Аріарат IV
Аріарат IV Евсеб (дав.-гр. Ἀριαράθης Δ' Εὐσεβής) — правитель Каппадокії в 220-163 роках до н. е., син басилевса Аріарата III і його дружини, македонки Стратоніки. Його правління тривало приблизно 57 років[1][2].
| Аріарат IV Евсеб | |
|---|---|
| дав.-гр. Βασιλεύς Ἀριαράθης Εὐσεβής | |
 | |
| Басилевс Каппадокії | |
| Правління | 220 до н.е — 163 до н. е. |
| Попередник | Аріарат III |
| Наступник | Аріарат V Філопатор |
| Біографічні дані | |
| Народження | 3 століття до н. е. |
| Смерть | 2 століття до н. е. |
| У шлюбі з | Антіохіда |
| Діти | Аріарат Ороферн Нікіфор Аріарат V Філопатор Стратоніка Дочка (Лаодіка?) |
| Династія | Аріаратиди |
| Батько | Аріарат III |
| Мати | Стратоніка Каппадокійськаd |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Аріарат IV народився у родині басилевса Каппадокії Аріарата III та його дружини Стратоніки, яка за різними відомостями була сестрою або дочкою басилевса держави Селевкідів Антіоха II Теоса. У 220 році до н. е. батько зрікається влади на користь малолітнього Аріарата IV. Історик Олег Габелко[ru], виходячи з юного віку правителя, вважав, що Аріарат IV був молодшим сином Аріарата III, або ж давні автори дещо применшили його вік на момент воцаріння[3][4].
Басилевс був одружений з Антіохідою, однією з дочок селевкідского басилевса Антіоха III Великого та його дружини Лаодіки. Олег Габелко датував шлюб приблизно 195 до н. е., а дослідника Рензо Лукеріні приблизно 193—192 до н. е.[5] Це був політичний шлюб, за допомогою якого Антіох Великий хотів отримати підтримку Аріарата IV у майбутній війні з Римською республікою. Сподівання Антіоха виправдалися і каппадокійці залишалися його союзниками аж до поразки у битва при Магнезії[6][7]. На думку Рензо Лукеріні, з урахуванням дати народження каппадокійського басилевса, це був не перший його шлюб[5].
Згідно з Діодором Сицилійським, Антіохіда, «бувши надзвичайно підступною», спочатку не маючи своїх дітей, видала за своїх двох хлопчиків — Аріарата та Ороферна. Однак потім Антіохіда сама народила двох дочок, у тому числі Стратоніку, що згодом вийшла заміж за пергамського басилевса Аттала II, і Мітрідата — майбутнього басилевса Аріарата V. Після цього, оголосивши старших дітей підставними, влаштувала так, щоб Аріарат був відправлений з відповідним його статусу грошовим на виховання до Риму, а Ороферн — до Іонії (за припущенням російського історика Олега Габелка, до Прієни)[8]. За зауваженням антикознавців, повідомлення Діодора, попри свою ґрунтовність, вважається фальшивим. Можливість існування подібної ситуації за повного незнання Аріарата IV виглядає малоймовірною. Однак при цьому повністю відповідає інтересам наймолодшого з братів, Мітрідата, який подбав про потрібне йому викладення подій у династичній традиції — зображення старших братів незаконнонародженими. Можливо, старші сини мали підтримку матері, а молодший — батька. Тому Аріарат і Ороферн, коли Антіохіда, не зумівши досягти реалізації своїх намірів і, можливо, розлучившись із чоловіком, у 170-х роках до н. е. повернулася до Сирії, були змушені на вимогу батька залишити Каппадокію[9][10].
Гробниця Аріарата IV знаходилася у Мазаці, де пізніше була похована Антіохіда та їх дочка вбиті в Антіохії на Оронті[11][12].
У Кабінеті медалей зберігається унікальна каппадокійська тетрадрахма (PI.XX.1), яку дослідник Теодор Рейнах приписав Аріарату III. Отто Меркгольм на основі аналізу монограм встановив, що це монета Аріарата IV, і вона була викарбувана після сходження на трон селевкідського правителя Антіоха IV[13]. Зображений на монеті правитель мав глибокі складки у рота та випнуту нижню губу. На думку Германа Гафнера, через такі характерні риси обличчя, дослідники одразу б ідентифікували б інші зображення басилевса у разі їх знаходження[14].
Аналізуючи зображення царя на монетах, дослідники дійшли висновку, що він мав збільшену щитоподібну залозу[15]
Примітки
ред.- ↑ Діодор Сицилійський. Історична бібліотека, Книга 3, ХХХІ [Архівовано 26 липня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Юстин. Епітома творів Помпея Трога «Historiarum Philippicarum», ХХІ, 1 [Архівовано 5 серпня 2011 у Wayback Machine.]
- ↑ Діодор Сицилійський, XXXI. 19.6.
- ↑ Габелко, 2009, с. 106.
- ↑ а б Lucherini, 2015, p. 15.
- ↑ Аппіан, Сирійські справи. 5.
- ↑ Габелко, 2009, с. 107.
- ↑ Діодор, XXXI. 19.7.
- ↑ Bevan, 1902, p. 157.
- ↑ Габелко, 2009, с. 107—109.
- ↑ Полібій, XXXI. 17.1.
- ↑ Габелко, 2009, с. 109.
- ↑ Mørkholm, 1962, p. 409—410.
- ↑ Хафнер, 1984, Ариарат III.
- ↑ Tekiner, Erkiletlioglu, Kelestimur, 2015, с. 262.
Джерела та література
ред.Джерела
ред.- Аппіан. Сирійські справи // Історія Риму.
- Діодор Сицилійський. Історична бібліотека.
- Полібій. Загальна історія.
- Юстин. Епітома твору Помпея Трога «Історія Філіппа».
Література
ред.- Габелко О. Л. К династической истории эллинистической Каппадокии: царский дом Ариаратидов : [рос.] // Античный мир и археология. — 2009. — № 13. — С. 92-119.
- Герман Хафнер. Выдающиеся портреты античности. 337 портретов в слове и образе : [рос.]. — Москва, 1984. — 312 с.
- Renzo Lucherini. The Children of Antiochos III: A Revised Approach : [англ.]. — 2015. — 30 p.
- Mørkholm, Otto. Some Cappadocian problems : [англ.] // The Numismatic Chronicle and Journal of the Royal Numismatic Society. — 1962. — Vol. 2. — P. 407—411. — ISSN 2054-9202. — JSTOR 42662654.
- H. Tekiner, H. Erkiletlioglu, F. Kelestimur. King Ariarathes IV of Cappadocia: coins reveal enlarged thyroid (188 BC) : [англ.] // Journal of Endocrinological Investigation. — 2015. — Vol. 38, № 2. — P. 261—262. — DOI:10.1007/s40618-014-0208-0.