Вікіпедія

Артемізія Джентілескі

Артемізія Джентілескі (італ. Artemisia Gentileschi, *8 липня 1593 —†1652 або 1653) — італійська художниця епохи бароко, представниця Неаполітанської школи.

Артемізія Джентілескі
італ. Artemisia Gentileschi
Artemisia Gentileschi Selfportrait Martyr.jpg
«Автопортрет». 1615 рік
Народилася 8 липня 1593(1593-07-08)[1][2][…]
Рим, Папська держава[4][5]
Померла 1654[6][2][…]
Неаполь, Неаполітанське королівство[4][5]
Національність італійка
Діяльність художниця
Галузь живопис
Вчителі Ораціо Джентілескі[8]
Знання мов італійська[1]
Членство Акадесія витончених мистецтвd
Напрямок Караваджизм[9][10]
Жанр портрет[4][5], релігійний живописd[4][5], історичний живопис[5] і міфологічний живопис[5]
Magnum opus Judith Slaying Holofernesd, Adoration of the Magid і Judith and her Maidservantd
Посада придворний художник
Конфесія католицтво
Батько Ораціо Джентілескі
Мати Пруденція Монтоне
Брати, сестри Francesco Gentileschid[11]
У шлюбі з П'єтро Антоніо Стіаттесі
Діти 2 доньки
Автограф Gentileschi, Artemisia - Signature.svg

ЖиттєписРедагувати

Народилася у 1593 році в Римі. Була донькою живописця Ораціо Джентілескі школи Караваджо. Мати, Пруденція Монтоне, померла, коли Артемізії було 12 років. У 1612 році її згвалтував флорентійський художник Агостіно Тассі, що працював разом з її батьком та водночас був вчителем Артемізії. Після 7-місячного судового розгляду, принизливого і болісного для Артемізії, Тассі було визнано винним, засуджений до року в'язниці.

Вийшовши заміж за флорентійського художника П'єтро Антоніо Стіаттесі у 1612 році, художниця 1614 року переїхала до Флоренції. Працювала під покровительством Козімо II Медічі. Тут затоваришувала з Галілео Галілеєм.

У 1621 році працювала в Генуї, потім повернулася до Риму, де творила до 1627 року. В цей час вона намагалася влаштувати доньок на курси живопису.

У 1627 році перебралася до Венеції, де познайомилася з Антонісом ван Дейком і Софонісбою Ангішолі. У 1630 році опиняється у Неаполі. В неаполітанський період художниця вперше отримала замовлення на фресковий розпис церкви — у містечку Поццуолі під Неаполем.

У 1638–1641 роках жила і працювала в Лондоні разом з батьком під покровительством короля Карла I. Потім Артемізія повернулася до Неаполь, де і жила до самої смерті.

ТворчістьРедагувати

Артемізія Джентілескі стала першою жінкою, обраною у члени Академії живописного мистецтва у Флоренції — першої художньої Академії Європи.

Першою картиною Артемізіє була «Сусанна й старці», що була намальована у 1610 році. Переживання художниці отримали вираз в її найбільш відомій роботі «Юдіф, що відрубує голову загарбника Олоферна» (1611–1612 роки). До цього сюжету вона поверталася кілька разів, інші повторювані сюжети картин Джентилески — Лукреція, Клеопатра, цариця Савська, тобто уславлені жінки минувшини.

"Немає великих жінок - художниць, тому що жінки не здатні на велич" - цитата, якій надає великого сенсу науковець Лінда Нохлін, в своїй статті про роль жінок у творенні мистецтва. Як нам відомо, Артемізія Джентілескі була однією з них, яка створила "БУМ" у мистецтві Бароко. Хоч нею було випущено не багато робіт, вона все ж таки проявила себе як художниця - феміністка. Термін "феміністка" в ХХІ столітті асоціюється в нас з "рівністю між чоловічою та жіночою статтю" - постійний наплив того, що жінка хоче зрівняти, та зрівнює, свої права з чоловіками. Варто зауважити, що "фенімістичні нахили" можна побачити в кожному з нас, так як будь - хто хоче самостійності та незалежності від суспільства, певної людини тощо. І жінки - художниці в епоху Бароко не виключення з цього. В порівняні з чоловіками, у яких мистецька діяльність була" більш популяризована" - жінок залишали, або, навіть, вилучали з категорії художників, скільпторів тощо. А все із за того, що вони "жінки". Дискримінація та сексизм в цьому сенсі мав роль, хоча люди цього тоді не розуміли, бо вважали, що то так і потрібно. Така роль спіткала і юну Артемізію. Вона почала творити у віці 19 років і вплинув на її творчість такий художник ( який був і її вчителем), як Агостіно Тассі. До речі, він став головним героєм більшості її картин. Для Джентілескі, Тассі став - "жахливим досвідом". А все пов'язано з тим, що під час однієї з їх зустрічей Агостіно почав домагатися до юної художниці та зґвалтував її. Ця травма вплинула тематику творчості Артемзії. Картини Артемзії Джентилескі набули автобіографічного виміру. Момент сексуальної об'єктивації вона зобразила в картині "Сусанна та старці" - сюжет якого зосерджується на дівчині Сусанні та чоловіках, які домагалися до неї, таким чином картина набуває сенсу, а саме того, що дівчина сприймається як сексуальний об'єкт, а не як особистість[12].Образ помсти юна художниця відобразила у картині "Юдіф, що відрубує голову загарбника Олоферна".[13] Свій успіх вона перетнула зі своїм життям, що на відміну від чоловічого мистецтва, дало підкреслити думку, що "вона особлива і є винятком", яка не просто копіює художників античності, що було поширене в епоху Бароко, а робить свою справу - особистою та цікавою для суспільства.

У літературіРедагувати

Роман про Артемізію було написаний в 1944-1947 роках італійською письменницею Анною Банті, в остаточній версії він набув форми щоденника, мав великий успіх, перекладений на кілька мов. Потім біографія Артемізії лягла в основу драми американської письменниці Венді Вассерштайн «Хроніки Хейді» (1988 рік) і п'єси «Життя без підказки» канадської письменниці Саллі Кларк (поставлена у 1988, 1989, 1990, 1991 роках).

У 1997 фільм «Артемізія» було знято французьким кінорежисером Аньєсом Мерле. У 1998 році роман про художницю написала французька письменниця Олександра Лапьер. У 2002 році став міжнародним бестселером роман американської письменниці Сьюзен Вріленд «Пристрасті за Артемізією», який було перкладено на 20 мов.

ГалереяРедагувати

  • Благовіщення

  • Вірсавія

  • Кліо, муза історії

  • Давид і Вірсавія

  • Есфір перед царем

  • Лукреція

  • Св. Цецилія з лютнею

  • Самсон і Даліла

  • Портрет гонфалоньєра, Палаццо Аккурсіо, Болонья

  • Народження Івана Хрестителя, Національний музей Прадо, Мадрид

  • Даная, 1612 р, Художній музей, Сент-Луїс, США

  • Сміливиця Сісера, 1620 р., Музей образотворчих мистецтв (Будапешт)

  • Св. Катерина Александрійська

  • Сусанна і старці

  • Св. Цецилія

  • Автопортрет з лютнею

  • Юдиф у шатрі Олоферна, фігура Юдифи

ДжерелаРедагувати

  • Raymond Ward Bissell, Artemisia Gentileschi and the authority of art. Critical reading and catalogue raisonné, Pennsylvania State University Press, 1999

ПосиланняРедагувати

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Артемізія Джентілескі
  1. ↑ а б Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. ↑ а б Artemisia Gentileschi — 2008.
  3. ↑ Encyclopædia Britannica
  4. ↑ а б в г http://vocab.getty.edu/page/ulan/500011658
  5. ↑ а б в г д е https://rkd.nl/explore/artists/30922
  6. ↑ Deutsche Nationalbibliothek, Staatsbibliothek zu Berlin, Bayerische Staatsbibliothek et al. Record #118936794 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  7. ↑ Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  8. ↑ https://www.museodelprado.es/aprende/enciclopedia/voz/gentileschi-artemisa/bc35919f-7235-457c-9c8f-fd166574143e
  9. ↑ https://www.britannica.com/biography/Artemisia-Gentileschi
  10. ↑ https://www.oxfordartonline.com/page/caravaggio-and-caravaggisti-in-17th-century-europe/
  11. ↑ Зведений список імен діячів мистецтва — 2018.
  12. ↑ Category:Susanna and the Elders by Artemisia Gentileschi, Schloss Weißenstein - Wikimedia Commons. commons.wikimedia.org (англ.). Процитовано 22 травня 2022. 
  13. ↑ "Юдифь, обезглавливающая Олоферна", Артемизия Джентилески. Visit Uffizi. Архів оригіналу за 27 листопада 2021. Процитовано 22 травня 2022. 
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Артемізія_Джентілескі&oldid=36925388