Артемізія Джентілескі
Артемізія Джентілескі (італ. Artemisia Gentileschi, *8 липня 1593 —†1652 або 1653) — італійська художниця епохи бароко, представниця Неаполітанської школи.
Артемізія Джентілескі | |
---|---|
італ. Artemisia Gentileschi | |
«Автопортрет». 1615 рік | |
Народилася |
8 липня 1593[1][2][…] Рим, Папська держава[4][5] |
Померла |
1654[6][2][…] Неаполь, Неаполітанське королівство[4][5] |
Національність | італійка |
Діяльність | художниця |
Галузь | живопис |
Вчителі | Ораціо Джентілескі[8] |
Знання мов | італійська[1] |
Членство | Акадесія витончених мистецтвd |
Напрямок | Караваджизм[9][10] |
Жанр | портрет[4][5], релігійний живописd[4][5], історичний живопис[5] і міфологічний живопис[5] |
Magnum opus | Judith Slaying Holofernesd, Adoration of the Magid і Judith and her Maidservantd |
Посада | придворний художник |
Конфесія | католицтво |
Батько | Ораціо Джентілескі |
Мати | Пруденція Монтоне |
Брати, сестри | Francesco Gentileschid[11] |
У шлюбі з | П'єтро Антоніо Стіаттесі |
Діти | 2 доньки |
Автограф |
![]() |
ЖиттєписРедагувати
Народилася у 1593 році в Римі. Була донькою живописця Ораціо Джентілескі школи Караваджо. Мати, Пруденція Монтоне, померла, коли Артемізії було 12 років. У 1612 році її згвалтував флорентійський художник Агостіно Тассі, що працював разом з її батьком та водночас був вчителем Артемізії. Після 7-місячного судового розгляду, принизливого і болісного для Артемізії, Тассі було визнано винним, засуджений до року в'язниці.
Вийшовши заміж за флорентійського художника П'єтро Антоніо Стіаттесі у 1612 році, художниця 1614 року переїхала до Флоренції. Працювала під покровительством Козімо II Медічі. Тут затоваришувала з Галілео Галілеєм.
У 1621 році працювала в Генуї, потім повернулася до Риму, де творила до 1627 року. В цей час вона намагалася влаштувати доньок на курси живопису.
У 1627 році перебралася до Венеції, де познайомилася з Антонісом ван Дейком і Софонісбою Ангішолі. У 1630 році опиняється у Неаполі. В неаполітанський період художниця вперше отримала замовлення на фресковий розпис церкви — у містечку Поццуолі під Неаполем.
У 1638–1641 роках жила і працювала в Лондоні разом з батьком під покровительством короля Карла I. Потім Артемізія повернулася до Неаполь, де і жила до самої смерті.
ТворчістьРедагувати
Артемізія Джентілескі стала першою жінкою, обраною у члени Академії живописного мистецтва у Флоренції — першої художньої Академії Європи.
Першою картиною Артемізіє була «Сусанна й старці», що була намальована у 1610 році. Переживання художниці отримали вираз в її найбільш відомій роботі «Юдіф, що відрубує голову загарбника Олоферна» (1611–1612 роки). До цього сюжету вона поверталася кілька разів, інші повторювані сюжети картин Джентилески — Лукреція, Клеопатра, цариця Савська, тобто уславлені жінки минувшини.
"Немає великих жінок - художниць, тому що жінки не здатні на велич" - цитата, якій надає великого сенсу науковець Лінда Нохлін, в своїй статті про роль жінок у творенні мистецтва. Як нам відомо, Артемізія Джентілескі була однією з них, яка створила "БУМ" у мистецтві Бароко. Хоч нею було випущено не багато робіт, вона все ж таки проявила себе як художниця - феміністка. Термін "феміністка" в ХХІ столітті асоціюється в нас з "рівністю між чоловічою та жіночою статтю" - постійний наплив того, що жінка хоче зрівняти, та зрівнює, свої права з чоловіками. Варто зауважити, що "фенімістичні нахили" можна побачити в кожному з нас, так як будь - хто хоче самостійності та незалежності від суспільства, певної людини тощо. І жінки - художниці в епоху Бароко не виключення з цього. В порівняні з чоловіками, у яких мистецька діяльність була" більш популяризована" - жінок залишали, або, навіть, вилучали з категорії художників, скільпторів тощо. А все із за того, що вони "жінки". Дискримінація та сексизм в цьому сенсі мав роль, хоча люди цього тоді не розуміли, бо вважали, що то так і потрібно. Така роль спіткала і юну Артемізію. Вона почала творити у віці 19 років і вплинув на її творчість такий художник ( який був і її вчителем), як Агостіно Тассі. До речі, він став головним героєм більшості її картин. Для Джентілескі, Тассі став - "жахливим досвідом". А все пов'язано з тим, що під час однієї з їх зустрічей Агостіно почав домагатися до юної художниці та зґвалтував її. Ця травма вплинула тематику творчості Артемзії. Картини Артемзії Джентилескі набули автобіографічного виміру. Момент сексуальної об'єктивації вона зобразила в картині "Сусанна та старці" - сюжет якого зосерджується на дівчині Сусанні та чоловіках, які домагалися до неї, таким чином картина набуває сенсу, а саме того, що дівчина сприймається як сексуальний об'єкт, а не як особистість[12].Образ помсти юна художниця відобразила у картині "Юдіф, що відрубує голову загарбника Олоферна".[13] Свій успіх вона перетнула зі своїм життям, що на відміну від чоловічого мистецтва, дало підкреслити думку, що "вона особлива і є винятком", яка не просто копіює художників античності, що було поширене в епоху Бароко, а робить свою справу - особистою та цікавою для суспільства.
У літературіРедагувати
Роман про Артемізію було написаний в 1944-1947 роках італійською письменницею Анною Банті, в остаточній версії він набув форми щоденника, мав великий успіх, перекладений на кілька мов. Потім біографія Артемізії лягла в основу драми американської письменниці Венді Вассерштайн «Хроніки Хейді» (1988 рік) і п'єси «Життя без підказки» канадської письменниці Саллі Кларк (поставлена у 1988, 1989, 1990, 1991 роках).
У 1997 фільм «Артемізія» було знято французьким кінорежисером Аньєсом Мерле. У 1998 році роман про художницю написала французька письменниця Олександра Лапьер. У 2002 році став міжнародним бестселером роман американської письменниці Сьюзен Вріленд «Пристрасті за Артемізією», який було перкладено на 20 мов.
ГалереяРедагувати
Портрет гонфалоньєра, Палаццо Аккурсіо, Болонья
Народження Івана Хрестителя, Національний музей Прадо, Мадрид
ДжерелаРедагувати
- Raymond Ward Bissell, Artemisia Gentileschi and the authority of art. Critical reading and catalogue raisonné, Pennsylvania State University Press, 1999
ПосиланняРедагувати
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Артемізія Джентілескі |
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Artemisia Gentileschi — 2008.
- ↑ Encyclopædia Britannica
- ↑ а б в г http://vocab.getty.edu/page/ulan/500011658
- ↑ а б в г д е https://rkd.nl/explore/artists/30922
- ↑ Deutsche Nationalbibliothek, Staatsbibliothek zu Berlin, Bayerische Staatsbibliothek et al. Record #118936794 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- ↑ Internet Speculative Fiction Database — 1995.
- ↑ https://www.museodelprado.es/aprende/enciclopedia/voz/gentileschi-artemisa/bc35919f-7235-457c-9c8f-fd166574143e
- ↑ https://www.britannica.com/biography/Artemisia-Gentileschi
- ↑ https://www.oxfordartonline.com/page/caravaggio-and-caravaggisti-in-17th-century-europe/
- ↑ Зведений список імен діячів мистецтва — 2018.
- ↑ Category:Susanna and the Elders by Artemisia Gentileschi, Schloss Weißenstein - Wikimedia Commons. commons.wikimedia.org (англ.). Процитовано 22 травня 2022.
- ↑ "Юдифь, обезглавливающая Олоферна", Артемизия Джентилески. Visit Uffizi. Архів оригіналу за 27 листопада 2021. Процитовано 22 травня 2022.