Асадов Едуард Аркадійович
Едуа́рд Арка́дійович Аса́дов (рос. Эдуард Аркадьевич Асадов; нар. 7 вересня 1923, Мари, Туркменська РСР — пом. 21 квітня 2004, Москва) — російський поет. Почесний громадянин Севастополя від 21 червня 1989 року.
| Асадов Едуард Аркадійович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
7 вересня 1923 Мари, Туркменістан |
| Помер |
21 квітня 2004 (80 років) Одинцово, Московська область, Росія |
| Поховання | Кунцевське кладовище |
| Громадянство (підданство) |
 СРСР Росія |
| Діяльність | поет, дитячий письменник, прозаїк |
| Alma mater | Літературний інститут імені Горького |
| Мова творів | російська |
| Роки активності | з 1947 і 1947 |
| Жанр | поезія |
| Партія | КПРС |
| Нагороди |
          |
З 1939 року жив у Москві. Закінчив школу в 1941 році та пішов добровольцем на фронт. У травні 1944 року в боях за Севастополь був важко поранений, втратив зір і з того часу з'являвся на публіці з чорною пов'язкою на очах.
У 1951 році закінчив з відзнакою Літературний інститут імені Горького. Як поет дебютував того ж року збіркою «Світлі дороги», до якої увійшли поема «Знову в строю» та вірші. Був прийнятий до Спілки письменників СРСР.
У наступні роки вийшло чимало книг і збірників з віршами поета. Серед них — «Сніжний вечір», «Солдати повернулися з війни», «В ім'я великої любові», «Ліричні сторінки», «Я люблю назавжди», «Не треба віддавати улюблених» і багато інших.
Асадов писав не тільки ліричні вірші і поеми, а й прозу (оповідання «Зірниці війни», «Розвідниця Саша», повість «Фронтова весна»), перекладав вірші поетів Азербайджану, Башкирії, Грузії, Калмикії, Казахстану, Узбекистану.
ЛітератураРедагувати
- Антокольский Павел. Снова в строю // Литературная газета. — 1952. — № 4. — 8 января. — С. 3.
ДжерелаРедагувати
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її. |