № 6. — С. 188–194.
  • Кравчук П. І., Власенко В. П. Мирослав Ірчан. Життя і творчість. — К.: Рад. письм., 1960. — 292 с.
  • Krawchuk, Peter. The Unforgettable Myroslav Irchan. Translated by Mary Skrypnyk. Kobzar Publishing Company Ltd., Edmonton, Alberta 1998.
  • Криволінська О. Жанрові особливості малої прози Мирослава Ірчана // Теоретична і дидактична філологія: Зб. наук. праць. — К., 2007. — Вип. 1. — С. 65–72.
  • Крижанівський С. «А дні горять…»: Про творчість письменника М. Ірчана // Вітчизна. — 1987. — № 7. — С. 145–148.
  • Лазарович М.. Легіон Український січових стрільців: формування, ідея, боротьба. — Тернопіль, 2005. — С. 384.
  • Лобай Д. Мирослав Ірчан у Канаді // Слово. Збірник 2. — Нью-Йорк: Об'єднання українських письменників у екзилі, 1964. — С. 306–311.
  • Майфет Григорій. Мирослав Ірчан — прозаїк // Червоний шлях. — 1929. — № 12. — С. 109–136.
  • Новиченко Л. М. Мирослав Ірчан. Літературний портрет. — К.: Худ. літ., 1958. — 115 с.
  • Новиченко Л. М. Мирослав Ірчан // Ірчан Мирослав. Твори: У 2 т. — К.: Держ. вид-во худ. літ., 1958. — Т. 1. — С. 5–48.
  • Підгайний Леонід. Пролетарський письменник перед творчою методою (Нотатки про М.Ірчана-письменника) // Життя й революція. — 1930. — № 11/12. — С. 102–120.
  • Піонтек Люціянна. Мирослав Ірчан // Плужанин. — 1927. — № 1. — С. 33–34.
  • Смолич Ю. К. «Драматичне письменство наших днів», 1927.
  • Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
  • Шевченко С. В. Мирослав Ірчан: комуніст з «УВО» // Соловецький реквієм. — Київ: ВПК «Експрес-Поліграф», 2013. — С. 193–210.

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мирослав_Ірчан&oldid=41469223