Ахмет Зогу (алб. Ahmet Zogu, до 1922 алб. Ahmed Muhtar bej Zogolli; 8 жовтня 1895 — 9 квітня 1961) — прем'єр міністр (1922—1924), президент (1925—1928), король Албанії (1928—1939).

Ахмет I Зогу
Ahmet Zogu
алб. Ahmet Zogu
Ахмет I Зогу Ahmet Zogu
Ахмет I Зогу
Ahmet Zogu
1 Король Албанії
1 вересня 1928 — 7 квітня 1939
Попередник Посаду започатковано
Наступник Віктор Еммануїл III
1 Президент Албанії
31 січня 1925 — 1 вересня 1928
Попередник Посаду започатковано
Наступник Посаду скасовано
8 Прем'єр-міністр Албанії
4 грудня 1922 — 5 березня 1924
Попередник Кшафер Юпі
Наступник Шефкет Верладжі
13 Прем'єр-міністр Албанії
6 січня 1925 — 30 січня 1925
Попередник Іліас Вріоні
Наступник Посаду скасовано

Народився 8 жовтня 1895(1895-10-08)
Бургайєт
Помер 9 квітня 1961(1961-04-09) (65 років)
Париж, Франція
Похований Паризький цвинтар Тьєd
Відомий як політик, монарх
Країна Османська імперія, Незалежна Албаніяd, Князівство Албанія, Албанська республіка, Албанія під владою Німеччини і Албанія
Національність Албанець
Alma mater Галатасарайський ліцей
Політична партія незалежний політик
Батько Джемал-паша Зогу
Мати Sadije Toptanid
У шлюбі з Джеральдіна Аппоньї де Надь-Аппоньї
Діти Лека Зогу
Релігія Іслам, сунітської спрямованості
Нагороди
Кавалер Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана
Кавалер Великого хреста Королівського угорського ордена Святого Стефана
Кавалер командорського хреста ордена Франца Йосифа
Кавалер командорського хреста ордена Франца Йосифа
Орден Білого орла (Польща, 1921-1939)
Орден Білого орла (Польща, 1921-1939)
Кавалер Великого Хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря
Кавалер Великого Хреста ордена Святих Маврикія й Лазаря

Життєпис ред.

Ахмед-бей Мухтар Зоголлі народився 8 жовтня 1895 року в фортеці Бургаєт, поблизу Бурреллі. Ахмед Зогу був онуком сільського байрактара Джелял-паші Зоголли[1] і племінником Ессад-паші Топтані[2] і третім сином Кемаль-паші Зоголли, намісника області Маті. Зоголли було впливовим феодальним сімейством. Мати Ахмеда — Садія Топтані — була нащадком сестри великого Скандербега.

Освіту Ахмед Зоголла отримав в стамбульському коледжі Галатасарай. А згодом поміняв прізвище Зоголли (Zogolli) на Зогу (що по-албанською означає: «птах»).

У 1911 році успадкував після смерті батька посаду губернатора Маті. На цій посаді підписав в 1912 році декларацію про незалежність Албанії. Брав участь у Першій світовій війні як доброволець на боці Австро-Угорщини. Після повернення в 1919 році на батьківщину, зайнявся політикою. Був губернатором Шкодера (1920—1921), міністром внутрішніх справ (1920, 1921—1924) і військовим міністром (1921—1922).

Під час Червневої революції 1924 року втік з Албанії до Королівства сербів, хорватів і словенців. За його підтримки і за допомогою загону російських емігрантів (під командуванням полковника К. К. Улагая), Зогу зробив в Албанії в грудні 1924 року державний переворот — і з цього часу став одноосібним правителем країни[3]: з січня 1925 року як президент республіки. 25 серпня 1928 року Ахмед Зогу проголосив себе монархом Албанії, а 1 вересня 1928 року знову обрані Установчі збори затвердили Зогу королем албанців під подвійним гучним ім'ям Зогу I[4] Скандербег III.

Дотримуючись авторитарних позицій, Зогу, як і повалений ним Фан Нулі, хотів здійснити модернізацію Албанії. Він домігся успіхів у боротьбі з бандитизмом і у викоріненні традицій кровної помсти, сприяв об'єднанню роз'єднаних фісів (кланів, племен) шляхом будівництва доріг, лікарень і шкіл, направляв студентів у європейські університети, створив систему адміністративного поділу, ввів відповідальність чиновників перед міністерством внутрішніх справ і використовував європейські зразки при розробці кодексів кримінального, цивільного і торгового права.

Реформи вимагали фінансової підтримки та технічної допомоги, які Зогу отримував з Італії. У 1925 році італійським компаніям були надані права на розробку родовищ корисних копалин, а Національний банк, який знаходився під італійським контролем, став випускати албанські гроші й виконувати функції казначейства. У Римі було засновано Товариство з економічного розвитку Албанії, яке фінансувало будівництво доріг, мостів та інших громадських об'єктів.

У 1926 році, після ослаблення становища Зогу в результаті потужного повстання на півночі, Італія стала чинити активний вплив на зовнішню політику Албанії. 27 листопада 1926 року в Тирані Італія і Албанія підписали Договір про дружбу і безпеку (т. зв. 1-й Тіранський пакт) терміном на 5 років. Відповідно до договору, обидві країни зобов'язалися зберігати політичний, юридичний і територіальний статус-кво Албанії і не підписувати політичні та військові угоди, що завдають шкоди інтересам іншої сторони. Через рік, 22 листопада 1927 року, був підписаний Договір про оборонний союз (т. зв. 2-й Тіранський пакт) терміном на 20 років, після чого з Італії надійшло озброєння і прибули інструктори для модернізації албанської армії, яка налічувала в той час 8 тис. солдатів.

Всупереч політичному і економічному тиску з боку італійців, в 1931 році Зогу відмовився відновити 1-й Тіранський пакт. Через рік Зогу відхилив пропозицію про встановлення митного союзу з Італією і вислав багатьох італійських військових радників, а в 1933 році закрив італійські школи. Маневри італійських військових кораблів біля Дурреса в червні 1934 року не допомогли отримати нові концесії в Албанії.

19 березня 1936 року було підписано ще одну угоду між Італією та Албанією, що передбачала встановлення більш тісних фінансових і торгових відносин. Взамін на списання заборгованостей по раніше виданим кредитам і надання нової позики (в 9 млн албанських франків) і кредиту (в 3,5 млн албанських франків), Албанія зобов'язалася повернути італійських військових радників і цивільних інструкторів в державний апарат і армію. Італії надавалися нові нафтові й гірничорудні концесії, право на розвідку корисних копалин і спорудження ряду військових укріплень. Знімалися всі обмеження на ввезені в країну італійські товари.

Курс на стабільний розвиток, проголошений Зогу в 1925 році, був перерваний в квітні 1939 року, після окупації Албанії Італією. Цьому передував, фактично ультиматум з вимогою встановлення італійського протекторату над Албанією. Після окупації країни Зогу втік до Греції, потім переїхав до Лондона[5] , а прем'єр-міністром окупаційного уряду був призначений його давній ворог Шефкет Верладжі.

На життя Ахмета Зогу було скоєне понад 50 замахів[6].

Останні роки жив у Парижі на кошти дружини Жеральдіни, яка писала детективні романи і мемуари. У 2012 році останки короля були урочисто перепоховані в Тирані. На церемонії перепоховання були присутні президент, прем'єр-міністр країни, представники албанського, чорногорського, російського монарших будинків. Салі Беріша відзначив роль Зогу в становленні національної державності. Головній вулиці албанської столиці було повернуто найменування «Бульвар Зогу».

Примітки ред.

  1. Фрашери, Кристо (1964). . История Албании (краткий обзор). Тирана.
  2. Elsie, Robert (2003). Historical dictionary of Albania. The Scarecrow Press. ISBN 978-0-8108-6188-6, 978-0-8108-7380-3.. {{cite book}}: Перевірте значення |isbn=: недійсний символ (довідка)
  3. При цьому він порвав відносини з колишнім своїм покровителем Верладжі
  4. А не «Ахмед I»
  5. Королівську пару супроводжував до Лондону Ян Флемінг
  6. https://web.archive.org/web/20171201034233/http://muzey-factov.ru/tag/rulers. Архів оригіналу за 1 грудня 2017. {{cite web}}: Пропущений або порожній |title= (довідка)

Посилання ред.