Герцогство Апулії і Калабрії
Увага: Не вказане значення "common_name"
| Герцогство Апулії і Калабрії лат. Ducatus Apuliae et Calabriae | ||||
| ||||
|
Герб | ||||
 | ||||
| Столиця | Мельфі (1043–1077) Салерно (1077–1130) | |||
| Мови | Нормандська Неаполітанська Сицилійська Грецька | |||
| Релігії | Християнство (Католицизм) | |||
| Форма правління | Феодальна абсолютна монархія | |||
| Історія | ||||
| - Засновано | 1043 | |||
| - Ліквідовано | 1130 | |||
| ||||
.svg){kind=small}
Герцогство Апулії і Калабрії (лат. Ducatus Apuliae et Calabriae) — середньовічне норманське герцогство в Південній Італії. В 1043 році було засноване Вільгельмом Отвілем як графство на відвойованих у візантійців територіях, що складались з Гаргано, Капітанати, Апулії, Вультуре і більшої частини Кампанії. У 1059 році стало герцогством, коли папа Миколай II надав Роберту Гвіскару відповідний титул. В 1130 році увійшло до складу новоствореного норманського Сицилійського королівства.
Історія ред.
Першим графом Апулії традиційно вважається старший син Танкреда де Отвіль — Вільгельм (Гільйом, Гульєльмо) Залізна Рука (пом. 1046). У вересні 1042 року нормани на зборах в Мельфі вирішили формалізувати свої завоювання і обрали його Вільгельма графом в областях, відвойованих норманами у Південній Італії у Візантії. Для того, щоб узаконити графський титул, Вільгельм звернувся до лангобардського князя Салерно Гваймара IV з проханням прийняти верховну владу над звільненими від візантійців областями. В кінці 1042 року Гваймар IV прибув в Мельфі і за згодою норманів прийняв титул герцога Апулії і Калабрії. При цьому Вільгельму був дарований титул графа Мельфі з правом засновувати баронства на землях, які згодом будуть відбиті у Візантії. Уже звільнені і утримувані норманами землі були поділені на дванадцять бароній, а сам Вільгельм втримав за собою Асколі, а його брат Дрого — Венозу. Однак ці дії не були визнані імператором Священної Римської імперії[1].
Після смерті Вільгельма його брат Дрого (пом. 1051) в 1047 році визнав себе васалом імператора Генріха III, який, в свою чергу, визнав за Дрого титул графа Апулії і Калабрії і вивів Апулію з підпорядкування Салернського князівства[2].
Офіційний титул Дрого звучав як «герцог і магістр Італії, граф всіх норманів Апулії і Калабрії» (лат. Dux et magister Italiae comesque Normannorum totius Apuliae et Calabriae).
При наступниках Дрого їхні володіння розширилися. Роберт Гвіскар, який прийняв герцогський титул, зміг об'єднати в своїх руках всю Південну Італію, захопивши до 1071 року всі візантійські володіння, а в 1077 році захопивши і Салерно, що став столицею герцогства. У 1059 Роберт Гвіскар визнав себе васалом папи Миколая II, а останній дарував Роберту титул герцога Апулії, Калабрії і Сицилії.
Після смерті в 1127 році онука Роберта, Вільгельма (Гульєльмо) II, герцогство успадкував граф Сицилії Рожер II, племінник Роберта Гвіскара. У 1128 році права на герцогство було визнано папою Гонорієм II. У 1130 році Рожер прийняв королівський титул і герцогство увійшло до складу утвореного ним Сицилійського королівства.
У 1134 році Рожер II присвоїв титул герцога Апулії і Калабрії своєму старшому синові Рожеру III. З цього моменту титул герцога Апулії і Калабрії часто носили спадкоємці короля Сицилії. Останнім титул носив померлий в 1193 році старший син короля Танкреда ді Лечче, Рожер V[3].
Примітки ред.
- ↑ Loud, Graham (10 липня 2014). The Age of Robert Guiscard: Southern Italy and the Northern Conquest (англ.). Routledge. ISBN 978-1-317-90022-1.
- ↑ Houben, Hubert (4 квітня 2002). Roger II of Sicily: A Ruler Between East and West (англ.). Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-65573-6.
- ↑ Wayback Machine. web.archive.org. 9 січня 2006. Архів оригіналу за 9 січня 2006. Процитовано 2 грудня 2020.