Аравацькі мови — одна з найбільших сімей індіанських мов, поширених переважно в Південній Америці. До аравацьких[1] мов належать мови локоно (власне аравацька), гоахіро, майпуре, ачагуа та інші. Для цих мов характерні розвинута система голосних і бідна система приголосних. Граматична будова аглютинативна (з елементами полісинтетизму). Вживаються прийменники й післяйменники.

Розповсюдження та класифікаціяРедагувати

 
Блакить — маіпурійські мови; бузкове — ґуахібоанські мови; зелене — арауанські мови. Заливкою позначена ймовірна територія на час перших контактів з європейцями, цятками — сучасні задокументовані випадки використання.

Аравацькі мови зустрічаються від південної Флориди і островів Карибського басейну до Парагваю і від тихоокеанського узбережжя Перу до дельти Амазонки. В більшості районів цього ареалу аравацькі мови зараз повністю (чи майже повністю) щезли витіснені європейськими. Найліпше аравацькі мови збереглися в басейні річки Оріноко та притоків амазонки Мадейра і Пурус, а також на високогірному болівійському плато. Загальна кількість мовців близько 400 тисяч людей з яких біля половини припадає на гуахіро.

Единої класифікації аравацьких мов не існує. А.Мейсон, П. Ріве, Ч. Лоукотка класифікували їх головно за географічною ознакою — південна, центральна, північна групи. Дж. К. Ноубл розвиваючи класифікацію Дж. Грінберга виділяє групи: амуеша, аполіста, чамікуро, таїно (кожна представлена однією мовою), уруано (3 мови), арауано, чи арауа (5 мов), марі-пурано (включає 8 підгруп, усього 77 мов).

Нижче наведена одна з «географічних» класифікацій.

Лінгвістично аравацьку родину поділяють на дві підродини — південну та північну.

Північно-аравацькі мови включають:

Окреме місце займає мова палікур у Французькій Гвіані та сусідніх районах Бразилії.

Південна підродина включає: аравацькі мови перуанського нагірря — амуеша, чамікуро, піро, іпуріна, кампа або ж ашанінка та близькоспоріднена мачіґенґа; східної Болівії — мохо та бауре; Мату-Ґросу — паречі, терено та інші. Невелика кількість терено живе в Парагваї та Аргентині.

Особливості та характерні рисиРедагувати

Фонологічна система характеризується розвинутим вокалізмом та бідним консонатизмом. Так у власне аравацькій мові 7 голосних і 14 приголосних (2 носові та 12 ротових), в гуахіро 6 голосних і 14 приголосних фонем 2 носові та 12 ротових). Для більшості аравацьких мов характерне протиставлення голосних за довжиною.

Морфологічно аравацькі мови аглютинативні з рисами полісинтетизму. Деякі групи належать до суфіксального типу, інші до префіксального, в ряді мов суфікси використовуються для словозміни, а префікси для словотворення. В багатьох мовах, наприклад в гуахіро, префікси використовуються переважно для іменникової словозміни (epi? 'чийсь дім', tepia 'мій дім', pipia 'твій дім', nipia 'його дім', shipia 'її дом', wepia 'наш дім', jipia 'наш дім', nepia 'їхній дом'), а суфікси для дієслівної (?p? 'дати' — невизначений вид, ?paj? 'давати' — тривалий вид, ?pajau? 'дати' — інтенсивній вид).

Для виразу синтаксичних стосунків використовуються як прийменники так і післяйменники. Порядок слів зазвичай фіксований дієслово-суб'єкт-об'єкт, приіменникові і придієслівні атрибути зазвичай знаходяться в препозиції. Лексичні розходження по групам і окремим мовам вельми значні.

Аравацькі мови не мають власної писемності. Для записів використовують іспанську абетку з додатковими діакритиками та комбінаціями букв для означення сегментних і супрасегментних одиниць які не мають аналогів у іспанській.

Див. такожРедагувати

ДжерелаРедагувати

  • Ю. В. Ванников Лингвистический энциклопедический словарь. — Москва, 1990. — с. 42

ПосиланняРедагувати

ПриміткиРедагувати

  1. Написання відповідно до праці "Українська мова: короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів" / С. Я. Єрмоленко, С. П. Бибик, О. Г. Тодор. – Київ : Либідь, 2001 . – С. 68. - ISBN 966-06-0177-8