Відкрити головне меню

Ара́бо-ізра́їльська війна́ 1947—1949 рокі́в або Палести́нська війна́ або Війна́ за незале́жність Ізра́їлю (в ізраїльській офіційній історіографії івр. מלחמת העצמאות‎) — війна, що велася низкою арабських держав (Єгиптом, Йорданією, Іраком, Сирією, Ліваном, Саудівською Аравією, Єменом) з одного боку та державою Ізраїль — з іншого.

Палестинська війна
Арабо-ізраїльський конфлікт
Raising the Ink Flag at Umm Rashrash (Eilat).jpg
Ставлення саморобного прапора Ізраїлю в Ейлаті, що ознаменувало закінчення війни
Дата: 30 листопада 1947 - 20 липня 1949
Місце: Палестина
Результат: Перемога Ізраїлю
Маргінальна перемога Йорданії
Поразка палестинських арабців
Єгипетська поразка
Стратегічний провал
Арабської ліги
Сторони
Ізраїль Ізраїль, Хагана, Ірґун цваї леумі, Лехі, Бедуїни, Ішув Арабська визвольна армія
Єгипет Єгипет
Йорданія Йорданія
Ірак Ірак
Сирія Сирія
Ліван Ліван
Добровольці
Військові формування
Збройні сили Ізраїлю
Військові сили
10 000 спочатку, до березня 1949 року — 115 000 Араби: 2 000 спочатку, 70 000, з яких:
Єгипет: 10 000 спочатку зросли до 20 000
Ірак: 3 000 спочатку, зростаючи до 15 000–18 000
Сирія: 2500–5000
Трансорданія: 8000 — 12 000
Ліван: 1000
Саудівська Аравія: 800—200
Арабська визвольна армія: 3500–6000
Втрати
6,080 вбитих (близько 4 074 військовослужбовців та 2000 мирних жителів) Між + 5000 та 20 000 (з цивільними особами), серед яких 4000 солдатів Єгипту, Йорданії та Сирії

Причини, розвиток і результати війниРедагувати

29 листопада 1947 Генеральна Асамблея ООН прийняла Резолюцію № 181, яка передбачала утворення на території Палестини двох держав: арабської та ізраїльської. Загалом, єврейське населення вітало цей план, але араби відкинули його.

14 травня 1948 Єврейська Національна Рада проголосила створення держави Ізраїль. У ніч проти 15 травня 1948 єгипетські літаки бомбардували Тель-Авів, й армії 5 арабських держав почали військові дії проти євреїв.

Арабську єдність підривали гострі суперечності. Армія визволення Палестини підкорялася великому муфтію Єрусалима. З усіх арабських країн лише одна Йорданія мала сучасну армію — Арабський легіон, яким командував англієць генерал Джон Глабб. Король Йорданії формально став головнокомандувачем Арабських Збройних сил.

Однак, незважаючи на розкол арабських сил і якісну перевагу армії Ізраїлю, на початковому етапі воєнні дії в Палестині розвивалися на користь арабських країн. Арабський легіон завоював центральну частину Палестини, включаючи стару частину Єрусалима. Іракські війська здобули ряд міст (Наблус, Дженін), єгипетські війська зайняли Беер-Шеву.

Ізраїль спирався на підтримку світового співтовариства, яка полягала в наданні йому військової допомоги, в тому числі Сполученими Штатами та СРСР.

З трибуни ООН радянські представники (в тому числі і представник УРСР) вимагали виведення арабських військ з території Ізраїлю. Значну допомогу надали Ізраїлю також країни Соцтабору Чехословаччина, Угорщина, Польська республіка, Румунська Народна Республіка, Народна Республіка Болгарія.

Відтак, Ізраїль завдав арабам ряд поразок і захопив значну частину територій, виділених ООН для створення арабської палестинської держави, частину Єрусалима. Західний берег річки Йордан і східна частина Єрусалима були анексовані Йорданією. Сектор Гази відійшов під контроль Єгипту.

Війна завершилася в лютому—липні 1949 укладенням Ізраїлем угод про перемир'я з Єгиптом (24 лютого), Йорданією (3 квітня), Сирією (20 липня). Угоди мали тимчасовий характер і не врегулювали остаточно територіальні питання. Переговори проходили на грецькому острові Родос за посередництва представників ООН. Делегати арабських країн спілкувалися з ізраїльською делегацією лише через представників ООН, підкреслюючи таким чином своє невизнання законності існування держави Ізраїль. Згідно з угодами про перемир'я між Ізраїлем і арабськими країнами були встановлені тимчасові кордони, по обидві сторони яких створювалися демілітаризовані зони. Контроль за додержанням перемир'я покладався на спеціальну комісію ООН.

Див. такожРедагувати

ЛітератураРедагувати

Джерела і посиланняРедагувати