Астрагал пухнастоцвітий
Астрага́л пухнастоцві́тий, або астрага́л пухнастоквітко́вий, або во́вчий горо́шок безби́льний (Astragalus pubiflorus)[2] — багаторічна рослина родини бобових, регіонально рідкісний вид. Поширений на півдні Східної Європи. Як лікарська рослина обмежено застосовується у народній медицині. Назви цієї рослини вказують на дві її типові особливості: відсутність стебел (звідси «безбильний») та густе запушення квіток.
| Астрагал пухнастоцвітий | |
|---|---|
| |
| Астрагал пухнастоцвітий у заказнику Червона Балка Північна (Україна). | |
| Біологічна класифікація | |
| Царство: | Рослини (Plantae) |
| Клада: | Судинні рослини (Tracheophyta) |
| Клада: | Покритонасінні (Angiosperms) |
| Клада: | Евдикоти (Eudicots) |
| Клада: | Розиди (Rosids) |
| Порядок: | Бобовоцвіті (Fabales) |
| Родина: | Бобові (Fabaceae) |
| Рід: | Астрагал (Astragalus) |
| Вид: | A. pubiflorus
|
| Біноміальна назва | |
| Astragalus pubiflorus DC.,
| |
| Синоніми | |
Опис ред.
Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 10-25 см. Корінь стрижневий із бічними відгалуженнями, дерев'янистий. Стебло надзвичайно коротке (1-3 см), часто взагалі відсутнє. Листки завдовжки 6-25 см, непарнопірчасті, складені з 8-14 пар видовжено-еліптичних листочків завдовжки 9-25 (інколи до 33) мм кожен. Листки вкриті притиснутими рудувато-жовтими волосками.
Приквітки шилоподібно-лінійні, видовженозагострені, війчасті по краю, завдовжки 10-20 мм. Квітконоси зазвичай відсутні, рідше можуть сягати довжини 2-4 см. Квітки зигоморфні, метеликового типу, притаманного усім бобовим рослинам. Чашечка завдовжки 18-25 мм, трубчасто-дзвоникувата, вкрита довгими рудими волосками, із шилоподібно-лінійними зубцями, що дорівнюють трубці. Віночок жовтий, ззовні запушений. Вітрило квітки (верхня пелюстка) сягає 23-30 мм завдовжки, іноді може бути коротшим (від 19 мм); весла (бічні пелюстки) мають довжину 16-24 мм; човник (нижня пелюстка) сягає 12-20 мм завдовжки, голий. Плід — видовжено-еліптичний, майже сидячий біб завдовжки 13-15 мм, вкритий рудуватими волосками.
Хімічний склад ред.
Хімічний склад астрагала пухнастоцвітого вивчений недостатньо. Відомо, що ця рослина багато на флавоноїди: астрагалозид, глюкопіранозид ізорамнетину, ізорамнетин.
Поширення ред.
Астрагал пухнастоцвітий можна віднести до широких ендеміків, чий ареал охоплює один екологічний регіон, але великий. У природі цей вид поширений у степах Балканського півострова та по всьому Західному й Північному Причорномор'ю. На західному узбережжі Чорного моря він трапляється у Болгарії та Румунії, далі на схід поширений у Молдові, Україні аж до півдня Росії (Ростовська область, Калмикія). Зона розповсюдження цієї рослини нагадує клин, вістря якого розташоване на заході, чимдалі на схід північна межа ареалу підіймається у все вищі широти. В Болгарії астрагал пухнастоцвітий рідкісний і наразі відомий лише з осередків на Дунайській рівнині. Раніше описані популяції з околиць міст Балчик та Драгоман, ймовірно, винищені[3]. У Правобережній Україні астрагал пухнастоцвітий зростає переважно у смузі причорноморських степів, а на Лівобережжі вже віддаляється від узбережжя і трапляється у Дніпропетровській, Полтавській, Харківській та Сумській областях. На теренах Росії північна межа ареалу проходить через Курську, Воронезьку, Бєлгородську, Волгоградську та Саратовську області.
Екологія ред.
Рослина світлолюбна, морозо- і посухостійка. Віддає перевагу темно-каштановим ґрунтам та південним чорноземам, крім того, може оселятись на піщаних ділянках, кам'янистих схилах, карбонатних суглинках по схилам балок. Зростає у різнотравно-типчаково-ковилових та сухих типчаково-ковилових степах. Помічено, що найрозвинутіші особини трапляються на узліссях гірсько-байрачних лісів, по схилам балок, серед заростей степових чагарників[4]. Співмешканцями астрагала пухнастого часто виступають ковила волосиста та вузьколиста, Chrysopogon gryllus. Загалом популяції цього виду нечисельні, ізольовані, складаються з десятків чи сотень особин[3][5].
Астрагал пухнастоцвітий розмножується виключно насінням. Цвітіння у різних частинах ареалу триває з кінця квітня до липня. Квіти запилюються комахами. Плоди достигають у червні-серпні. Насіння поширюється тваринами[4].
Використання ред.
Господарське значення цього виду невелике. Інколи його використовують у народній медицині для лікування ревматизму й сифілісу. Задля цього заготовлять корені астрагала пухнастоцвітого. Сума флавоноїдів трави цього виду у досліді показала спазмолітичну активність. Разом з тим, заготівлі цього виду іноді набувають хижацьких масштабів, оскільки астрагал пухнастоцвітий часто плутають із астрагалом волохатоцвітим[4]
Статус виду ред.
Природоохоронний:
Загалом вид не є рідкісним, але в багатьох регіонах його чисельність швидко зменшується, через що астрагал пухнастоцвітий занесений до ряду місцевих охоронних списків, Червоної книги Донецької області України[6], Червоних книг Ростовської та Волгоградської областей Росії[4], Червоної книги Болгарії[3]. Лімітуючими чинниками для цього виду визначені природна малочисельність популяцій, тривалий період розвитку, що утруднює відновлення рослин, пожежі (перш за все штучного походження), заготівля сировини[4], туризм, випасання худоби. Болгарські осередки включені в мережу природоохоронних територій Natura 2000[3].
Таксономічний:
Видовий статус цього таксона визнаний не всіма ботаніками. За даними сайту The Plant List, його визнано синонімом підвиду Astragalus exscapus subsp. pubiflorus (DC.) Soo.[1]
Джерела ред.
- ↑ а б The Plant List: Astragalus pubiflorus DC. (англ.)
- ↑ Astragalus pubiflorus // Словник українських наукових і народних назв судинних рослин / Ю. Кобів. — Київ : Наукова думка, 2004. — 800 с. — (Словники України). — ISBN 966-00-0355-2.
- ↑ а б в г Astragalus pubiflorus у Червоній книзі Болгарії. (англ.) — Процитовано 20 липня 2017.
- ↑ а б в г д Червона книга Волгоградської області: Астрагал пухнастоцвітий [Архівовано 13 липня 2017 у Wayback Machine.]. (рос.) — Процитовано 20 липня 2017.
- ↑ О распространении на юго-востоке Украины некоторых раритетных видов растений [Архівовано 10 серпня 2017 у Wayback Machine.] / В.М. Остапко, В.К. Тохтарь, Е.Г. Муленкова, Н.Ю. Мельникова, А.С. Назаренко, Т.Ю. Мовчан, О.В. Зыбенко, О.М. Шевчук // Промышленная ботаника. — 2004. — Вип. 4. — С. 177-182. (рос.)
- ↑ Созологічна оцінка флори басейну ріки Кринки [Архівовано 29 березня 2022 у Wayback Machine.] / Н.Ю. Гнатюк // Промышленная ботаника. — 2010. — Вип. 10. — С. 77-83.