Вікіпедія

Астана (поховання)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Астана (значення).

Астана (астане, Остонен) — мусульманське священне поховання або місце, де раніше знаходився мавзолей мусульманського святого (авлія). Еквівалент арабського терміну «мазар»[1]. Є об'єктом шанування у тюркських та іранських народів, особливо відомі серед сибірських татар. Витоки культу лежать у суфізмі[⇨].

Історія вивчення ред.

 
Астана в «Хорографічній креслярській книзі Сибіру» С. У. Ремезова. 1697 — 1711 роки.

Ймовірно, вперше термін «астана» письмово зафіксований на аркуші 107 «Хорографічної креслярської книги Сибіру» Семена Ремезова (1697 — 1711 роки)[2]. Сучасні дослідники вважають, що він позначив цим терміном Астана Бігач-Ата в Усть-Ішимському районі Омської області[1].

У науку поняття Астани вперше ввійшло 1734 року[1], Коли керівник Академічного загону Великої Північної експедиції Г. Ф. Міллер вніс у свої «Дорожні описи Сибіру» такий запис про відому нині Баїшевську астану у Вагайському районі Тюменської області:

Baisch-aul, під вищевказаним селом, біля підніжжя східного високого берега, трохи вище річки Шілеки. Люди живуть тут взимку, а за півтори версти звідси на тій самій стороні вони мають село з тією ж назвою, де живуть влітку. Тут знаходяться ясачні та служиві. За пів версти вище від цього села розташована Astuna, де похований татарський святий [3].

У «Топографії Оренбурзькій» (1762) П. І. Ричков повідомляє про те, що інженер-підпоручик О. І. Рігельман виявив 1750 року, неподалік від місця впадання річки Карасу в Хобду, за 150 верст від Оренбурга, кам'яні споруди в місцях поховання «Знатних людей». Казахи називали ці споруди «астанами»[4].

 
Мавзолей Хусейн-бека в селищі Чишми (Башкортостан). 2009.

У серпні 1773 споруду, «яку татари звуть астаною», виявив у районі Уфи академік Йоганн Готліб[5]. 1859 року В. В. Вельямінов-Зернов повідомив, що мусульмани називали терміном «астана» мавзолей Хусейн-бека (селище Чишми, Башкортостан)[6]. 1864 року академік Б. А. Дорн опублікував звіт про наукову експедицію південним берегом Каспійського моря, де зафіксував пам'ятники під назвою «Астане» в перських областях Мазендерані та Гіляні[7].

Значного імпульсу до вивчення феномену Астани в сибірських татар додала публікація 1903 року М. Ф. Катанова російського перекладу татарських рукописів під назвою «Про релігійні війни учнів шейха Багаутдіна проти чужинців Західного Сибіру». Рукописи розповідали легенду про виникнення в Західному Сибіру священних поховань і містили список з 30 місць з іменами похованих шейхів. Станом на 1997 у 17 випадках з 30 інформація повністю підтвердилася[8]. Були виявлені й інші джерела, які відтворюють легенду з деякими варіаціями: «Таріх», «Аслі наслі Сала аулининг», «Грамота зберігача Юрумської Астани», «Карагайський рукопис» (Карагайський сувій) — два останніх 2004 року[1].

У 2004 — 2005 роках робоча група в складі співробітників Інституту гуманітарних досліджень Тюменського державного університету та Тюменського обласного краєзнавчого музею паспортизувала перші 25 астан на території Тюменської області[9].

Області поширення ред.

Тюркські народи ред.

 
Могильник Астана в Турфані. 2007.

1863 року академік В. В. Вельямінов-Зернов вважав, що астани найчастіше трапляються в області Оренбурзьких Киргизів[5]. Цікаво, що столиця Казахстану, яка отримала 1998 року назву Астана, виникла на місці стародавнього мусульманського кладовища Караоткель (1609 — 1962 роки). На думку казахського іраніста С. Абдулло, слово «астана» означає те саме, що й «Акмола» (білий, тобто Чистий, священний мавзолей), але перською[1].

Подальші дослідження показали наявність великої кількості астан (за інформацією Р. Х. Рахімова більш як 150) у Західному Сибіру, головним чином на території Вагайського, Тобольського, Уватського, Ярковського, Тюменського та Ялуторовського районів Тюменської області (територія проживання тоболо-іртишської групи сибірських татар)[9].

З терміном «астана» доводиться стикатися і в обох частинах Туркестану. В Узбекистані відомими є мазари Астана-ата (поблизу селища Інгічка, Самаркандська область) та Ак-Астана-баба (с. Тельпек-Чинар, Саріасійський район, Сурхандар'їнська область). мавзолей зі схожою назвою Астана-баба є в місті Атамурат (колиш. Керки), Туркменістан.

Стосовно Східного Туркестану, то поруч зі стародавнім містом Гаочан, за 45 км від Турфана, розташовані могильник і село із загальною назвою Астана[en]. Існування могильника датується 273 — 779 роками, на початку XX століття його досліджували А. Стейном і Кодзуї Отані[10] (див. Експедиції Отані).

Іранські народи ред.

1864 року академік Б. А. Дорн зафіксував, що терміном «астане» називаються будови над могилами святих в північній Персії: астане імамзаде Ібрагім-Абу-Джеваба (сина 7-о імама Муса ібн Джафара) в Мешгеді-сере, область Мазандеран, і Астані Сеїд-Алі-Ризи в Шейх-Ханевер, область Гілян[7]. На заході Ірану в провінції Меркезі є місто Астане, яке відоме завдяки культовим могилам нащадків шиїтських імамів, а на півночі країни розташоване місто Астане-Ашрафіах[en] у провінції Гілян.

Генезис явища ред.

Факти говорять про те, що термін «астана» має перське походження. Як з'ясував С. Абдулло, в середньоперській мові (пехлеві) estan мало значення «місце, стоянка, місце проживання». У сучасному Ірані терміном остан називають провінції (а губернаторів провінцій остандарами), це поняття використовують з часів Сасанідів (224 — 651 роки). новоперською мовою (фарсі), що виникла в IX столітті, слова asitan, asitana, astan означають «поріг; царський двір, палац щастя; місце для відпочинку та сну»[1].

 
Мевлевіхане в Галаті (Стамбул).2012.

У сибірських астанах ховали суфійських шейхів, а вони представляли тарікати, так чи інакше пов'язані з іранською культурною традицією. Тарікати Накшбандія та Ясавія походять від таріката Ходжагон (Хваджаган)[en][11], тарікат Бекташія та памірські нізарити пов'язані з шиїзмом. У тюркських мовах слово «астана» стало популярним завдяки послідовникам Джалаледдіна Румі, вихідця з іраномовної Держави Хорезмшахів і прихильника тарікату Кубравія. Учні Румі (тарікат мевлеві) відкрили в Малій Азії численні суфійські монастирі (текке), які називалися «Мевлевіхане[tr]». Асітане (асітани) означали серед них монастирі вищого статусу, на противагу невеликим «завія»[12]. Назву Asitane-i Aliyye (найвищий монастир) мав головний Мевлевіхане в місті Конья, розташований біля мавзолею Мевляни.

Тюменец Р. Х. Рахімов виявив безліч паралелей між обрядами суфіїв і сибірським культом шанування астани. «Грамота зберігача Юрумської Астани», яку він виявив, стверджує, що список полеглих у Сибіру шейхів складав сам Румі. У настановах про шанування священних мавзолеїв Рахімов убачає вплив суфійських настанов (адабів) про ставлення мюрида до вчителя. Найдивовижніше те, що за суфійськими традиціями (через сновидіння) відбувається виявлення частини мавзолеїв. Так було з відкриттям Новоатьяловської та Тукузької астан[9].

 
Палац Астана в Кучінзі (штат Саравак, Малайзія).2012.

Цікавою є еволюція терміна «астана» в тюркських мовах. Тарікат мевлеві мав великий вплив у Османській імперії, з XVI століття в турецькій літературі почала розвиватися навіть особлива течія («література мевлеві»)[13]. Слово «астане» набуло широкого розповсюдження. Після завершення будівництва в Константинополі палацу Топкапи одною з літературних назв будови як резиденції султана та центру держави стала Asitane-i Saadet (Поріг Щастя, Оселя благоденства). Наприклад, цей вислів вжито в «Книзі подорожі» Евлії Челебі (написана до 1682)[14]. Не дивно, що прізвисько письменника «Челебі» суфійського походження, першим носієм цього прізвиська вважають якраз наступника Румі, Хусама ад-Діна Челебі (пом. 1284)[15].

Значення «палац» перекочувало в Малайзію та Індонезію, де на них кажуть Істана[en]. Звідси, зокрема, походить назва палацу Астана[en] у Кучинзі на о. Калімантан. Починаючи з XVII століття в офіційних документах стосовно до Константинополя в цілому стали вживати вираз Asitan-i Devlet-i Aliyye в значенні «столиця найвищого держави». 1998 року значення «столиця» стало вирішальним при найменуванні казахського міста Астана.

Зміст культу ред.

Див. також: Культ святих в ісламі та Шанування могил в ісламі

За кожною Астаною закріплений хранитель (карауци, порівн. каз. Карау — «дивитися»). Головним символом зберігача є сачара (шежере) -рукопис у вигляді сувою. Цей культовий предмет зазвичай передавали у спадок[9].

Вважається, що астани наділені духовною силою своїх авлія, й іноді обрані люди можуть отримати особливі знання та надприродні здібності. Низка астан мають лікувальні властивості: Баїшевська допомагає від очних хвороб, захворювань нервової системи та психічних розладів, Варваринська від алкоголізму[9]. 7-разове відвідування Баїшевської Астани прирівнюється до скоєння хаджу[16], «Грамота зберігача Юрумської Астани» з цього приводу говорить:

У Баїші могила Хакім шейха газіза. Меккінські мужавіри казали, хто відвідує могилу Хакім хазрата, того буде поважати паломник до Мекки.[9]

Неповажне ставлення до астан тягне за собою обов'язкову жорстоку відплату, з цього приводу існує безліч повчальних випадків, пов'язаних з більшістю мавзолеїв шейхів у Сибіру[9].

Поруч з астаною люди читають молитви, дають пожертви (садака). Зберігач Астани або мулла регулярно проводить ритуал поминок хатим хуча (походить від обряду «хатм-і хваджаган» суфійського таріката Накшбандія [17]) в честь авлія, якому присвячена астана[9].

Прихильники повернення до витоків ісламу (зокрема, з «Хізб ут-Тахрір») негативно відносяться до феномена «астана», вважаючи їх шанування язичництвом[18]. Шаріат несхвально відноситься до прикрашування могил та монументальних споруд над ними, особливо ж до того, щоб могили були місцем молитви[19].

Примітки ред.

  1. ↑ а б в г д е Селезнёв А. Г. и др. Культ святых в сибирском исламе: специфика универсального. — М. : Изд. дом Марджани, 2009. — 216 с. — 1 000 прим. — ISBN 978-5-903715-17-6.
  2. ↑ Хорографическая чертежная книга Сибири С. У. Ремезова. — Тобольск, 2011. — С. 120. — 600 прим. — ISBN 978-5-98178-033-2.
  3. ↑ Миллер Г. Ф. Описание городов, крепостей, острогов, слобод, сёл, деревень, островов, рек, речек, озёр и других достопримечательностей на реке Иртыше и возле него вверх от города Тобольска // Сибирь XVIII века в путевых описаниях Г. Ф. Миллера. — Новосибирск : Сибирский хронограф, 1996. — Т. VI.
  4. ↑ Рычков П. И. Топография Оренбургская, то есть обстоятельное описание Оренбургской губернии. — СПб. : При Имп. Академии наук, 1762. — Т. I. — С. 262.
  5. ↑ а б Вельяминов-Зернов В. В. Исследование о касимовских царях и царевичах. — 2-е изд. — СПб. : В тип. Имп. Академии наук, 1863. — Т. I. (С четырьмя таблицами). — С. 487-488.
  6. ↑ Вельяминов-Зернов, В. В. Памятник с арабско-татарской надписью в Башкирии // Труды Восточного отделения Императорского археологического общества : журнал. — СПб. : В Тип. Имп. Академии наук, 1859. — Т. IV. — С. 284.
  7. ↑ а б Дорн Б. А. Отчёт об учёном путешествии по Кавказу и южному берегу Каспийского моря (с рисунк.) // Труды Восточного отделения Императорского археологического общества : журнал. — СПб. : В Тип. Имп. Академии наук, 1864. — Т. VIII. — С. 245-317.
  8. ↑ Белич И. В. Мавзолеи мусульманских святых в районе Искера // Вестник археологии, антропологии и географии : журнал. — Тюмень : Издательство ИПОС СО РАН, 1997. — № 1. — ISSN 2071-0437. Архівовано з джерела 22 січня 2015. Процитовано 22 січня 2015.
  9. ↑ а б в г д е ж и Рахимов Р. Х. Астана в истории сибирских татар: мавзолеи первых исламских миссионеров как памятники историко-культурного наследия. — Тюмень : Тюменский областной краеведческий музей имени И. Я. Словцова, 2006. — 77 с.
  10. ↑ Лубо-Лесниченко Е. И. Могильник Астана // Восточный Туркестан и Средняя Азия: История. Культура. Связи : сборник. — М., 1984. — С. 108-120. Архівовано з джерела 4 березня 2016. Процитовано 22 січня 2015.
  11. ↑ Абдулло С. Познавая себя и Бога // Мысль : журнал. — Алма-Ата, 2008. — № 3. — С. 89-90. Архівовано з джерела 23 січня 2015. Процитовано 22 січня 2015.
  12. ↑ Йёндемли Ф. Обучение в суфийском братстве мевлеви // Восточная коллекция : журнал. — М., 2005. — № 1. — С. 110. — ISSN 1681-7559. Архівовано з джерела 22 січня 2015. Процитовано 22 січня 2015.
  13. ↑ Джан Ш. Мевляна Джалаледдин Руми — жизнь, личность, мысли = Fundamentals of Rumi's Thought А Mevlevi Sufi Perspective. — 1-е изд. — М. : Издательство Новый свет, 2008. — С. 342. — ISBN 978-975-278-283-9.
  14. ↑ Эвлия Челеби. Книга путешествия = Сейахатнаме. — М. : Наука, 1961. — Т. 1. Земли Молдавии и Украины.
  15. ↑ Бартольд В. В. Челеби // Сочинения. — М. : Наука, 1968. — Т. V. Работы по истории и филологии тюркских и монгольских народов. — С. 611-614. — 4 700 прим.
  16. ↑ Хайруллина В. И. Астана // Большая Тюменская энциклопедия. — 1-е изд. — Тюмень : НИИ региональных энциклопедий ТюмГУ; ИД «Сократ», 2004. — Т. 1. А — З. — С. 106. — 10 000 прим. — ISBN 5-88664-157-2.
  17. ↑ Бустанов А. К. Накшбандийский обряд Хатм-И Хваджаган в Сибири // Рамазановские чтения : сборник. — Нижний Новгород : ИД «Медина», 2009. — № 4. Архівовано з джерела 24 вересня 2015. Процитовано 22 січня 2015.
  18. ↑ Мухамадиев Р. Сибирские корни «народного ислама» // Татарский мир : газета. — М., 2007. — № 5. Архівовано з джерела 24 вересня 2015. Процитовано 22 січня 2015.
  19. ↑ Керимов Г. М. Шариат и его социальна сущность. — М. : Главная редакция восточной литературы издательства «Наука», 1978. — С. 178. — 10 000 прим.

Література ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Астана_(поховання)&oldid=35922958