Архилютня

Архилютня — струнний музичний інструмент, різновид лютні часів Ренесансу та родоначальник теорби. Був розроблений в 1600-ті роки, як суміш цих двох інструментів. Від звичайної лютні інструмент відрізнявся довшою «шиєю», більшою довжиною та кількістю струн — до 33^{[джерело?]}, меншою інтенсивністю звучання в діапазонах тенор і бас.

Архилютня

Класифікація	лютня і necked bowl lutesd
Класифікація Горнбостеля-Закса	321.321-5
Архилютня у Вікісховищі

Загальний опис та історія

Основна відмінність між лютнею XIV–XVI століття та архилютнею - це кількість струн. В лютні зазвичай їх від 11 до 13, а в архилютні зазвичай 14. Причому, в лютні епохи бароко налаштування частот перших шести струн припадають на ре мінор, в той час як в архилютні збережені оригінальні налаштування лютні епохи Ренесансу. Протягом перших приблизно 70 років XVII століття архилютня використовувалася як соло-інструмент і дуже рідко згадувалася як інструмент в складі оркестру.

Архилютня використовувалася в операх Фрідріха Генделя, зокрема в опері «Юлій Цезар» 1724 року.

Музика для соло-архилютні зазвичай записується не у вигляді нот, а в форматі табулатури.

Походження назви

Архилютня в рукописі 1596 року «Книга глаголемая Алфавитъ иностранныхъ рҍчей» називається ареалютня і перекладається як «гусли или скребеньки». В тій же книзі з відпису XVII ст. інструмент має назву Арфалютня та означає «гусли или скрыпка».

Відомі композитори і музиканти

В більшісті італійських музичних творів епохи бароко архілютню позначали просто як лютню; класична лютня епохи Ренесансу в той час вже не використовувалася. Серед відомих композиторів, в творах яких серед інструментів активно використовували архилютню, були:

• Алессандро Піччиніні
• Гіованні Капспергер
• Гіованні Замбоні
• Антоніо Скотті
• Антоніо Тіназолі
• Роман Туровський та інші

Серед музикантів, які безпосередньо грають або грали на цьому інструменті:

• Едін Карамазов
• Аксель Вольф
• Лука П'янка
• Поль Одетт
• Якоб Ліндберг
• Найджерл Норс