Відкрити головне меню

Архітектура ХаджибеюРедагувати

У XIX столітті існував невеликий кам'яний замок, який у зв'язку з загрозою російської експансії був перетворений на цитадель бастіоної фортеці. Замок розміщувался на крутому схилі у районі нинішнього Приморського бульвару. Хаджибейський замок складався з двох круглих ронделів та стін, що утворювали єдине подвір'я. Поряд було розташоване передмістя. Внизу у гріла Карантинної балки була влаштована морська пристань. Як виглядали споруди передмістя достеменно невідомо. У дореволюційних путівниках сповіщалося про існування навіть у середині ХІХ ст. лазні часів Османської імперії, але вірність датування знаходиться під питанням.


Первісний етап забудовиРедагувати

 
Арх. Франц Боффо. Одеса. Перша будівля Рішельєвського ліцею з церквою у внутрішньому дворі на Катеринінській вулиці

Історія забудови Одеси була пов'язана із загальною розбудовою всього Північного Причорномор'я, землі котрого імперська Росія захопила у Туреччини наприкінці XVIII ст.[1]. Вже існуючи та наново засновані міста отримали нові плани з простим облаштуванням кварталів у якості ґрат. Також у перші роки російської влади міста на півдні об'єднувала однакова архітектура більшості споруд та використання у якості будівельного матеріалу місцевого каменю - вапняку. Цеглу використовували лише локально, наприклад для димоходів. Містородження придатної глини у Одесі були на схилах Водяної балки та на Жеваховій горі і вже у 1800-х роках існувало декілька тимчасових цегельних заводів.

У 1794 був затверджений новий план Хаджибея з розташуванням військової гавані у тому же самому місці, що і за часів Османської імперії. Замість фортеці і передмістя були заплановані прямокутні квартали. На початку ХІХ ст. план міста неодноразово корегувався у бік значного збільшення кварталів, але принципи планування залишились не змінними, до того ж не всі заплановані майдани були влаштовані і таким чином сітка прямокутних кварталів вийшла достатньо одноманітною, ніж це передбачалося первісним планом.

Планом передбачалося влаштування кількох майданів призначених для торгівлі, але не всі з них були реалізовані. Ґратчаста сітка вулиць добре вписувалась у ландшафт. У плані не передбачалися закруглені траєкторії вулиць і таким чином дві половини кварталів з'єднуються під кутом по Преображенській вулиці.

Обороні здібності міста були реалізовані споруджуванням бастіонної фортеці у формі зірки (нинішній парк Шевченка), яка призначалася для захисту порту і була останньою лінією оборони, та земляного валу по периметру міста з оборонними казармами уздовж нього. Влаштування оборонних споруд міста первісним планом не передбачалося і навіть привело до зменшення кількості передбачених кварталів у попереднє затвердженому плані.

Відомості про зведення перших будівель наприкінці XVIII втрачені - документи Одеської інженерної команди, що тоді затверджувала проекти втрачені. Згідно планів, будівлі споруджувались хаотично у різних кварталах, але найбільш часто у кварталах близьких до нинішнього Приморського бульвару.

У перші десятиліття російської влади проекти споруд виконувались у своєї більшості у стилі класицизму. В архітектурі Західної Європи на другу половину 18 століття запанував стиль класицизм, який виник у наслідок збільшення кількості адміністративних споруд і прагнення навести лад у вигляді міст та спростити процедуру затвердження проектів. Класицизм особливо підтримували розвинені на той час держави — королівства Велика Британія, а потім і Франція. Серед держав, що приєдналися до нового стилю, були Австрійська імперія, Російська імперія та новоутворені Сполучені Штати. Будівлі мали не тільки меншу кількість оздоблення у порівнянні з попередньою добою бароко, але й типове планування за встановленими правилами. Для звичайних міщанських споруд у Петербурзі були затверджені так звані взірцеві альбоми, де містилися плани типових споруд. Такі проекти, на відміну від індивідуальних не потрібно було затверджувати у місцевих органах влади.

До прибуття у Одесу градоначальника А. Е. Рішельє місто забудовували самотужки в стані браку досвідчених архітекторів, деякі споруди зводили військові інженери. Практично всі споруди були одноповерховими. Зводилась велика кількість тимчасових житлових споруд - землянок, так з'явилися Арнаутська і Молдавська слободи, що були знищені при фактичній реалізації генплану. Більшість споруд створювалась засобом валькування (глинобитні), стріхи робили з очерету чи соломи, стіни білили тощо. Все це нагадувало забудову сільської України. Землянки, мазанки та сільські будинки переважали в забудові біля порту (де тоді починалось місто), у районах Молдаванки та Пересипі, а також в Карантинній балці[1]. Землянками та мазанками починалась на початку 1700-х років і забудова самого Санкт-Петербурга.

Серед сільських хат височило лише декілька відносно солідних будинків і тимчасових храмів, вибудованих з деревини. Але надзвичайний дефіцит деревини в голому степу біля Одеси утримував пересічну забудову в стані землянок, мазанок і сільської забудови до 1820-х років.

Значну частину домовласників складали поміщики, які будували для себе садиби, які практично не відрізнялися від тих, що споруджалися у маєтках. Як і інші міськи споруди того часу вони били одноповерхові, розташовувались вглибині ділянки, іноді з дугоподібними крилами, такі будинки зводились всю першу половину ХІХ ст.. Оним із зразків таких споруд був будинок Рено на Рішельєвській вул., 1-3, який складався з декількох корпусів з високими бароковими дахами з'єднаними переходами. Подібним до садиби був і будинок Маркітанта у Карантині (інж. Гатцук, 1834 р.). Садибною була Садова вулиця, де існувало декілька споруд такого роду серед яких будинки Теодора Сікарда на Садовій, 5а (зберігся фрагментарно з повною утратою автентичності), Терезії Шостак у стилі англійської неоготики на Садовій вул., 10 (арх. Д. І. Торічеллі, 1841 р. Розширення для Єгора Бальші, арх. Ф. К. Боффо, 1848 р., не зберігся). Глибокий курдонер мала садиба Ганни Юрескун на Картамишівській, 12-16 (арх. Н. Н. Черкунов, 1847 р., не збереглась).

Військовий інженер і будівничий Вікентій Ванрезант, що працював у Одесі в первісний період, працював у провінційній, спрощеній стилістиці — геометричні об'єми, трикутний фронтон, ніяких колон і скульптурних оздоб. Вікентій Ванрезант, тоді очільник Будівельної контори при Чорноморському адміралтейському правлінні — автор кам'яного будинку для де Рібаса, проекту для Спасо-Преображенського катедрального собору, автор проектів для житлової забудови переважно дворян та чиновництва.

У 1804 був отриманий дозвіл на будівництво двох монументальних громадських будівель Одеси - театру і госпіталь за проектом петербурзького архітектора Тома де Томона. Проектам були притаманні велич і спрощені монументальні форми.

Госпіталь отримав риси заміського садибного палацу з курдонером та напівкруглими крилами. Будівництво центрального і лівого крил тривало у 18041806 рр., церква при лікарні - у 1912 р., а праве крило споруджено у 1821 - 1823 рр. Нагляд здійснював міський архітектор Франц Фраполлі[2].

Міський театр мав рясне оздоблення у стилі класицизму і нагадував грецький храм. Будівля була орієнтована перпендикулярно Рішельєвській вулиці у наслідок чого остання не мала продовження до провулку Чайковського. Пізніші перебудови, які були викликані необхідністю збільшити корисну площу театру дещо спотворили споруду. У 1873 році театр згорів і згодом був розібраний.

У конкурсі 1810-х років на проект Рішельєвського ліцею, серед інших участь брали також архітектори Огюст Рікар Монферран та Вільям Гесте. Палацовий, розкішний характер цих проектів та завеликий кошторис стали в заваді для їх реалізації, замість спорудження нової споруди біля Маразліївської вулиці[3] були пристосовані складські споруди на Дерибасівській вулиці.

 
Проект споруди Рішельєвського ліцею для Одеси (арх. Огюст Монферран). Не реалізовано

1820-і — 1830-і рр.Редагувати

Докладніше: Сабанські казарми
 
Вигляд Одеси у 1837 році. Гравюра 19 ст.
 
Одеський Преображенський собор від Грецької вулиці, до 1844 р. Літографія А. Брауна

З розвиненням торгівлі і влаштування Порто-Франко місто швидко забудовувалось, були знесені землянки.

Зазвичай архітектуру років царювання Олександра І зараховують до стилю ампір[4]. Насправді ампір в роки його правління використовували лише для обмеженої кількості споруд державницького значення та для тріумфальних споруд, призначених увічнити військові перемоги російського імператора. В перелік таких міст поселення в Одесі входити не могло.

Стилістика ампіру мала одиничні зразки навіть у післяпожежній Москві, другій столиці імперії. Стилістика ампіра була використана лише в декотрих спорудах архітекторів Карло Россі та Тома де Томона, тоді як масова забудова мала стилістику пізнього класицизму (твори Доменіко Жилярді, Франческо Боффо, Вільяма Гесте, Франческо Кампорезі). Ампір і класицизм в той час співіснували. Чужинський для України ампір (як стиль військової еліти Росії) має лише один чистий зразок — забудова так званого Олександрівського майдана та монументи на честь Полтавської перемоги, створені за проектами столичних (а не місцевих) архітекторів і не підтриманих надалі в архітектурній практиці провінції.

Значні архітектурні споруди зводились по проектам столичних архітекторів, а нагляд за будівництвом таких будівель здійснювали міські архітектори. Одним з таких місцевих архітекторів, якому була доручена реалізація багатьох таких проектів був архітектор Ф. К. Боффо (1796—1867), який почав працювати у Одесі з початку 1820-х років. Двадцять років (1837—1857) був архітектором при особі Новоросійського та Бесарабського генерал-губернатора. У 1844 році був затвердженний проект власного чотириповерхового будинку Боффо у пров. Чайковського, 8.

У 1826 році столичним архітектором М. П. Мельниковим був розроблений проект парних напівциркульних будинків, що були розташовані між Приморським бульваром і Катеринінською площею. Західна будівля призначалася для присутніх місць (установа, що збирала податки), а східна була продана у приватні руки і тривалий період у ній існував готель. Будівлі стали візитівкою міста. У тому же році за проектом невідомого архітектора почалося спорудження садиби генерал-губернатора Новоросійського краю М. С. Воронцова. Будівля уявляє собою один з найкращих візірців класицизму у Одесі. Окрім палацу був споруджений бельведер, стайні, двірницька та кухонний корпус. На жаль прибудовою 1828 року на довгий період було спотворено вигляд палацу з боку Військової балки.

У 1827 році архітектором Ф. К. Боффо був розроблений проект лютеранської церкви на вулиці Новосельського. Храм мав великий портик та вежу незначних розмірів, з торця споруда нагадувала звичайний двоповерховий будинок.

У 1827 – 1830 рр. за проектом невідомого архітектора на Рішельєвській вул., 2 був споруджений будинок для градоначальника. Споруда мала монументальні форми - була триповерховою з колонами гігантського ордеру. У якості житла для градоначальника практично не використовувався і далі надавався містом у оренду різним підприємствам. Тривалий час у будинку розміщувався готель "Рішельєвський". У 1944 році будинок буд пошкоджений у наслідок авіаудару і згодом розібраний.

У 1828 - 1830 рр. за проектом невідомого архітектора на Думській площі була споруджена будівля купецької біржі. Три крила з'єднані у формі літери "П", а з четвертого боку - колонада утворювали атріум, подібно архітектурі давнього Риму.

У 1841 - 1842 роках за проектом Д. І. Торічеллі постала спеціальна будівля Одеського (пізніше Англійського) клубу. Фасади його у останній третині XIX століття були дещо змінені.

Значну частину споруд у Одесі складали складські будівлі, що призначалися для зберігання борошна, за тогочасною термінологією вони називалися магазинами. Таки будівлі могли побудувати будь де у місті у залежності, де власник отримав ділянку, однак найбільш популярними були місцевості біла проїзду до порту у Військової і Карантинної балках. Однією із значних споруд і одночасно значною був триповерховий склад Фундуклея на Садовій вул., 1а (арх. Ф. К. Бофо, 1828 р.). Особливо монументальним є склад Сабанського (арх. Торічеллі, 1827 р.), що пізніше був переобладнаний на т. з. Сабанські казарми.

З кінця 1820-х років зростала кількість проектів, що затверджував Будівельний комітет, а саме будівель заможних міщан, які бажали будувати споруди кращі ніж ті, що передбачалися взірцевими альбомами. У 1830-х роках будувалося чимало триповерхових будівель.

У 1820-х роках у рамках захоплення романтизмом також набув популярності неоготичний стиль. Передусім його використовували архітектори Ф. К. Боффо та Д. І. Торічеллі.

Архітектура середини ХІХ ст.Редагувати

 
Краєвид Одеси, 1850 р.
 
Одеса. План міського саду, 1866 р.

Вичерпання стилю класицизм з його приреченістю до вироблених і постійних зразків призвело до поступової насиченості фасадів ренесансними та бароковими елементами. З найбільш значних будівель такого роду є нова будівля Рішельєвського ліцею на Дворянській вул., 2 та палац Гагаріних на Ланжеронівській вулиці. Початок цього періоду можна назвати золотим віком Одеси, морська торгівля була дуже прибутковой, на кінець 1840-х роів прийшовся пік спорудження будинків, але на початку неспокійна політична ситуація, що закінчилася Кримською війною 1854 - 1855 рр. вкрай негативно вплинула на темпи будівництва, найменшу кількість проектів будівель було споруджено у 1855 році. Незабаром було розпущено Одеський будівельний комітет. Подальші відомості про будівельну діяльність до середини 1870-х років є вкрай фрагментарними.

Найбільш визначними архітекторами цьго часу є Ф. Й. Моранді, О. С. Шашин, Ф. В. Гонсіоровський і Л. Отон, яки створили велику кількість виразних споруд.

Перші поодинокі взірці з'являються у 1845 - 1846 роках, у 1848 року вже значна частина нових проектів має неоренесансне оздоблення. Пов'язано це насамперед з початком приватної практики в Одесі О. С. Шашина та Ф. Й. Моранді. У той же час архітектори доби класицизму - Торічеллі, Боффо, Скудієрі поступово припиняють практику.


Ф. Й. Моранді, який пізніше став головою Товариства красних мистецтв і головним архітектором Міської управи є автором таких споруд, як богадільня сердоболячих сестер (проект 1848 р.), будинок Юрія Вутчини (1849 р.), будинок Маса (1849 р.),

У 1855 - 1869 роках за проектом Л. Отона тривало спорудження Успенської церкви, фасади якої були виконані у формах Володимиро-Суздальської архітектури.


Архітектура доби історизмуРедагувати

 
Нова біржа (арх. В. І. Прохаска, О. Й. Бернардацці, проект: 1891 - 1894 рр.
 
План одеської Виставки Імператорського товариства сільського господарства Південного краю Російської імперії, 1884 р.
 
Будинок судових установ (переробка типового проекту: арх. М. К. Толвінський, 1895 - ? рр.) і Афонське Пантелеймонівське подвір'я (арх. М. М. Ніконов, проект: 1892 р.

Архітектура історизму у Одесі представлена найбільш масово, період тривав майже 50 років і на нього прийшлося кілька будівельних бумів.

В другій половині 19 ст. забудова передмість Одеси все більше відходила від регулярного генерального плану, однак найбільш значні архітектурні споруджували у межах перших планів міста. Таким чином забудова становилась все більш щільною. Старі споруди замінювались новими, більш високими, подвір'я забудовувались численними флігелями, надбудовувались поверхи над існуючими спорудами. Суворих обмежень щодо щільності забудови не було.

Кварталів елітного житла практично не було, нові будинки з окремими сходовими клітками зводились серед галерейних.

У 1870-х роках у зв'язку з економічним підйомом у Європі спостерігався будівельний бум. У той час у міському громадському управлінні було влаштовано Одеську будівельну управу, яка до самого приходу радянських військ займалася затвердженням проектів будівництва.

Вже наприкінці 1880-х спостерігається розмаїття багатьох історичних стилів чи їх суміш в декорі навіть одної споруди, але це до цо початку ХХ ст. стосувалося лише коштовних, т. з. панських будинків, але вже з початком ХХ ст. рясне оздоблення з'являється і у більш простих спорудах центру і передмість, у основному з дешевих матеріалів.

У другій половині XIX набуло популярності використання романських і готичних мотивів, які використовувати для фасадів як приватних цивільних, так і сакральних споруд (Нова синагога на Пушкінскій вулиці, 18 (т. з. Бродська синагога), караїмська кенаса на вул. Троїцькій, 31, університетський гуртожиток на вул. Мечнікова, 4, Міщанська управа на Старопортофранківській, лазня Ісаковича на вул Кузнечній вулиці). Романський стиль використовувався для споруд з фасадами без штукатурки із застосуванням цегляного мурування у камені у якості оздоблення для бюджетних споруд, зокрема різноманітних міських закладів. У мотивах венеціанської готики і ренесансу було вирішено фасади Нової біржі (нині філармонія).

Розкішним зразком історизму в Одесі став новий театр (проект архітекторів Гельмера та Фельнера, де у оздоленні присутні елементи ренесансу, [[бароко[[ і рококо. Великі театри в Петербурзі та в Москві обов'язково мали на головній вісі проти сцени царську ложу для відвідин імператора та його родини. Віддаленість Одеси від столичних міст сприяла незвичній особливості одеського театру — театр не мав царської ложі взагалі.

В місті, не багатому на значні громадські архітектурні споруди, необароковий театр логічно став одним із символів приморського міста.

Одним з останніх будинків в стилі історизму став будинок М. М. Версє, спорудженний у 1910 році. Вин мав дещо подрібнений рясний декор і к цілому споруда не виглядає ні вдалою, ні сучасною.


Одеса і стиль модернРедагувати

 
Канатний пров., 4. Будинок І. Д. Чернявського (арх. Р. А. Радбіль, проект: 1901 р. Будівництво: 1902 р.)

Засновником стилю модерн (сецесія або югендстиль) вважають бельгійського архітектора Віктора Орта (1861—1947). Ще в юнацькі роки він відбув у Париж, де вивчав ужиткове мистецтво, технології створення декору. 1893 року Віктор Орта закінчив будівництво приватного будинку професора Едмона Тасселя, котрий став маніфестацією нового стилю, незабаром у 1890-х Віденський архітектор Отто Вагнер створив інший різновид модерну, ці дві школи модерну стали найпоширенішими у Європі.

У Одесі перші зразки модерну з'являються у 1901 році і з кожним роком модерн набував все більшої популярності. Вже у 1907 році значна доля будівель була виконана у стилі модерну. Передувсім модерн у Одесі був стилем коштовної архітектури у зв'язку з використанням у Одеських спорудах надвисокої кількості ліпного оздоблення. У перші роки переважала французька школа модерну, у деяких спорудах імітована різьба по каменю, що характерна для Франції, подалі віденська школа отримувала все більшу популярність, у тому числі цьому сприяла наявність великої німецькомовної спільноти, до працювавших у місті архітекторів німецького походження Меснера, Клейна, Бейтельсбахера також на початку ХХ століття долучаються В. І. Кундерт, Х. Л. Бейтельсбахер, М. Х. Скведер, Файфель. З 1910 року модерн швидко поступається різноманітним ретроспективним течіям, зокрема необарокової та неокласичної, але ще тривалий час у дусі віденської школи, яка передбачала мінімальне використання оздоблення, будували споруди у передмістях.

У стилі модерну був споруджений один із корпусів Єврейської дікарні, тривалим було будівництво корпусу для нервових хворих у Новій лікарні (арх. Ф. П. Нестурх, 1910 - 1914 рр.)


Ретроспективізм перед Першою світовою війноюРедагувати

Pushkinskaya-37 012.jpg

 
Будинок К. С. Асвадурова (автор невідомий, проект: 1913 р., будівництво: 1914 - ? рр.)

Наявність німецькомовних народів у складі населення міста сприяв швидкій появі німецького ретроспективізму на початку ХХ століття. Вже у 1901 - 1902 році інженер М. І. Сталь спорудив будинок Флоріана Скведера у Вагнеровському провулку. Споруда мала пласке схематичне оздоблення у дусі рококо, дах у дусі народної архітектури німецькомовних країн, що були увінчані бароковими ж шпилями.

У 1903 році архітектор Г. К. Шеврембрандт перебудував крамницю Пале-Роялю, що належала братам Лант'є у дусі необароко с характерним для німецькомовних країн дахом. У 1902 - 1903 році за проектом невідомого архітектора у рисах архітектури балтійських країн було споруджено німецький клуб "Гармонія" у пров. Нечипуренка.

У 1904 - 1905 роках за проектом В. І. Прохаски стара будівля Акційного товариства Одеського приватного ломбарду була надбудована третім та антресольним поверхами. Третій поверх, де вірогідно містились операційна та виставкові зали мав високу стелю за рахунок чого будівля збільшилась майже у два рази. Фасади отримали надмонументальне оздоблення у стилі неоренесансу з притаманними Прохасці звеличеними масивними елементами. У 1910-му році буда надбудована частина будинку по Польській вулиці. В середині 1900-х роках за проектами Прохаски був перебудований та побудований будинок М. М. Бліженського на вул. Новосельського та побудований будинок Соломос на Преображенській вул., 6.

У 1905 році на Маразліївській вулиці було споруджено будинок Менделевич, який мав фасад у дусі египтуизуючого стилю і інтер'єри у стилі модерну.

У 1906 році відповідно до останніх течій у німецькій архітектурі був споруджений особняк Лемме у пров. Віри Інбєр, 1. У тому же році у стилі неогреку був споруджений павільон Комерційного зібрання на Гаванній вул., 4. Автором павільйону був відомий одеський неоклассицист А. Д. Тодоров. Стеля павільону була викладена керамічними кахлями. У 1908 році з кількох незначних споруд був облаштований двоповерховий будинок лікарні "Санітас", фасади якого було вирішено також у стилі неогрек. Первісний проект виконав архітектор А. Б. Мінкус, але будинок отримав зовсім інший фасад не притаманній Мінкусу, а нагляд за будівництвом здіснював Е. Я. Меснер, який міг бути автором кінцевого проекту.

У 1909 році був затверджений проект одеського відділення Південного банку (згодом змінив назву на Російсько-Азіатський банк), який виконав С. С. Гальперсон. Будівництво було закінчено у 1911 році. Будинок має лише два поверхи, але високи поверхи та аттик сприяли більшої виразності, здається, що будівля має більші розміри, чим насправді. Фасад містить ордер, у цілому оздоблення характерно для неоренесансу. Фасад вкритий сірою цементною штукатуркою теплих тонів. У 1850-х роках було споруджено нову будівлю відділення держбанку у подібному до споруди 1911 року стилі і таким нині обидві бувілі нині утворюють єдиний комплекс.

Архітектор Л. М. Чернігов вже в середині 1900-х років змішував модерн х єгиптизуючим стилем. У 1910 для інженера Шестопала він побудував будинок, який мав вже не характерну для модерну монументальність, що була наближена у об'ємах до монументальності архітектури Єгипту. Масивні трапецоїдні фронтони, плаский декор, прямокутне східчасте облямування проїзду, що було більш притаманне міжвоєнній добі ар-деко - всі ці елементи мають гармонійну композицію. У 1910 - 1911 роках у стилі неокласицизму був перебудований будинок Шретера за проектом В. М. Кабіольського за участі сина Шретера. Будинок отримав лаконічні і виразні форми, що були визитівкою Кабіольського.

У 1911 - 1916 роках ретроспективізм був головним стилем у архітектурі міста, причому деякі з архітекторів постійно працювали у якомусь з окремих різновидів ретроспективізму: Троупянський Ф. А., А. Б. Мінкус, А. С. Панпулов, М. І. Лінецький, В. М. Кабіольський, С. С. Гальперсон, Р. А. Радбіль - у суміши стилів неокласицизму, неоренесансу та необароко, Л. М. Чернігов у єгиптизуючому стилі і необароко. Ф. Л. Паппе, Е. Я. Меснер, М. Х. Скведер, В. І. Кундерт, Х. Л. Бельтейсбахер, В. І. Прохаска притримувались німецької школи ретроспективізму та похідних від неї школи балтійських країн.

З кожним роком проекти споруд ставали все більш монументальними, ближче до 1914 року починають застосовувати ордери. Своєрідним апогєєм неокласичної архітектури у місті можна ваажати п'ятиповерховий будинок К. С. Асвадурова проект якого був виконаний наприкінці 1913 року. Будинок мє надмірно високі стелі, просторі сходові клітки з ліфтами, вітражами, дверми з барельєфами. Фасади, що виконані у непритаманних Одесі формах московського неокласицизму містять елементи зодчества давнього риму, гігантський ордер і спільно з тим оздоблення є достатньо площинни. Просторі квартири будинку більше підходили для адміністративних потреб і з радянських часів у будинку розміщуються різноманітні установи. На жаль кутова ротона на даху втрачена.

Прогресивною є будівля одеського відділення Азовсько-Донського банку на Рішельєвській, 10, проект якого був виконаний А. Б. Мінкусом, а залібетоні конструкці В. І. Кундертом. Чисті лінії, призматичні форми та ленточне вікно службових сходів наближають споруду до архітектури модернізму. Лаконічність неокласичного оздоблення робить акцент на просторовому рішенні. Операційна зала міститься у окремому об'ємі на подвірї із входом через основний об'єм з боку Ріщельєвської вулиці. Також первий поверх будинку призначався для торових приміщеннь.

Наближеним до форм модернізму є і будинок інженера І. А. Маргуліса (арх. Ф. Л. Паппе, 1912 - 1913 рр.) ретроспективне необарокове і неокласичне одоблення якого розташоване дуже локально і уступає грі об'ємів. Даний будинок мав найбільшу кількість поверхів, шість у нижній частині - цей рекорд не був побитий до 1960-х років. У внутрішєму оздоблення використовувалась кахля для стін і барельєфи. Будинок обладнаний ліфтом, збереглісь первісні двері до лифтової шахти.

У схематичних неокласичних формах, але модерністичними по суті є споруди для АО Одеського приватного ломбарду, що виконав В. І. Зуєв у 1910-х роках на вул. Чорноморського козацтва, 45 (1913 р.) і Тіраспольській, 26.

У 1910-х роках за проектами Ф. А. Троупянського і А. Б. Мінкуса було виконано декілька корпусів у стилі неокласизму з елементами модерну. У 1913 році у формах німецьої архітектури було зведено новий корпус Євангелійської лікарні (арх. В. Бортневський, М. Х. Скведер, нагляд: Ф. П. Нестурх) який практично не мав озоблення, алре мав дуже виразний силует завдяки бароковому даху (не зберігся). У 1913 році за проектом Ю. М. Дмитренко і І. А. Розенфельда було спроуджено міську амбулаторію на Великому Фонтані (коштами Бродскої).

Курортні споруди Одеси цих часів не були значними, звичайно це були приватні пансіонати у два поверхи з невеликою кількістю приміщеннь. Масштабом відрізнявся лише комплекс Лермонтовського курорту у Лермонтовському провулку. Житловий корпус (вілла-пансіон) курорту уявляла собою чотириповерховий будинок з репрезентативними сходами.

У 1913 - 1914 роках був споруджений будинок грецького товариства "Омонія" (арх. М. І. Лінецький). Незважаючі на наявність сміжного будинку Анатра, що було виконано тим же архітектором у бароково-классичних формах, будинок клубу було виконано у стилі неогрек. 3,5 поверхова споруда не мала подвір'я у наслідок малих розмірів ділянки, концертна зала розміщена на другому поверсі. Об'єм будинку у цілому достатньо модерністичен, конструктивні особливості домінують над оздобленням.

Кількість нових комерційних будинків к 1910-х роках не була значною, у 1913 році на Рішельєвській вулиці у формах німецького необароко була споруджена крамниця лінолєумного заводу товариства "Вікандер і Ларсон", два неокласичні двоповерхові магазини Римсько-Католицької церкви (арх. Ф. А. Троупянський) та перебудований із влаштуванням чотириповерхового з мансардою об'єму універмагу Я. А. Гальперіна (ар. Ф. А. Троупянський, 1912 - 1913 р.). Комплекс складається з двох споруд, що у насліднок особливості ділянки з'єднані критим переходом. Фасадна будівля виконана у стилі німецького ретоспективізму, кількість озболення дуже мала і головною рисою будинку є бароковий щипець, який формує сілует споруди. Дворовий корпус не має фасадного оздоблення і уявляє собою атріум з ліхтарем на даху.

Промислові споруди у місті представлені деякими збережанними корпусами. Тютюнова фабрика баратів Тарнополь (арх. А. Б. Мінкус, 1911 - 1912 рр.) в кінці Комітетьскої вулиці має Ш подібний план і має цілком конструктивний вигляд, який міг бути наслідком радянських реконструкцій. Вкрай монументальним був корпус тютюнової фабрики Попова на розі Пушкінської та Малої Арнаутської вулиць, що викодів фасадами на лінію забудови і оздобленням не поступався житловим будинкам тих часів. Корпус був зруйнований під час другої світової війни. У 1913 році та пізніше на Водопровідній вулиці у дусі необароко були зведені корпуси акційного товариства "Російських чорноморських канатнів заводів" (арх. Х. Л. Бейтельсбахер"). Цікавим є комплекс будівель меблевої фабрики "Зур і Кайзер" (1910 р.), кутовий конторський корпус має дуже схематичне оздоблення (німецька архітектура) і у цілому бличже до модернізму. Корпус по вул. В. Чорновола має більш виразне ретроспективне оздоблення і можливо призначався для розміщення виробництва.

У 1910-х роках найбільш коштовні будинки зводились у п'яіть поверхів, у конструкції використовувався залібетон, нижні поверхи для міцності зводили не з каміню, а цегли. У оздобленні мармурові плити поступилися пірогранітній кахлі. Деякі чотири- і п'ятиповерхові будинки обладнувались лифтами. Три будинки малі прості фризи з кахлі. У якості фасадної штукатурки використовувались різноманітні состави на основі цементу (Терранова, Теразіт та інші). Вплив на використання залізобетоних каркасніх конструкції вплинула діяльність архітектора В. І. Кундерта, який запантентував власну систему залізобетоних конструкцій, яка використовувалась при будівництві як промислових, так і житлових будинків.

Міське (муніціпальне) будівництво у 1910-х роках було незначним. Зводились невилички корпуси початкових училищ, у 1912 році почалося будівництво чергового корпусу Павлівських дешевих квартир (арх. Е. Я. Меснер, 1912 - 1913 рр.), Фруктового пасажу, яічного та курятного рядів (арх. Ф. П. Нестурх, 1912 - 1913 рр.). У 1914 році міське будівництво практично було відсутнім, проте державним коштом почалося будівництво одеського відділення Селянського банку і з'їзду Мирових суддів.

Архітектура Одеси у 1920 - 1932 рр. МодернізмРедагувати

 
Будинки міліції (арх. Дубінін, 1931 - 1933 рр.)

У перші роки Радянської влади всі будівельні міцності були задіяні для відновлення зруйнованих у роки Громадянської війни підприємств, а також закінчення недобудованих споруд і реконструкції старих будівель, так у 1926 році на Комітетській вулиці почали перебудову під п'ятиповерховий будинок млина Букштану, що згорів. У 1927 році пожвавлюється нове будівництво, будуються як окремі будинки, так і цілі житлові комплекси, такі, як на Новосельського, 32 та Розумовській, 2-4. У місті переважно працюють архітектори, що почали свою практику вже за радянських часів, зокрема Ной Канівський, який виконав значну частину житлових будівель. Із старорежимних архітекторів залишилися працювати А. Б. Мінкус, Ф. А. Троупянський, Л. М. Чернігов, але вони у основному виконували проекти промислових та курортних споруд.

Архітектура середини ХХ-х років була виразною, деякі проекти не дуже сильно поступалися дорадянським проектам за оздобленням. Але у 1929 - 1930 роках архітектура стає все більш спрощеною.

На період між двома світовими війнами прийшлась архітектурна діяльність А. Дубініна. У 1931 році він спорудив будинок для міліції (переважно у ньому мешкали співробітникі НКВС) подальша розбудова комплексу привела до нетривіального для Одеси східчастого розташування об'ємів. У 1933 році у дусі ар-деко почалось спорудження великого житлового комплексу у курортній місцевості - на Пролетарському бульварі. Після закінчення комплексу його було вирішено призначити для фахівців. Для НКВС на Малому Фонтані було споруджено санаторій імені Ф. Дзержинського.

Архітектура Одеси у 1932 - 1940-х рр. РетроспективізмРедагувати

З 1936 році у Одесі, як і у ніших містах Радянського союзу, розгорнулось шкільне будівництво по наново розробленим у НКО Освіти УРСР типовим проектам. У центрі міста використовувались проект Коднєра 1935 року, проекти № 107 і № 108, також є одна будівля проекту № 34. У віддалених предмістіях широко використовували проекти № 102, № 103, № 111.

Також по типовим проектам у другій половині 1930-х здійснювалось будівництво ясел та дитячих садій. Найбільш поширеним став проект Волкобоя (Митна пл., поч. Канатній вул., вул. Желябова та інші).


Післявоєнне відновленняРедагувати

У роки Другої світової війни багато будинків було зруйновано як радянськими, так і румунсько-німецькими військами, але у добу Трансністрії румунська влада намагалася відновити історичні, промислові споруди і інші важливі споруди: було відновлено лівий напівциркульний будинок та міську думу. У 1941 році радянськими диверсантами вщент будо зруйновано будинок і флігель Гойнінген-Гюно на Маразліївський вулиці.

Під час відступу румуно-німецьких військ був висаджений у повітря залізничний вокзал на Куликовом поле. За новим проектом вокзал відбудують у повоєнний період (автор проекту арх. Леонід Максимович Чуприн).

Відновлення пошкоджених та поруйнованих споруд у Одесі йшло у двох напрямках. Відновлювали та по можливості реставрували декотрі споруди попередніх стилів (доби класицизму, історичних стилів, часто без відновлення деталей та історичних інтер'єрів, бо будівельна галузь втрачала професіоналізм). Показовою була доля Одеської кірхи. Поруйнована споруда неороманського стилю з пошкодженою дзвіницею десятиліттями стояла покинутою напризволяще і ніяк не використовувалась в місті, де був брак споруд зі збереженим дахом.

Архітектура 1950-х роківРедагувати

 
Барельєф на будинку для викладачів

Відновилось будівництво житла. Отримав розповсюдження так званий «сталінський класицизм». Типовими зразками насадженого з волі комуністичного уряду були сталінські «висотки» у Москві і пишний декор московського метро з важкою ліпниною, коштовною мозаїкою, фресками, бронзовим литвом. В архітектурі запанували гігієна, зайва велич та оголена функція, тоді як фасади приховували за пишними ліпленими орнаментами з гірляндами, рогами достатку, обелісками тощо. Цей декор надавав хоч якогось індивідуального характеру малоестетичній житловій та суспільно значимій архітектурі повоєнних кінотеатрів, будинків культури за типовими проектами, численних крамниць теж за типовими проектами, павільйонів виставок. Всі перебільшення і недоліки цієї архітектури відбились у створенні Виставки досягнень народного господарства у Москві. Пишний декор і маловиразність такої архітектури при завеликому кошторисі доволі швидко набридли і 1955 року (невдовзі по смерті Сталіна) вийшла загрозлива постанова комуністичного уряду про заборону надлишковості в радянській архітектурі.

Архітектура другої хвилі модернізмуРедагувати

Морський вокзал та церква під Потьмкинськими сходами (архітектори І.Альтер, В.Головін, В.Кремляков), корпус ОГУ на Французькому бульварі (арх. Л.Наркевич), Одеський академічний театр музичної комедії імені М. Водяного, арх. Г. Топуз).

Завдяки зміні політичного курсу партії, яку очолював М. С. Хрущов, примусове використання у проектах певного за характером ретроспектівного оздоблення було поступово припинено. У Одесі першими модерністськими будинками стали житлові будівлі типових проектів 1950-х років, фасади яких не оздоблювались ліними елементами, як це було раніше. В середині 1950-х років був споруджений комплекс з двох будинків на Розі Рішельєвської та Успенської вулиц. У напрямі Рішельєвської вулиці будинки утворювали пропілеї. Подыбні будинки споруджалися і у місцевості по дорозі на Середній Фонтан.

Архітектура кінця 1980-х - 1990-х роківРедагувати

Архітектура 2000-х роківРедагувати

Сучасна архітектураРедагувати


Сакральна архітектура в ОдесіРедагувати

Перші храми міста були тимчасовими і виконувались з деревини, вже у 1810 - 1820-х роках всі вони були замінені кам'яними спорудами.

До найстаріших кам'яних храмів Одеси належала Покровська церква. Церква в стилі класицизму була закладена у 1812 році і споруджувалась за проектом архітектора Франца Фрапполі на міці тимчасового храму. Фрапполі помер 1819 року і церкву остаточно добудували 1822 р. без нього. Висотна дзвіниця церкви впродовж 120 років відігравала значну роль в силуеті міста. Церква зруйнована в 1930-і роки, а на її місці вибудували школу. В роки першої світової війни в школі розмістили військовий шпиталь, котрий в свою чергу був зруйнований під час бомбардування. Школу відновили у повоєнний період.

Інтернаціональний характер мешканців міста сприяв появі у Одесі храмів всіх світових релігій та їх окремих гілок. Православні храми межували з римо-католицькими. В місті були караїмська кенаса, молитовня мусульман, храми протестантів, баптистьский дім молитви.

Лютеранський храм також був споруджений за часів класицизму, у 1890-х роках при спробі реконструкції виявилося, що будівля досить ветха, і таким чином було вирішено спорудити на старому фундаменті і залишках вежі новий, набагато значніших розмірів храм у дусі сакральної архітектури Німеччини (романські і готичні споруди).

Мартиролог храмової архітектури ОдесиРедагувати

 
Одеса, Молдаванка, Нов католицька церква св. Климента. Стара поштівка


  • Ще за часів імператриці Катерини ІІ розпочалося залучення німецьких колоністів на новозахоплені землі у Північному Причорномор'ї. Компактне поселення німецьких колоністів було і в Одесі. Для лютеранської громади міста і була побудована перша лютеранська церква, освячена у 1827 р. Її будівничим був архітектор Франц Боффо. Кірха мали стилістику класицизму.

Зростання релігійної громади змусило наприкінці XIX ст. побудувати у 1897 р. нову кірху, що могла прийняти 1.500 вірян. Будівничий — архітектор Г. К. Шеврембрандт. Церква була суттєво поруйнована у роки 2-ї світової війни і десятиліттями стояла руїною-пусткою. Відновлена в роки незалежності України на початку 2000-х років при зменшенні первісних розмірів.

  • В роки громадянської війни спалили Нову синагогу на Катерининській вулиці (т. з. Холодна синагога)[5]. Не відновлена.
  • У 1930-і р. були розібрані Стрітенська церква на Новому базарі та Покровська церква. З будматеріалів Покровської церкви створили школу № 119 (Перша гімназія).
  • На місці знищеної церкви Вознесіння Господня створили малий сквер. Церква більш відома як Міщанська. Її дзвіниця була близько 30 метрів, а за думкою мешканців Одеси Міщанську церкву вважали серед найкрасивіших у місті.
  • Поруйнована церква Михайла Архангела (Маразлієвська вулиця) дала будматеріали для створення житлового будинку для працівників ОГПУ[5].
  • На першому кладовищі були зруйновані православна церква Всіх Святих, Молитовня мусульман, ритуальне приміщення євреїв та всі поховання 200000 одеситів всіх націй[5].
  • Зруйновані полкові храми на Балковській вулиці і Фонтанській дорозі

З втратою більшості храмової архітектури надзвичайно збідніли силует міста і його архітектурний вигляд, котрий мала Одеса на початок 20 століття, також чимала частина населення залишилася без зручного доступу до храмів.

Огорожі сходівРедагувати

 
Одеса. Меморіал авіатора Сергія Уточкіна на сходинках

Найбільш старі огорожі сходів складалися з дерев'яних балясин, або металевих прутів, на виготовлення яких потрібно було мало металу. Ливарного виробництва на початку XIX ст. у місті не було, балясини постачались з інших міст. Пізніше набувають популярності чавунні литі балясини. У 1870-х роках у одесі діяло вже декілька ливарних заводів, що виготовляли металеві огорожі сходів і балконів, сходи, що не згорають (металеві), піддашки та інші. На окремих екземплярах сходинок деякі заводи ставили клейма. Ближче до кінця ХІХ ст. налагоджується виробництва огорож із сталевих елементів виготовлених шляхом прокату.

Архітектура КуяльникуРедагувати

 
Курорт Куяльник (грязелікувальниця), вигляд з гори. Хромолітографія, 1890—1900  роки.
 
Пам'ятник лікарю Ерасту Андрієвському на території санаторія

Землі між Куяльницьким та Хаджибейським лиманами на початку 19 ст. належали генерал-майору князю Жевахову. Лікар з Одеси Ераст Андрієвський, сам прихильник лікування грязями, умовив міську владу створити санаторій. На кошти міста Одеси було придбано частку земель князя Жевахова, де розпочали будівництво грязелікарень. З 1833 р. будівельними роботами керував архітектор Кошелєв. Перші споруди курорту були дерев'яними.

Бурхливий розвиток курорту припав на 70-80 ті роки XIX ст. коли тут було закладено багато приватних дач та пансіонатів. У 1873 р. залізничний вокзал Одеси поєднали з курортом окремою залізницею і також відкрили сполученні від станції "Одеса-Порт".

Лікар Андрієвський залишив Одесу. В 1898 році на курорті йому встановлено пам'ятник роботи архітектора М. К. Толвінського та скульптора Б. В. Едуардса.

У 1890 році коштом міста Одеси було розпочато будівництво нової міської грязелікарні. Вже 1892 року вона почала працювати, її відвідало 1000 хворих, а наступного, 1893 року будівництво було завершено. Таким чином було закладено курортне призначення і функціонування міста Одеса.

Обрані фото (галерея)Редагувати

 
Одеса. Олександрівський проспект та Покровська церква. Стара поштівка.


Див. такожРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Ощепков Г. Д. Архитектор Томон. Материалы к изучению творчества. — М., 1950. (рос.)
  • Памятники градостроительства и архитектуры УССР. — К., 1985. — Т. 3. (рос.)
  • Лисенко А. О. Эссе об архитектуре Одессы, фрагменты монографии, фельетоны, путевые заметки / Мастера отечественной архитектуры // Сост. Лисенко В. А. — Одесса: Оптимум, 2005.
  • Губарь Олег. Старые дома и другие памятные места Одессы. — Одесса: Печатный дом, 2006.
  • Тимофієнко В. І. Відродження Одеси. Архітектура повоєного десятиріччя. — Київ: Музична Україна, 2006
  • Александров Р. Исхоженные детством. — Одесса: Оптимум, 2009.
  • В. Пилявский «Зодчие Одессы», Optimum, 2010, 274 с.
  • В. Пилявский Здания, сооружения, памятники Одессы и их зодчие. Справочник. — Одесса: Оптимум, 2010* [1] (Перелік відомих архітекторів Одеси, енциклопедія про Одесу)
  • http://www.projectclassica.ru/histr_article/03_03_ha.htm (Осуществленная утопия Александра I).