Відкрити головне меню

Архипенко Олександр Порфирович

український та американський скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі

Олекса́ндр Порфи́рович Архи́пенко (18 травня (30 травня) 1887(18870530), Київ — 25 лютого 1964, Нью-Йорк, США) — український та американський скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Почесний член Об'єднання митців-українців в Америці (ОМУА) та дійсний член Американської Академії Мистецтва і Літератури.

Архипенко Олександр Порфирович
Архипенко Олександр Порфирович.jpg
Олександр Архипенко
Народження 18 травня (30 травня) 1887(1887-05-30)
Київ
Смерть 25 лютого 1964(1964-02-25) (76 років)
  Нью-Йорк, США
Поховання Вудлон
Національність українець
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяFlag of the United States.svg США
Жанр абстрактне малярство, скульптура
Навчання Київське художнє училище
Діяльність скульптор, художник, митець
Напрямок кубізм, конструктивізм
Член Американська академія мистецтв та літератури і Супремус
Твори Queen of Sheba[d]

Архипенко Олександр Порфирович у Вікісховищі?

Роботи Архипенка визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції. Одним з перших Архипенко використовував експресивні можливості «нульової», наскрізної форми — такою є пустота між піднятою рукою в скульптурі «Жінка, що вкладає волосся», 1905 року.

Зміст

БіографіяРедагувати

Народився в Києві (тоді Російська імперія). Молодший син професора Київського університету Порфирія Архипенка та Параскевії Мохової-Архипенко. Старший брат — Євген Архипенко.

У 1902—1905 роках навчався в Київському художньому училищі, з якого був виключений у листопаді 1905 за участь в учнівському страйку, пов'язаному з подіями революції 1905—1907.

1906 року продовжив навчання мистецтву у Сергія Світославського і того ж року разом з Олександром Богомазовим організував першу виставку своїх творів у Києві. Цього ж року переїхав до Москви, де у 1906—1908 роках продовжив освіту в Московському училищі живопису, архітектури і скульптури.

В 1908 році переїхав до Парижа, де продовжив освіту у Паризькій мистецькій школі. У Парижі оселився в колонії художників «Вулик» (фр. «La Ruche»), де також мешкали художники — вихідці з України Володимир Баранов-Росіне, Соня Делоне, Натан Альтман. Там познайомився з Амедео Модільяні, А. Годьє-Бжеско та іншими. Він відкрив в 1910 у Парижі власну школу і, як перший кубічний скульптор, увів у скульптуру нові естетичні елементи — моделювання простору, вглиблені форми і прозорість.[1]

У 1910 році здійснив велику подорож з виставкою своїх робіт Італією, Швецією, Францією, Німеччиною, Чехословаччиною і в тому самому році відбулася перша персональна виставка Архипенка у Гаґені (Німеччина).

У 1912—1914 роках Архипенко викладав у власній Школі мистецтв у Парижі. 1914 року переїхав до Ніцци.

У 1920 році брав участь у дванадцятому Венеційському бієнале (Італія).

У 1921 заснував власну Школу мистецтв у Берліні.

Від 1923 року мешкав у США, де 1924 року у Нью-Йорку відкрив школу пластики, згодом викладав у Чиказькій школі індустріальних мистецтв та університеті в Канзас-Сіті.

Родоначальник кубізму в скульптурі («Боксери», 1914; «Солдат іде», 1917), працював у манері конструктивізму, абстракціонізму та інших новітніх мистецьких течій («Жінка», 1918; «Жозефіна Бонапарте», 1935; «Заратустра», 1948; «Балерина», 1957). Створив новий різновид рельєфної різьби — так зване «скульптомалярство» («Купальниця», 1915; «Жінка, що стоїть», 1919), відкрив і обґрунтував принципи рухомого малярства, сконструював особливий механізм — «архипентуру».

У 19201930-х роках брав участь у художніх виставках в Радянській Україні, працював над пам'ятниками Т. Шевченку, І. Франку, князю Володимиру Святославичу для парку в Чикаго. За життя Архипенка відбулося 130 його персональних виставок.

У 1933 році взяв участь в оформленні Українського павільйону на виставці «Століття прогресу» у Чикаго, що тривала від 14 до 20 серпня 1933 року, де в окремому «Будинку Архипенка» розгорнулася його персональна виставка, де було представлено 44 роботи майстра.

Помер у Нью-Йорку, де й похований на кладовищі Вудлон.

Творчість і впливРедагувати

Більшості його композицій властива манера кубізму, конструктивізму та абстракціонізму.

Творчість Архипенка мала великий вплив на розвиток модерністського мистецтва, у тому числі архітектури та дизайну в країнах Європи та Америки. Твори Архипенка перевернули світові уявлення початку XX століття про скульптуру. Саме Архипенко вперше «склав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, вводячи у композиції скло, дерево, метал, целулоїд. Пластика, рух, проявлена конструкція і конструктивність, ліричність — основні якості його творів, які були високо оцінені сучасниками — Гійомом Аполлінером, Пабло Пікассо, Фернаном Леже, М. Дюшаном, Робером та Сонею Делоне, Олександром Родченком, Павлом Ковжуном, послідовниками та дослідниками.

Його твори визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції (Медрано); «Танок», «Анжеліка», погруддя Т. Шевченка, І. Франка.

Ряд творів, зокрема «Танок», серії жіночих скульптурних портретів, скульптурні портрети князя Володимира Святого, Т. Шевченка, І. Франка, виконано в реалістичній манері.

Реалістичні тенденції знайшли вияв у серії пластичних жіночих торсів (1916, 1922) та портретів (Т. Шевченка, 1923, 1933; І. Франка, 1925; диригентів В. Менгельберга, 1925; В. Фуртвенглера, 1927).

Твори Архипенка зберігаються в багатьох музеях світу, а також у Національному художньому музеї України, Національному музеї у Львові. Твори О. Архипенка мають за честь експонувати найпрестижніші музеї та галереї світу: Центр Помпіду в Парижі, музей Modern Art та галерея Соломона, Гугенгайма в Нью-Йорку, музеї Стокгольма, Берліна, Тель-Авіва, Москви

Ім'я О. Архипенка посідає гідне місце в шерензі Митців XX століття: Матісс, Пікассо, Брак, Лєже, Малевич. Його вважали вчителем майстри світової скульптури: Манцу, Джакометті, Мур, Колдер, Кавалерідзе.

В пам'ять про Олександра Архипенка в Києві встановлено пам'ятний знак «Повернення Архипенка» у вигляді копії одного з його жіночих образів. Знак знаходиться у відкритому атріумі бізнес-центру «Київ-Донбас» (вул. Пушкінська, 42).

Понад півстоліття ім'я Архипенка офіційним мистецтвознавством замовчувалося в Україні так само, як імена К. Малевича, Б. Кандинського, О. Екстер, Д. Бурлюка, М. Бойчука. Їхні образи існували в переказах старшого покоління художників. Вони були не лише міфом про свободу, але й активно впливали на формування нової художньої думки в мистецькому андеграунді за радянських часів, а особливо в пострадянське десятиліття.[2]

ВшануванняРедагувати

Ім'ям скульптора названо вулицю в Оболонському району Києва і вулицю в місцевості Софіївка у Львові.

9 листопада 2017 року Національний банк України ввів в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену митцю. На реверсі монети зображено його портрет.[3]

30 травня 2017 року на державному рівні в Україні відзначалась пам’ятна дата — 130 років з дня народження Олександра Архипенка (1887-1964), скульптора та художника.[4]

ГалереяРедагувати

ПриміткиРедагувати

Джерела та літератураРедагувати

ПосиланняРедагувати