Архипенко Олександр Порфирович
Олекса́ндр Порфи́рович Архи́пенко (18 травня (30 травня) 1887, Київ — 25 лютого 1964, Нью-Йорк, США) — український та американський скульптор і художник, один із основоположників кубізму в скульптурі. Почесний член Об'єднання митців-українців в Америці (ОМУА) та дійсний член Американської академії мистецтва та літератури.
Роботи Архипенка визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури, синтетичні об'ємні рухомі конструкції. Одним з перших Архипенко використовував експресивні можливості «нульової», наскрізної форми — такою є пустота між піднятою рукою в скульптурі «Жінка, що вкладає волосся», 1905 року.
Біографія
ред.Народився в Києві (тоді Російська імперія). Молодший син професора Київського університету Порфирія Архипенка та Параскевії Мохової-Архипенко. Старший брат — Євген Архипенко.
У 1900–1902 роках навчався в Київському реальному училищі Готліба Валькера [12]. У 1902–1905 роках навчався в Київському художньому училищі, з якого був виключений у листопаді 1905 року за участь в учнівському страйку, пов'язаному з подіями революції 1905–1907 років.
1906 року продовжив навчання мистецтву у Сергія Світославського і того ж року разом з Олександром Богомазовим організував першу виставку своїх творів у Києві. Цього ж року переїхав до Москви, де у 1906–1908 роках продовжив освіту в Московському училищі живопису, архітектури і скульптури.
В 1908 році переїхав до Парижа, де продовжив освіту у Паризькій мистецькій школі. У Парижі оселився в колонії художників «Вулик» (фр. «La Ruche»), де також мешкали художники — вихідці з України Володимир Баранов-Росіне, Соня Делоне, Натан Альтман. Там познайомився з Амедео Модільяні, А. Годьє-Бжеско та іншими. Він відкрив в 1910 році у Парижі власну школу і, як перший кубічний скульптор, увів у скульптуру нові естетичні елементи — моделювання простору, вглиблені форми і прозорість.[13]
У 1910 році здійснив велику подорож з виставкою своїх робіт Італією, Швецією, Францією, Німеччиною, Чехословаччиною і в тому самому році відбулася перша персональна виставка Архипенка у Гаґені (Німеччина).
У 1912–1914 роках Архипенко викладав у власній Школі мистецтв у Парижі. 1914 року переїхав до Ніцци.
У 1920 році брав участь у дванадцятому Венеційському бієнале (Італія).
У 1921 заснував власну Школу мистецтв у Берліні.
Від 1923 року мешкав у США, де 1924 року у Нью-Йорку відкрив школу пластики, згодом викладав у Чиказькій школі індустріальних мистецтв та університеті в Канзас-Сіті.
Родоначальник кубізму в скульптурі («Боксери», 1914; «Солдат іде», 1917), працював у манері конструктивізму, абстракціонізму та інших новітніх мистецьких течій («Жінка», 1918; «Жозефіна Бонапарте», 1935; «Заратустра», 1948; «Балерина», 1957). Створив новий різновид рельєфної різьби — так зване «скульптомалярство» («Купальниця», 1915; «Жінка, що стоїть», 1919), відкрив і обґрунтував принципи рухомого малярства, сконструював особливий механізм — «архипентуру».
У 1920–1930-х роках брав участь у художніх виставках в Радянській Україні, працював над пам'ятниками Т. Шевченку, І. Франку, князю Володимиру Святославичу для парку в Чикаго. За життя Архипенка відбулося 130 його персональних виставок.
У 1933 році взяв участь в оформленні Українського павільйону на виставці «Століття прогресу» у Чикаго, що тривала від 14 до 20 серпня 1933 року, де в окремому «Будинку Архипенка» розгорнулася його персональна виставка; там було представлено 44 роботи майстра.
Помер у Нью-Йорку, де й похований на кладовищі Вудлон.
Творчість і вплив
ред.Більшості його композицій властива манера кубізму, конструктивізму й абстракціонізму.
Творчість Архипенка мала великий вплив на розвиток модерністського мистецтва, у тому числі архітектури та дизайну в країнах Європи та Америки. Твори Архипенка перевернули світові уявлення початку XX століття про скульптуру. Саме Архипенко вперше «склав» єдину форму з різних нееквівалентних форм, вводячи у композиції скло, дерево, метал, целулоїд. Пластика, рух, проявлена конструкція і конструктивність, ліричність — основні риси його творів, які високо оцінили сучасники — Гійом Аполлінер, Пабло Пікассо, Фернан Леже, М. Дюшан, Роберо та Соня Делоне, Олександр Родченко, Павло Ковжун, послідовники та дослідники.
Його твори визначаються динамізмом, лаконічністю композиції й форми; він запровадив у скульптуру поліхромію, увігнутість і отвір, як виражальні елементи скульптури; синтетичні об'ємні рухомі конструкції (Медрано): «Танок», «Анжеліка», погруддя Т. Шевченка, І. Франка.
Ряд творів, зокрема «Танок», серії жіночих скульптурних портретів, скульптурні портрети князя Володимира Святого, Т. Шевченка, І. Франка, виконано в реалістичній манері.
Реалістичні тенденції знайшли вияв у серії пластичних жіночих торсів (1916, 1922) та портретів (Т. Шевченка, 1923, 1933; І. Франка, 1925; диригентів В. Менгельберга, 1925; В. Фуртвенглера, 1927).
Твори Архипенка зберігаються в багатьох музеях світу, а також у Національному художньому музеї України, Національному музеї у Львові; їх мають за честь експонувати найпрестижніші музеї та галереї світу: Центр Помпіду в Парижі, музей Modern Art та галерея Соломона, Гугенгайма в Нью-Йорку, музеї Стокгольма, Берліна, Тель-Авіва, Москви.
Ім'я О. Архипенка посідає гідне місце в шерезі Митців XX століття, поряд із Матіссом, Пікассо, Браком, Лєже, Малевичем. Його вважали вчителем майстри світової скульптури: Манцу, Джакометті, Мур, Колдер, Кавалерідзе.
У пам'ять про Олександра Архипенка в Києві встановлено пам'ятний знак «Повернення Архипенка» у вигляді копії одного з його жіночих образів. Знак знаходиться у відкритому атріумі бізнес-центру «Київ-Донбас» (вул. Євгена Чикаленка, 42).
Понад півстоліття ім'я Архипенка офіційне мистецтвознавство замовчувало в Україні — так само як імена К. Малевича, Б. Кандинського, О. Екстер, Д. Бурлюка, М. Бойчука. Їхні образи існували в переказах старшого покоління художників. Вони були не лише героями міфів про свободу, але й активно впливали на формування нової художньої думки в мистецькому андеграунді за радянських часів, а особливо в пострадянське десятиліття.[14]
Вшанування
ред.Ім'ям скульптора названо вулицю в Оболонському районі Києва і вулицю в місцевості Софіївка у Львові.
9 листопада 2017 року Національний банк України ввів в обіг пам'ятну монету номіналом 2 гривні, присвячену митцю. На реверсі монети зображено його портрет[15].
30 травня 2017 року на державному рівні в Україні відзначалась пам’ятна дата — 130 років з дня народження Олександра Архипенка (1887—1964), скульптора та художника[16].
Галерея
ред.-
Жінка, що вкладає волосся («Lady combing her hair»)
-
Бюст Карла фон Вайнберга (Carl von Weinberg) (1961)
-
Гондольєр
-
Гондольєр. Музей мистецтв Метрополітен
Примітки
ред.- ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #118649949 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ а б Alexander Archipenko
- ↑ а б Aleksandr Archipenko — OUP, 2006. — ISBN 978-0-19-977378-7
- ↑ а б Зведений список імен діячів мистецтва
- ↑ а б RKDartists
- ↑ а б Find a Grave — 1996.
- ↑ Museum of Modern Art online collection
- ↑ Artists + Artworks
- ↑ Музей мистецтва Метрополітен — 1870.
- ↑ https://web.archive.org/web/http://wallachprintsandphotos.nypl.org/catalog/412640
- ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ Архипенко, Олександр Порфирович. ВУЕ (укр.). Процитовано 4 червня 2022.
- ↑ Певний Б. «Олександер Архипенко», «Крилаті», журнал юнацтва, червень, 1969. — ч. 6.
- ↑ Дзеркало тижня. № 48 (372) 8 — 14 грудня 2001 «Скульптурний портрет епохи». Автор: Ольга Петрова.[недоступне посилання з червня 2019] перевірено 2009-06-12.
- ↑ Національний банк України. Офіційне представництво. Олександр Архипенко. Архів оригіналу за 13 листопада 2017. Процитовано 16 листопада 2017.
- ↑ Постанова Верховної Ради України від 22 грудня 2016 року № 1807-VIII «Про відзначення пам’ятних дат і ювілеїв у 2017 році». Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 6 лютого 2018.
Джерела та література
ред.- Моричевський, Микола. Олександр Архипенко: візія і тяглість / Микола Моричевський // Образотворче мистецтво. — 2005. — № 3. — С. 38–41. [Архівовано 21 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
- Климчак, Марія. Перша українська презентація Олександра Архипенка в Америці / Марія Климчак // Образотворче мистецтво. — 2005. — № 2. — С. 70–73. [Архівовано 11 серпня 2020 у Wayback Machine.]
- Скрипченко, Марина. ”Велетень серед мистців”: українець Олександр Архипенко / Марина Скрипченко // Образотворче мистецтво. — 2002. — № 3. — С. 8–11. [Архівовано 18 вересня 2020 у Wayback Machine.]
- Ковпаненко Н. Г. Архипенко Олександр Порфирович [Архівовано 18 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 136. — ISBN 966-00-0734-5.
- Д. О. Горбачов. Архипенко Олександр Порфирович [Архівовано 12 березня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2024. — ISBN 966-02-2074-X.
- Універсальна енциклопедія «Черкащина» / Упорядник Віктор Жадько. — К., 2010. — С. 33.
- Абліцов В. Галактика «Україна». Українська діаспора: видатні постаті. — К.: КИТ, 2007. — 436 с.
- Климчак М. Маловідомі сторінки з життя Олександра Архипенка [Архівовано 5 листопада 2018 у Wayback Machine.]
- Коротич В. Плексигласова мадонна самотності (Із біографії О. Архипенка). «Вітчизна», 1966, № 10;
- Лобановський Б. Художник і світ речей. — Всесвіт, 1968. — № 1;
- Олександр Архипенко: Альбом. — К., 1989;
- Синько О. Олександр Архипенко. Перші кроки. — К., 1994.
- Азизян И. Александр Архипенко // Энциклопедия русского авангарда. Изобразительное искусство, архитектура. Том 1: А-К. Биографии / Ракитин В., Сарабьянов А. — Москва : Прогресс-Традиция, 2011. — 624 с. — ISBN 978-5-89826-368-3. (рос.)
Посилання
ред.- Archipenko-Album [Архівовано 30 вересня 2020 у Wayback Machine.]. — Potsdam : Gustav Kiepenheuer Verlag, 1921. — 46 s.
- Raynal M. Archipenko [Архівовано 26 вересня 2020 у Wayback Machine.]. — Rome : Valori Plastici, 1923. — 44 s.
- Олександер Архипенко [Архівовано 26 вересня 2020 у Wayback Machine.]. — Берлін : Українське Слово, 1923. — 80 с.
- Архипенко (Archipenko) Олександр Порфирович // Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 5. Біографічна частина: А-М / Відп. ред. М.М. Варварцев. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — с.16-17
- Марко Роберт Стех, «Очима культури» № 71. Олександр Архипенко [Архівовано 30 січня 2020 у Wayback Machine.]
- Коротич В. Слово про Архипенка [Архівовано 5 грудня 2015 у Wayback Machine.]
- Архипенко Александр Порфирьевич (рос.)
- www.archipenko.org Сайт Фонду Архипенка [Архівовано 9 травня 2010 у Wayback Machine.] (англ.)
- Alexander-Archipenko Alexander Archipenko — Ukrainian-American artist [Архівовано 23 червня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
- Alexander Archipenko: Ukrainian Cubist Sculptor, 1887—1964 [Архівовано 26 грудня 2009 у Wayback Machine.] Роботи в музеях світу. (англ.)
- Nagy Ildiko. Archipenko. Corvina Kiado, 1980 [Архівовано 21 червня 2015 у Wayback Machine.]
- Олександр Архипенко [Архівовано 30 березня 2019 у Wayback Machine.]