Архітектура модерну Львова

Архітектура модерну Львова — стала провідною у будівництві міста перших десятиліть XX століття до початку Першої світової війни. У міжвоєнний період будівництво велось у значно менших обсягах. Стилі пізнього модерну, Ар Деко були характерними для 1920-х років міжвоєнного періоду, поступившись згодом конструктивізму, функціоналізму.

ІсторіяРедагувати

На 1900 рік йшло стрімке зростання населення Львова, що супроводжувалося значними змінами у інфраструктурі міста — розвитком мережі газо-, електро-, водопостачання і водовідведення, прокладенням нових ліній трамваю, мереж освітлення вулиць.

У прийнятому 1909 року третьому будівельному статуті міста вперше дозволялось будувати п'ятиповерхові будинки за спеціальним дозволом міської ради, чому сприяло впровадження металевих конструкцій, залізобетону. У будівлях вперше встановили централізоване опалення, ліфти. Цей будівельний розвиток збігся з поширенням нового стилю модерну — сецесії. Було зведено як окремі громадські, житлові будівлі, так і блоки будівель, що могли займати цілі квартали забудови.

Житлові будівліРедагувати

Поширення стилю сецесії збіглося в часі з докорінною перебудовою комунальних служб, будівельних технологій. Будинки змінились не настільки зовнішньо, як конструктивно. Завдяки модернізації водогонів було збільшено поверховість забудови, змінено планування будинків, де вже не облаштовували внутрішньобудинкових загальних туалетів, балконів з входами до квартир. Якщо спочатку це були дорогі презентабельні будівлі, то незабаром вони стали нормою комфорту. Квартири з санвузлами з туалетами, ванними розміщувались навколо центральної сходової клітки. У перекриттях поверхів дерев'яні балки замінили на металеві профілі, залізобетон. Якщо у центральній частині міста зводили окремі будівлі на вільних парцелах, то на новозакладенех вулицях у найближчому оточенні старого міста появлялись цілі комплекси, вулиці у стилі модерн.

До найкращих зразків житлових комплексів належить забудова вулиць Богомольця, Донцова, Глибокої, Верхратського, Кравчука, Севастопольської, Генерала Чупринки, Валовій, 7-13.

Громадські спорудиРедагувати

Адміністративні будівліРедагувати

Статус столиці коронного краю сприяв будівництву нових адміністративних будівель, приватних фінансових, господарських, професійних спілок. Найпоказнішими серед адміністративних були будівля Фінансової прокуратури і військової інспекції (поміж вулицями Саксаганського, І. Франка, Зибликевича), Дирекції залізниці (вул. Листопадового чину — Гоголя), Торгово-ремісничної палати (пр. Шевченка, 17), Ремісничої палати (пл. Галицького Галицького).

  • Віденський проєкт 1913 Фінансової прокуратури переробили у бюро М. Уляма, завершивши будівлю стилізованим ренесансним аттиком.
  • Дирекцію залізниці (1912/13) у стилі модернізованого класицизму спроєктував Збіґнєв Брохвіч-Левинський. Адміністративна будівля через курдонер була об'єднана з блоком житлових будинків чиновників залізниці.
  • Торгово-ремісничу палату 1912 збудували за проєктом Альфреда Захаревича, поєднавши риси модерну і неокласицизму. Фасад прикрашають фігурний (скульптор Войцех Пшедвоєвський) і мозаїчний (скульптор Генрик Узембл) фризи з алегоричними зображеннями торгівлі, ремесел. Багатим декором відзначаються інтер'єри будівлі, зокрема залу засідань з пластичним декором Зигмунта Курчинського.
  • Реміснича палата (1913/19) була зведена за проектом Яна Протшке у стилі ретроспективного модерну. Зал засідань використовується Театром ляльок (1947).

Фінансові закладиРедагувати

Фінансові установи звели не менш претензійні будівлі — першу 5-поверхову будівлю міста банку «Уніон» (пр. Свободи — вул. Памви Беринди), Страхової компанії Трієсту і Кредитного товариства землевласників (вул. Коперника, 3, 4), Акціонерного кооперативного банку (пл. Генерала Григоренка, 3), Празького кредитного банку (пр. Свободи — вул. Гнатюка), Австро-Угорського банку (вул. Листопадового чину, 8).

Навчальні закладиРедагувати

Серед декількох будівель міських шкіл, гімназій цього періоду виділяються Гімназія і бурса Українського педагогічного товариства (вул. Чупринки 103), Науково-виховний заклад для дівчат Софії Стшалковської (вул. Зелена, 22), Державна Промислова школа (вул Снопківська, 47), Технологічного інституту (вул. Нижанківського, 5), Музичного інституту імені М. Лисенка (пл. Шашкевича, 6), Жіноча учительської семінарії імені Собінського (вул. Котляревського, 67), Бурса Народного дому (вул. Лисенка 14,

Видовищно-розважальні, спортивні закладиРедагувати

У цей період було збудовано декілька будівель видовищно-розважальних закладів різного спрямування (театр, кабаре, ярмарок, спортивна зала) та було перебудовано значну кількість приміщень кав'ярень. До найвідоміших належали театр-вар'єте «Казино де Парі» (вул. Леся Курбаса, 3), Католицький дім (вул. Городоцька, 36), театр «Colosseum» (вул. Куліша, 23), Музичного товариства Галичини (вул. Чайковського, 7), Польського політехнічного товариства (вул. Дудаєва, 9), Педагогічного товариства (вул. Дудаєва, 17), ковзанка для роликів «Skating-ring» (вул. Зелена, 59), зал товариства «Сокіл» (вул. Ковжуна, 11), Луна-парк (1912, Піскова гора).

Заклади торгівліРедагувати

У 2-й половині XIX столітті у світі почали розвиватись мережі універсальних магазинів з рядами крамниць, цукерень, де жінки могли провести час за переглядом, купівлею усіх необхідних в побуті речей, одягу. Серед перших звели пасаж Міколяша (вул. Коперника 1 — Вулиця Вороного), пасаж Феллерів (вул. Наливайка — пр. Свободи, 35), універмаг «Труст» (пл. Ринок, 32), універмаг «Магнус» (вул. Городоцька, 10 — Шпитальна, 1), Торгова біржа (вул. Городоцька, 2), Торговий дім Францішека Голомба (вул. Городоцька, 17).

ГотеліРедагувати

З розвитком залізниць значно зросли обсяги подорожей, що у свою чергу призводило до розвитку модерних готелів замість давніх заїздів. У еклектичній будівлі готелю «Жорж» (1900) оздоблення номерів вже отримали сецесійні мотиви. У стилі модерну збудували готелі «Народна гостиниця» (вуд. Дорошенка — Костюшка), «Сплендід» (вул. Наливайка), «Краківський» (пл. Соборна, 7 — вул. Пекарська), «Асторія» (вул. Городоцька, 15).

Лікувальні закладиРедагувати

Серед лікувальних закладів виділяється колишнья лічниця (санаторій) лікаря Казимира Солецького (вул. Личаківська, 107), дерматологічна клініка (вул. Пекарська, 69), інфекційної клініки (вул. Пекарська, 54/56), Українського товариства допомоги інвалідам (вул. Генерала Чупринки, 48), благодійний заклад Віктора Бурлярда — притулок для бідних Святого Лазаря (вул. Нижанківського, 2/4).

Сакральна архітектураРедагувати

У даний період в основному проводили перебудови давніших культових споруд. Найбільш значними стали облаштування нового входу до Вірменського собору та нове оздоблення її інтер'єру (вул. Краківська — Вірменська, 7/9), монастир єзуїтів «Domus Recollectum» (вул. Залізняка, 11), каплиця Ісуса Милосердного Латинського собору, синагоги «Бет-Тахара» (Новий єврейський цвинтар).

АрхітекториРедагувати

Модерні будівлі Львова зводили місцеві архітектори, будівельні фірми, що були затребувані далеко за його межами. Частина з них була об'єднана в «Кола польських архітекторів у Львові» (1908). Серед них до найбільш активних належали Збіґнєв Брохвіч-Левинський, Анджей Ґоломб, Владислав Дердацький, Генрик Заремба, Зигмунт Кендзерський, Олександр Лушпинський, Вітольд Мінкевич, Тадеуш Обмінський, Владислав Садловський, Значний вклад внесли архітектурні бюро, підприємства Альфреда Захаревича, Ігнатія Кендзерського і Адама Опольського, Івана Левинського, Михайла Лужецького, Михайла Уляма,

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

ПосиланняРедагувати