Архипова Ніна Миколаївна

Ніна Миколаївна Архипова (нар. 1 травня 1921, Омськ, РРФСР — пом. 24 квітня 2016, Москва, Росія) — радянська і російська актриса театру і кіно, народна артистка РРФСР (1988)[3].

Архипова Ніна Миколаївна
Народилася 1 травня 1921(1921-05-01)[1]
Омськ, РСФРР
Померла 24 квітня 2016(2016-04-24)[1] (94 роки)
Москва, Росія
·пневмонія
Поховання Кунцевський цвинтар
Країна  СРСР
 Росія
Діяльність акторка, письменниця
Alma mater Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1945) і МДУ
Знання мов російська[2]
Заклад
У шлюбі з Менглет Георгій Павловичd і Горбатов Борис Леонтійович
Діти Nataliya Golubentsevad
Нагороди
Орден Дружби (Російська Федерація) Медаль «У пам'ять 850-річчя Москви»
народний артист РРФСР заслужений артист РРФСР
IMDb ID 0035057

Біографія ред.

Ніна Миколаївна Архипова народилася 1 травня 1921 року в Омську, а потім сім'я переїхала до Москви[4]. Батьки — Микола Матвійович Архипов, сибіряк родом з Іркутська, і Марія Миколаївна з Санкт-Петербурга (застрелилася, коли Ніні було десять років).

У дитинстві Ніна Архипова любила співати, танцювати, грала на фортепіано. Живучи в Замоскворіччі, вона часто відвідувала театри і стала замислюватися про акторську професію. Після школи вирішила подати документи не тільки у театральні студії — при Вахтанговському і Малому театрах, а також до ГІТІСу, але і на юридичний факультет МДУ. Архипова здала іспити і скрізь була прийнята; вирішила зупинити вибір на Театральному училищі імені Бориса Щукіна при Театрі імені Євгена Вахтангова. Її педагогом стала знаменита Цецилія Мансурова.

У 1945 році закінчила театральне училище імені Бориса Щукіна. У 19431951 роках служила в театрі імені Є. Вахтангова, на сцені якого ще студенткою стала грати матір Беату в п'єсі «Сірано де Бержерак» Е. Ростана (1943), Катю в «Синій хустинці» В. Катаєва (1943). У мюзиклі Ф. Ерве «Мадемуазель Нітуш» виступала в групі «ластівок».

З 1951 по 2016 роки — провідна актриса Московського театру Сатири. За роки роботи виконала понад сотні ролей[4].

У кіно знімалася нечасто, виконувала ролі м'яких, добрих жінок. Дебютувала в 1946 році в драмі А. Столпера «Наше серце». Через чотири роки актриса зіграла Віру Горошко в кіноповісті Бориса Барнета «Щедре літо». Цю роль вона вважала однією з найважливіших у своїй кар'єрі. Широку популярність здобула з виходом на екрани телеспектаклю «Прокинься і співай!». Регулярно стала зніматися лише в 1970-ті роки. Серед найвідоміших її ролей — мама головної героїні у фільмі «Ох вже ця Настя!», Гертруда в телеспектаклі «Мартін Іден» за Джеком Лондоном і дружина комісара Мегре в серії телефільмів за творами Жоржа Сіменона.

Знімалася в кіножурналі «Єралаш».

У 2014 році актриса видала книгу «Життя в пропонованих обставинах».

Померла 24 квітня 2016 року в Москві, не доживши тиждень до свого 95-річчя[5].

Похована на Кунцевському кладовищі поруч із чоловіком.

Родина ред.

  • Перший чоловік — композитор Олександр Голубенцев (1899—1979).
    • Дочка — Наталія Олександрівна Голубенцева (нар.. 1942) — заслужена артистка Росії, більше 30 років працює на телебаченні, озвучила Степашку в телепередачі «На добраніч, малюки!», лауреат премії «ТЕФІ».
  • Другий чоловік — письменник Борис Горбатов (1908—1954).
    • Дочка — Олена Борисівна Єрмакова (Горбатова) (нар.. 1953) — викладачка англійської мови.
    • Син — Михайло Борисович Горбатов (1953—2017) — лікар-кардіореаніматолог.
  • Третій чоловік — актор Георгій Менглет (1912—2001).

Визнання і нагороди ред.

Творчість ред.

Ролі в театрі ред.

Театр імені Є. Б. Вахтангова ред.

Московський академічний театр сатири ред.

Фільмографія ред.

Примітки ред.

  1. а б в Person Profile // Internet Movie Database — 1990.
  2. Identifiants et RéférentielsABES, 2011.
  3. а б в Нина Архипова [Архівовано 27 квітня 2016 у Wayback Machine.] на сайте ruskino
  4. а б Нина Архипова на сайте телеканала «Культура»
  5. Скончалась старейшая актриса московского Театра Сатиры Нина Архипова // Интерфакс. Архів оригіналу за 15 червня 2021. Процитовано 20 вересня 2020.
  6. Указ Президента РФ от 13.06.1996 № 887. Архів оригіналу за 5 серпня 2020. Процитовано 20 вересня 2020.