Артемізія Джентілескі
Артемізія Джентілескі (італ. Artemisia Gentileschi, *8 липня 1593 —†1652 або 1653) — італійська художниця епохи бароко, представниця Неаполітанської школи.
| Артемізія Джентілескі | |
|---|---|
| італ. Artemisia Gentileschi | |
 «Автопортрет». 1615 рік | |
| Народилася |
8 липня 1593[1][2][…] Рим, Папська держава |
| Померла |
1653[4][2][5] або 1652[6] Неаполь, Неаполітанське королівство |
| Національність | італійка |
| Діяльність | художниця |
| Галузь | живопис |
| Володіє мовами | італійська[1] |
| Членство | Акадесія витончених мистецтв[d] |
| Напрямок | Караваджизм |
| Жанр | портрет і релігійний живопис[d] |
| Magnum opus | Judith Slaying Holofernes[d], Adoration of the Magi[d] і Judith and her Maidservant[d] |
| Посада | Придворний художник |
| Конфесія | католицтво |
| Батько | Ораціо Джентілескі |
| Мати | Пруденція Монтоне |
| Брати, сестри | • Francesco Gentileschi[d] |
| У шлюбі з | П'єтро Антоніо Стіаттесі |
| Діти | 2 доньки |
| Автограф |
 |
| |
Зміст
ЖиттєписРедагувати
Народилася у 1593 році в Римі. Була донькою живописця Ораціо Джентілескі школи Караваджо. Мати, Пруденція Монтоне, померла, коли Артемізії було 12 років. У 1612 році вона була збезчещена флорентійським художником Агостіно Тассі, що працював разом з її батьком та водночас був вчителем Артемізії. Після 7-місячного судового розгляду, принизливого і болісного для Артемізії, Тассі було визнано винним, засуджений до року в'язниці.
Вийшовши заміж за флорентійського художника П'єтро Антоніо Стіаттесі у 1612 році, художниця 1614 року переїхала до Флоренції. Працювала під покровительством Козімо II Медічі. Тут затоваришувала з Галілео Галілеєм.
У 1621 році працювала в Генуї, потім повернулася до Риму, де творила до 1627 року. В цей час вона намагалася влаштувати доньок на курси живопису.
У 1627 році перебралася до Венеції, де познайомилася з Антонісом ван Дейком і Софонісбою Ангішолі. У 1630 році опиняється у Неаполі. В неаполітанський період художниця вперше отримала замовлення на фресковий розпис церкви — у містечку Поццуолі під Неаполем.
У 1638–1641 роках жила і працювала в Лондоні разом з батьком під покровительством короля Карла I. Потім Артемізія повернулася до Неаполь, де і жила до самої смерті.
ТворчістьРедагувати
Артемізія Джентілескі стала першою жінкою, обраною у члени Академії живописного мистецтва у Флоренції — першої художньої Академії Європи.
Першою картиною Артемізіє була «Сусанна й старці», що була намальована у 1610 році. Переживання художниці отримали вираз в її найбільш відомій роботі «Юдіф, що відрубує голову загарбника Олоферна» (1611–1612 роки). До цього сюжету вона поверталася кілька разів, інші повторювані сюжети картин Джентилески — Лукреція, Клеопатра, цариця Савська, тобто уславлені жінки минувшини.
У літературіРедагувати
Роман про Артемізію було написаний в 1944-1947 роках італійською письменницею Анною Банті, в остаточній версії він придбав форму щоденника, мав великий успіх, перекладений на кілька мов. Потім біографія Артемізії лягла в основу драми американської письменниці Венді Вассерштайн «Хроніки Хейді» (1988 рік) і п'єси «Життя без підказки» канадської письменниці Саллі Кларк (поставлена у 1988, 1989, 1990, 1991 роках).
У 1997 фільм «Артемізія» було знято французьким кінорежисером Аньєсом Мерле. У 1998 році роман про художницю написала французька письменниця Олександра Лапьер. У 2002 році став міжнародним бестселером роман американської письменниці С'юзен Вріленд «Пристрасті за Артемізією», який було перкладено на 20 мов.
ГалереяРедагувати
Благовіщення
Вірсавія
Кліо, муза історії
Давид і Вірсавія
Есфір перед царем
Лукреція
Св. Цецилія з лютнею
Самсон і Даліла
Портрет гонфалоньєра, Палаццо Аккурсіо, Болонья
Народження Івана Хрестителя, Національний музей Прадо, Мадрид
Даная, 1612 р, Художній музей, Сент-Луїс, США
Сміливиця Сісера, 1620 р., Музей образотворчих мистецтв (Будапешт)
Св. Катерина Александрійська
Сусанна і старці
Св. Цецилія
Автопортрет з лютнею
Юдиф у шатрі Олоферна, фігура Юдифи
.jpg)
,_Artemisia_Gentileschi.jpg)
_-_WGA8564.jpg)
ДжерелаРедагувати
- Raymond Ward Bissell, Artemisia Gentileschi and the authority of art. Critical reading and catalogue raisonné, Pennsylvania State University Press, 1999
ПосиланняРедагувати
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Артемізія Джентілескі |
- ↑ а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
- ↑ а б Artemisia Gentileschi — 2008.
- ↑ Encyclopædia Britannica
- ↑ Національна бібліотека Німеччини, Державна бібліотека в Берліні, Баварська державна бібліотека та ін. Record #118936794 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
- ↑ Internet Speculative Fiction Database — 1995.
- ↑ LIBRIS — 2012.