Відкрити головне меню

Астрономічне радіоджерело

об'єкт у космічному просторі, який має потужне радіовипромінення

Астрономічні радіоджерела — це об'єкти, що знаходяться в космічному просторі і мають сильне випромінювання в радіодіапазоні. Такі об'єкти представляють одні з найбільш екстремальних і енергетичних процесів у всесвіті. Радіоджерела досліджуються шляхом реєстрації космічного радіовипромінювання за допомогою радіотелескопів[1].

Історія відкриттяРедагувати

 
Радіокарта небосхилу, отримана Ґроутом Ребером в 1944 році[2]. Чітко видно центральні ділянки Чумацького Шляху і яскраві радіоджерела Стрілець А, Лебідь А, Кассіопея A, Великого Пса і Корми[3].

Перший радіосигнал позаземного походження був випадково виявлений американським радіоінженером Карлом Янським у 1932 році[4][5]. Згодом Янський з'ясував, що джерелом випромінювання була центральна ділянка нашої галактики[6][7]. Перший огляд «радіонеба» був зроблений Ґроутом Ребером в 1941 році. І вже в 1944 році Ребер опублікував перші радіокарти небозводу[2]. Після цього вчені по всьому світу почали інтенсивно досліджувати небесні об'єкти в радіодіапазоні.

Космічні радіоджерелаРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Курильчик, 1986, с. 533
  2. а б Reber G. Cosmic Static. — Astrophys. J., November, 1944. — Т. 100. — С. 279—287.п
  3. Кип Торн. Чёрные дыры и складки времени. — М. : Издательство физико-математической литературы, 2007. — С. 323—325. — 616 с. — ISBN 9785-94052-144-4.
  4. Jansky K. G. Directional Studies of Atmospherics at Hight Frequencies. — Proc. IRE, 1932. — Т. 20. — С. 1920—1932.п
  5. Джон Д. Краус. Радиоастрономия. — М. : Советское радио, 1973.п
  6. Jansky K.G. Electrical disturbances apparently of extraterrestrial origin. — Proc. IRE, 1933. — Т. 21. — С. 1387—1398.п
  7. Jansky K.G. A note on the source of interstellar interference. — Proc. IRE, 1935. — Т. 23. — С. 1158—1163.п
  8. В.В. Фомичев, И.М. Черток. Радиоизлучение Солнца.
  9. Радиоизлучение Солнца // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
  10. Железняков В. В. Радиоизлучение Солнца и планет. — М. : Наука, 1964.
  11. Кротиков В Д, Троицкий В. С. Радиоизлучение и природа луны. — УФН, декабрь 1963. — Т. 81.
  12. Изучение радиоизлучения Луны // astraltravel.ru
  13. а б в г Рудницкий Г. М. Радиоизлучение Луны, планет и малых тел Солнечной системы // Астрономическое наследие
  14. Рудницкий Г. М. Межзвездная среда и области звездообразования в Галактике // Астрономическое наследие
  15. а б Рудницкий Г. М. Дискретные галактические радиоисточники // Астрономическое наследие

ЛітератураРедагувати

ПосиланняРедагувати