Відкрити головне меню

У той час, коли інші народи знаходилися ще на стадії доісторичного розвитку, єгиптяни володіли вже високим і розвиненим мистецтвом. Історія архітектури починається в Єгипті. Точні археологічні дати встановити неможливо: при теперішньому стані наших знань, доводиться класифікувати пам'ятники в порядку проходження сучасних їм династій.

Таким чином, архітектуру Стародавнього Єгипту можна розділити на 5 періодів: архітектура Раннього царства, архітектура Стародавнього Царства, архітектура Середнього царства, архітектура Нового царства, архітектура Пізнього царства.

Зміст

Характеристики архітектури Стародавнього ЄгиптуРедагувати

Стародавній Єгипет, який поклав початок архітектурі, був країною, позбавленою будівельного лісу[1]. Лісу було так само мало, як і в інших оазисах африканської пустелі, основна рослинність — пальми, що дають дерево поганої якості, і очерет. Все це багато в чому визначило те, що основними будівельними матеріалами були необпалена цегла-сирець і камінь, головним чином, вапняк, що добувається в Нільській долині, а також пісковик і граніт[1]. Камінь використовувався в основному для гробниць і поховань, в той час як цегла йшла на спорудження палаців, фортець, будівель в околицях храмів та міст, а також допоміжних споруд для храмів.

Давньоєгипетські будинки будували з бруду, що видобувався в Нілі. Його залишали на сонці, щоб він висихав і ставав придатним для будівництва.

Багато єгипетських міст не збереглися до наших днів, бо розташовувалися в зоні розливів Нілу, рівень якого піднімався кожне тисячоліття, в підсумку багато міст були затоплені, а бруд, який був використаний для будівництва, ставав добривом для селянських полів. Нові міста будувалися на місці старих, тому стародавні поселення і не зберігалися. Однак посушливий клімат Стародавнього Єгипту зберіг деякі споруди з цегли-сирцю — село Дейр ель-Медіна, Кахун[2], місто, що досягло розквіту в Середнє царство (сучасний Ель-Лахун), фортечні споруди в Бухені[3] і Міргисі. Все ж багато храмів і споруд збереглися до наших днів, внаслідок того, що вони перебували на недосяжній для нільських розливів висоті і були побудовані з каменю.

Основне розуміння давньоєгипетської архітектури засноване на вивченні релігійних пам'яток, найбільш збережених споруд[4]. Судячи з деяких збережених колон з Карнацького храму єгиптяни перед укладанням каменю кантували начисто лише постелі і вертикальні шви; лицьова ж поверхня каменів обтісувалася по закінченні будівництва будівлі. Цим прийомом користувалися згодом греки. Камені клалися без скріпного матеріалу і без всяких штучних зв'язків. В фіванську епоху металеві скріплення, мабуть, абсолютно не вживалися, і лише зрідка використовувалися дерев'яні скоби у формі хвоста для зв'язку каменів між собою (Медінет-Абу, Абідос) або ж для скріплення тріщин монолітів (Луксорський обеліск)[5] Зовнішні та внутрішні стіни, а також колони і пірси, були покриті ієрогліфічними та ілюстрованими фресками і різьбленими фігурками, розфарбованими різними кольорами[1]. Мотиви прикрас єгипетських будівель символічні, так наприклад — скарабей, священний жук, або сонячний диск, що символізував бога сонця Ра. Також часто зустрічаються пальмові листи, зарості папірусу, квіти лотоса[4]. Ієрогліфи використовувалися не тільки в декоративних цілях, але і щоб зберегти історичні події, війни, які велися, богів, яким поклонялися, побут стародавніх єгиптян, життя і смерть фараонів, що правили стародавньою державою.

Архітектура Раннього царстваРедагувати

Докладніше: Мастаба

Пам'ятки монументального зодчества практично не збереглися, оскільки основним будівельним матеріалом в ті дні була цегла-сирець. Використовувалися також глина, очерет і дерево, причому поєднання цегляного облицювання і дерев'яних балкових перекриттів і декору є важливою ознакою, що дозволяє віднести виконання до сфери мистецтва Раннього царства. Камінь застосовувався лише як оздоблювальний матеріал. До цієї епохи відноситься тип палацових фасадів — «серех», зображення яких зустрічаються на стелах фараонів I династії. Риси цих споруд нерідко повторювалися і в формах царських саркофагів. Культові та меморіальні споруди збереглися краще, ніж палаци: це, перш за все, святилища, молитовні і мастаби. Декорування святилищ ще зберігає зв'язок з епохою дерев'яного зодчества, в якому використовувався орнаментальний мотив очеретяної плетінки.

В період Раннього Царства склалися і такі прийоми оформлення, як увігнуті карнизи, орнаментальні фризи (мальовничі або скульптурні) та оформлення дверного отвору глибоким уступом.

Багато з традицій храмового зодчества відбилися і в стилі меморіальних споруд, які були дуже важливі для давньоєгипетської культури у зв'язку з вирішальним значенням в ній поховального культу. Поховання I–II династій зосереджені в районі Мемфіса і Абідоса, що стали центрами заупокійного культу. З ним пов'язано, з одного боку, широкий розвиток типу гробниць — мастаб, найхарактерніших будівель в архітектурі Стародавнього Єгипту. З іншого боку, саме в зв'язку з розробкою мастаб відбувається збагачення, уточнення змісту культу.

Архітектура Стародавнього царстваРедагувати

Приблизно в XXX столітті до н. е. фараоном I династії Нармером, або Менесом, були об'єднані в єдину державу Північний і Південний Єгипет зі столицею в Мемфісі.

Створення потужної централізованої держави під владою фараона, який вважається сином бога Ра, визначало і основний тип архітектурної споруди — гробницю, яка зовнішніми засобами передавала ідею його божественності. Найвищого піднесення Єгипет досягає при правителях III і IV династій. Створюються найбільші за розмірами царські гробниці-піраміди, над спорудами яких десятками років трудилися не тільки раби, але і селяни. Цей історичний період нерідко називають «часом пірамід», і його легендарні пам'ятники не були б створені без блискучого розвитку в Єгипті точних наук і ремесел.

Одним з ранніх пам'яток монументальної кам'яної архітектури є ансамбль поховальних споруд фараона III династії Джосера. Він був зведений під керівництвом єгипетського зодчого Імхотепа і відображав задум самого фараона (втім, цей задум кілька разів зазнавав істотних змін). Відмовившись від традиційної форми мастаби, Імхотеп зупинився на піраміді з прямокутною підставою, що складається з шести щаблів. Вхід знаходився з північного боку; під основою були висічені підземні коридори і шахта, на дні якої розташовувалася похоронна камера. В заупокійний комплекс Джосера входили також південна гробниця-кенотаф з пов'язаною з нею молитовнею і двір для обряду хеб-сед (ритуального відродження життєвої сили фараона в бігу).

Ступінчасті піраміди зводили й інші фараони III династії (піраміди в Медумі і Дахшурі); одна з них має ромбовидні контури.

 
Піраміди Гізи

Досконале вираження ідея гробниці-піраміди знайшла в усипальницях, збудованих в Гізі для фараонів IV династії — Хеопса (Хуфу), Хефрена (Хафра) і Мікеріна (Менкаура), які ще в давнину вважалися одним з чудес світу. Найбільша з них була створена зодчим Хеміуном для фараона Хеопса. При кожній піраміді зводився храм, вхід в який знаходився на березі Нілу і з'єднувався з храмом довгим критим коридором. Навколо пірамід рядами розташовувалися мастаби. Піраміда Мікеріна залишилася незавершеною і добудовувалася сином фараона не з кам'яних блоків, а з цегли.

В похоронних ансамблях V–VI династій основна роль переходить до храмів, які обробляються з більшою розкішшю.

До кінця періоду Стародавнього царства з'являється новий тип будівлі — сонячний храм. Його будували на узвишші і обносили стіною. У центрі просторого двору з молитовнями ставили колосальний кам'яний обеліск з визолоченою мідною верхівкою і величезним жертовником у підніжжі. Обеліск символізував священний камінь Бен-Бен, на який за переказами зійшло сонце, що народилося з безодні. Як і піраміди, сонячний храм з'єднувався критими переходами з воротами в долині. До числа найбільш відомих сонячних храмів належить храм Ніусірра в Абідосі.

Архітектура Середнього царстваРедагувати

У 2050 році до н. е. Ментухотеп I знову об'єднав Єгипет і відновив єдину владу фараонів під егідою Фів. Сторіччя, що відокремлюють епоху Середнього царства від часу заходу Стародавнього царства, багато значили в духовному житті єгиптян. Розпад країни, війни, занепад центру та божественної влади фараона — все це створило ґрунт для розвитку індивідуалізму.

Індивідуалізм єгиптян проявився насамперед у тому, що кожен став дбати про власне безсмертя. Тепер вже не тільки фараон і вельможна знать, а й прості смертні стали претендувати на привілеї у потойбічному світі. Так виникла ідея рівності після смерті, що відразу ж позначилося на технічній стороні культу померлих. Він дуже спростився. Стали зайвою розкішшю гробниці типу мастаба. Для забезпечення вічного життя було вже достатньо однієї стели — кам'яної плити, на якій були написані магічні тексти і все, що було потрібно померлому в потойбічному світі.

Однак фараони продовжували будувати гробниці у вигляді пірамід, бажаючи підкреслити законність володіння престолом. Правда, це були вже не ті піраміди, що зводилися в епоху Стародавнього царства: розміри їх значно зменшилися, матеріалом для будівництва служили не двотонні блоки, а цегла-сирець, змінився і спосіб кладки. Основу складали вісім капітальних кам'яних стін, які розходилися радіусами від центру піраміди до її кутів і середини кожної зі сторін. Від цих стін під кутом в 45 градусів відходили інші вісім стін, а проміжки між ними заповнювалися уламками каменю, піском, цеглою. Зверху піраміди облицьовувались вапняковими плитами, що з'єднувалися один з одним дерев'яними кріпленнями. Так само, як і в Стародавньому царстві, до східної сторони піраміди примикав верхній заупокійний храм, від якого йшов критий перехід до храму в долині. В даний час ці піраміди являють собою купи руїн.

 
Заупокійний храм фараона Ментухотепа II

Поряд з пірамідами, які по суті копіювали піраміди Стародавнього царства, з'явився новий тип поховальних споруд, що поєднував в собі традиційну форму піраміди і скельну гробницю. Найбільш значним з подібних пам'ятників була усипальниця царя Ментухотепа II в Дейр-ель-Бахрі. До неї з долини вела обгороджена кам'яними стінами дорога в 1200 метрів завдовжки і 32 метра шириною. Головну частину усипальниці складав заупокійний храм, оформлений портиком; по центру пандус вів на другу терасу, де другий портик оточував із трьох сторін колонний зал, в центрі якого піднімалася складена з кам'яних брил піраміда. Її підставою служила природна скеля. Із західного боку знаходився відкритий двір, оформлений портиками, з виходами в колонний зал і святилище, вирубане в скелі. Гробниця фараона розміщувалася під колонним залом.

Значною спорудою епохи Середнього царства є і заупокійний комплекс фараона Аменемхета III в Хаварі. Піраміда складена з цегли і облицьована вапняком, похоронна камера висічена з цільної брили відполірованого жовтого кварциту. Особливу популярність отримав заупокійний храм при піраміді. Цей храм увійшов в історію культури під назвою лабіринта. Храм займав площу в 72000 квадратних метра і ділився двома рядами колон на три нефи, з яких центральний був вище бічних і висвітлювався через віконні прорізи у верхній частині стін.

Лабіринт вважається найвидатнішим з безлічі багатоколонних храмів, побудованих в період Середнього царства. Колони його були стилізовані під рослинні форми, що відповідало символіці храму як дому божества — сонця, яке, по одній з єгипетських легенд, народилося з квітки лотоса. Найчастіше колони імітували в'язку стебел папірусу, були також колони з рослинною капітеллю, що зображують квітку папірусу або лотоса. Усі колони багато прикрашені кольоровим орнаментом і позолотою. Між капітеллю і важким перекриттям єгиптяни поміщали значно меншу за розмірами плиту абак, непомітну знизу, в результаті чого, здавалося, що стеля, розписана під зоряне небо із золотими зірками, ширяє в повітрі.

Поряд з традиційними для єгипетського зодчества колонами, з'явилася нова форма колони з каннелірованим стовбуром і трапецієподібною капітеллю. Деякі дослідники вважають їх прообразом доричного ордера, але ці досить невизначені збіги можуть виявитися випадковими.

Архітектура Нового царстваРедагувати

Провідну роль в архітектурі та мистецтві Нового царства починають грати Фіви. За короткий термін в них будуються пишні палаци і будинки, чудові храми, які змінили вид Фів. Слава міста зберігалася протягом багатьох століть.

Будівництво храмів велося в трьох основних напрямках: зводилися наземні, скельні і напівскельні храмові комплекси.

 
Ворота Луксорського храму
 
Замальовки капітелей ордеру Стародавнього Єгипту

Наземні храми являли собою втягнутий в плані прямокутник, оточений високою масивною стіною, до воріт якої вела від Нілу широка дорога, прикрашена по обидва боки статуями сфінксів. Вхід в храм оформляли пілоном, з внутрішньої сторони якого двоє сходів вели на верхню платформу. До зовнішнього боку пілона прикріплювали високі дерев'яні щогли з прапорами, а перед ними споруджували гігантські статуї фараона і позолочені обеліски. Вхід вів у відкритий, обнесений колонадою двір, що закінчується портиком, побудованим трохи вище рівня двору. У центрі двору знаходився жертовний камінь. За портиком розташовувався гіпостиль, а за ним, в глибині храму — молитовня, що складається з декількох приміщень: в центральному на жертовному камені перебувала священна тура зі статуєю головного бога, в інших двох — статуї богині-дружини і статуї бога-сина. Навколо молитовні по периметру тягнувся обхідний коридор, з якого дверні прорізи вели в додаткові зали, храмову бібліотеку, сховища для статуй, кімнати для спеціальних ритуалів.

До подібного типу храмів відносяться обидва храми Амона у Фівах — Карнацький та Луксорський.

 
Фасад храму Рамсеса II

Скельні храмові комплекси представляють собою перевернуту букву «Т». Фасад храму вирубували в зовнішній частині скелі, всі інші приміщення йшли вглиб. Прикладом храму такого типу, може служити храм Рамсеса II в Абу-Сімбелі. Ансамбль складається з двох споруд: Великого храму і Малого. Великий був присвячений фараону і трьом богам: Амону, Ра, і Птаху. Малий спорудили на честь богині Хатор, образ якої збігався з образом дружини Рамсеса II Нефертарі.

Істотним нововведенням Архітектури Нового царства стало відділення гробниці від заупокійного храму. Першим фараоном, який порушив традицію, став Тутмос I, який вирішив поховати своє тіло не в пишній гробниці заупокійного храму, а в висіченій у віддаленій ущелині гробниці, в так званій «Долині Царів».

 
Заупокійний храм Хатшепсут

Прикладом напівскельного заупокійного храму може служити храм цариці Хатшепсут в Дейр-ель-Бахрі. Вона побудувала свій храм поруч з храмом фараона Ментухотепа II. Її храм перевершував храм Ментухотепа і розміром, і багатством декору. Він являв собою поєднання трьох поставлених одна на одну кубів. Оформлення фасадів будувалося на чергуванні горизонталей терас з вертикалями колонад. У нижньому ярусі містився портик, що займає всю довжину східної стіни і розділений посередині пандусом. На другу терасу вела драбина, яка візуально є продовженням пандуса.

Після приходу до влади Ехнатона ведеться будівництво храмів присвячених Атону. Храми, як і раніше, були орієнтовані із заходу на схід, а їх територія обнесена стінами. Вхід оформляли невисокими пілонами з щоглами. Однак, оскільки новий культ відбувався просто неба, храми Атона не мали характерних колонних залів. Пілони чергувалися з величезними відкритими дворами, заповненими незліченними жертовниками. Побудовані вони були з цегли, тому до наших днів не збереглися.

Архітектура Пізнього ЦарстваРедагувати

 
Храм Гора в Едфу

В Стародавньому Єгипті цього часу помітно посилюється влада фіванського жрецтва при значному ослабленні ролі царської єдинодержавності. Кермо державного правління в 1085 році до н. е. перейшло до Смендеса, вихідця з стану жерців; потім троном оволоділи представники лівійської знаті (засновник династії — правитель Шешонк I, знову ненадовго об'єднав Єгипет), яких змінюють династії Куша, Ефіопії і Ассирії. Нове об'єднання країни в так званий Саісський період змінюється перським пануванням. Перські правителі, котрі заснували XXVII династію, правили аж до вступу до Єгипту Олександра Македонського.

У наслідування великим царям багато з правителів пізнього періоду вели будівництво в Карнаці (наприклад, сучасний вхід до храму Амона зведений за фараона Шешонка I; збереглася і колонада фараона Тахаркі). В період панування Куша будуються цегляні гробниці в формі пірамід. Будівлі в цілому зберігають орієнтацію на класичні традиції.

З епохи XXVI династії Фіви втрачають своє політичне і художнє значення, і новою столицею Єгипту стає місто Саїс. Архітектурні пам'ятники саісського періоду майже не збереглися. В небагатьох відомих комплексах присутні наземні і скельні споруди, а також застосовуються деякі елементи храмової архітектури — гіпостилі, пілони, ланцюги зал.

В архітектурі епохи перського панування відбувається поступова відмова від типу монументальних ансамблів; храми, як і раніше присвячені давнім богам, тепер стають набагато менше за розмірами. Зберігається тип класичної колонади часів Нового царства, але при цьому помітно зростає пишність і детальна розробка декору.

Після завоювання Єгипту греками відбувається невідворотний, але вельми продуктивний для мистецтва синтез місцевої художньої культури з традиціями античності. Своєрідність нового синтезуючого стилю демонструють храм Птолемея III в Карнаці, храм Гора в Едфу і комплекс Ісіди на о. Філе, названий Геродотом «перлиною Єгипту»[6].

ДжерелаРедагувати

  • Строительство храмов// Крушкол Ю. С., Мурыгина Н. Ф., Черкасова Е. А. Хрестоматия по истории Древнего мира. — М., 1975.
  • Исида и Осирис // Немировский А. И. Мифы древности: Ближний Восток. Научно-художественная энциклопедия. — М., 2001.
  • Книга мертвых // Поэзия и проза Древнего Востока / Ред. и вст.ст. Брагинского И.- М., 1973.
  • Надпись Аменхотепа III из Мемнония // Хрестоматия по истории Древнего Востока/ Гл. ред. Струве В. В.- М., 1963.
  • Померанцева Н. Эстетические основы искусства Древнего Египта. — М., 1976.
  • Всеобщая история искусств: В 6 т./ Под ред. Веймарна Б. — Т.1. Искусство древнего мира. — М., 1956.
  • Гнедич П. П. История искусств с древнейших времен. — М., 2000.
  • Кинк Х. А. Древнеегипетский храм — М., 1979.
  • Культура древнего Египта / Отв. ред. Кацнельсон И. — М., 1976.
  • Матье М. Э. Во времена Нефертити. — М., 1965.
  • Перепёлкин Ю. А. Переворот Амен-хотпа IV: В 24. — ч. 4.1. — М., 1967.
  • Любимов Л. Над вечностью // Тутанхамон и его время. Сб.ст./ Под ред. Даниловой И. — М., 1976.
  • История зарубежного искусства / Под ред. Кузьминой М. Т., Мальцевой Н. Л. — М., 1984.
  • Шейко В. М., Гаврюшенко А. А., Кравченко А. В. История художественной культуры. Первобытность. Древний мир.- Харьков, 1998.
  • Виноградова Н. А., Каптерева Т. П., Стародуб Т. Х. Традиционное искусство Востока: Терминологический словарь. — М., 1997.
  • Губарева М. В., Низовский А. Ю. Сто великих храмов. — М., 2002.
  • Популярная художественная энциклопедия: Архитектура. Живопись. Скульптура. Графика: В 2т. / Гл. ред. Полевой В. М. — Т.1. (А-К) — М., 1991.

Знамениті архітектори Стародавнього ЄгиптуРедагувати

Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. а б в R. G. Blakemore, History of Interior Design and Furniture: From Ancient Egypt to Nineteenth-Century Europe, John Wiley and Sons 1996, p.100
  2. W. M. Flinders Petrie, Kahun, Gurob, and Hawara, Kegan Paul, Trench, Trübner, and Co., London 1890
  3. Charles Gates, Ancient Cities: The Archaeology of Urban Life in the Ancient Near East and Egypt, Greece and Rome, Routledge 2003, p.101
  4. а б Dieter Arnold, Byron Esely Shafer Temples of Ancient Egypt, IBTauris, 2005
  5. Історія архітектури. О. Шуазі. Том 1,2. — М: Изд-во Академії Архітектури, 1937. — 704 с .: іл.
  6. Афанасьева В., Луконин В., Померанцева Н. Искусство Древнего Египта. // Малая история искусств. Искусство Древнего Востока. — М., 1976.