Ан-Луї Жироде де Русі-Тріозон

французький художник (1767-1824)

Ан-Луї Жироде де Русі-Тріозон (фр. Anne-Louis Girodet de Roussy-Trioson; 5 січня 1767, Монтаржи — 9 грудня 1824, Париж) — французький художник доби класицизму, що перейшов на помірні позиції французького романтизму. Робив історичні полотна, портрети, працював в батальному жанрі. Книжковий художник, працював в техніці літографія.

Ан-Луї Жироде де Русі-Тріозон
фр. Anne-Louis Girodet
Автопортрет, Орлеан, музей красних мистецтв
Ім'я при народженні Anne-Louis Girodet de Roussy-Trioson
Народився 5 січня 1767(1767-01-05)
Франція Монтаржи
Помер 9 грудня 1824(1824-12-09) (57 років)
Франція Париж
Поховання Пер-Лашез[1]
Громадянство Франція Франція
Національність француз
Місце проживання Монтаржи, Париж, Рим, Париж
Діяльність художник, письменник, художник-гравер, ілюстратор
Галузь малярство
Відомий завдяки художник
Alma mater Королівська академія живопису і скульптури
Вчителі Жак-Луї Давід
Відомі учні Charles-Philippe Larivièred, Adolphe David Finckd і Теодор Гюден
Знання мов французька[2]
Заклад Національна вища школа красних мистецтв
Напрямок неокласицизм[3] і романтизм[3][4]
Жанр історичний живопис[5][6], релігійний живописd[6], міфологічний живопис[6] і портрет[6]
Magnum opus Anne-Louis Girodet - Pygmalion & Galatéed, The Entombment of Atalad і Portrait of Hortense de Beauharnais, Queen of Hollandd
Нагороди

Життєпис ред.

Народився в провінції. Отримав дещо незвичне для чоловіка ім'я — на честь Св. Анни та Луї — Анн-Луї. Збережені свідоцтва, що полюбляв музику і навіть грав на скрипці. Мав художні здібності.

Навчання в Парижі ред.

Перебрався в Париж, де у 1785 р. став учнем Жака-Луї Давіда, серед учнів Давіда — подавав великі надії. Виробився в чудового малювальника. Вже у 1787 р. отримав Римську премію та право на подорож до Італії. Але був діскваліфікований за сторонню допомогу під час готування конкурсного твору (на сторонню допомогу існувала заборона). Знову взяв участь у конкурсі у 1788 р., але отримав тільки друге місце від прискіпливого журі. Втретє взяв участь у конкурсі у 1789 р. і таки отримав перше місце та Римську премію.

Італійський період ред.

 
«Патріот Гіппократ відмовляє посланцям Персії», Музей історії медицини, Париж.

Ан-Луї Жироде відбув у Рим, а влітку 1789 р. в Парижі вибухнула французька революція. Його виганяють з антиреволюційно налаштованої Папської держави і для художника починаються вимушені мандри по провінційних містечках італійських князівств. Він не належав до французьких аристократів, але на відміну від співвітчизника Жака Реаттю не повертався у Францію до кінця революції. Так він оминув небезпеку власному життю і необхідність ламати себе під вимоги стилю революційний класицизм.

Він починав як представник класицизму і здатен використовувавти як його форми, так і пафос, про що свідчить полотно «Патріот Гіппократ відмовляє посланцям Персії». Але прихильника музики і насолод більше приваблюють інші сюжети — міфологія, кохання, милування молодістю та її дарами. Серед картин італійського періоду — «Сон Ендіміона», де митець віддає певну перевагу міфології та насолодам, ніж суворим римлянам, ніж вимогам служіння суспільній користі чи абстрактним ідеалам революції.

Повернення у Париж ред.

 
Худ. Ан-Луї. Жан-Батіст Беллє, 1798 р. Ермітаж.
 
Худ. Ан-Луї Жироде. Барон Жан Домінік Ліре
 
Худ. Ан-Луї Жироде. Жак Кателіно́, голова контрреволюційних повстанців Вандеї

Після стабілізації політичної ситуації у Франції художник у 1795 р. повернувся в Париж. У влади — нові люди, що потребують поклоніння та портретів. Ан-Луї Жироде починає працювати портретистом.

Особливістю його портретної манери стають непослідовність в дотриманні настанов класицизму, внесок романтичної схвильваності, точне відтворення непривабливих рис портретованих без їх ідеалізації (портрет Шатобріана на тлі руїн Риму). Робить він і портрети відомих військових, наділяючи їх стриманими рисами героїки чи холодного офіциозу (Наполеон Бонапарт в коронаційному одязі). Серед портретованих — і вороги республіканської Франції (ватажок повстанців Вандеї — Жак Кателіно), і пересічні громадяни трагічної доби Франції, і екзотичні фігури негрів, підняти ідеями Просвітництва до рівня учасників європейської історії.

У 1812 році він став спадкоємцем майна, і матеріальні статки притішили творчі пориви митця, що перестав надавати перевагу живопису і зосередився на малюванні, графіці, теоретичних творах, веде спосіб життя забезпеченого буржуа. Зробив Ан-Луї Жироде і спробу як художник-декоратор — створив фрески у замку Комп'єн. Працював викладачем і мав учнів.

З часом почав звертатися до батального жанру і орієнталізму. Зміцніли і розкрилися колористичні здібності Ан-Луї Жироде, що почало вигідно виділяти навіть етюди митця на тлі епігонів Жака-Луї Давіда та художників французького предромантизму.

Помер у Парижі 9 грудня 1824 і був похований на кладовищі Пер-Лашез.

Вибрані твори ред.

 
«Придушення французами повстання в Каїрі 26 жовтня 1798 р.», 1810 р. Версаль.
  • «Сини Іакова впізнають Йосипа»
  • «Аврора подає дзеркало Данаї»
  • «Сон Ендіміона»
  • «Луї д'Ельбе, голова королівських військ», розстріляний революціонерами
  • «Жак Кателіно́, голова контрреволюційних повстанців Вандеї»
  • «Жан-Батіст Беллє», 1798 р. Ермітаж, Петербург
  • «Автопортрет»,1790-ї рр. Ермітаж, Петербург
  • «Оголена мадемуазель Ланже як Венера», 1798р
  • «портрет Шатобріана на тлі руїн Риму», Сент Мало, Бретань, Франція
  • «Оссіан приймає душі загиблих патріотів Франції», 1801 р., Мальмезон
  • «Барон Жан Домінік Ліре», 1804 р. Лувр.
  • «Поховання Атали», (за повістю Шатобріана), 1808 р. Лувр.
  • «Наполеон Бонапарт в коронаційному одязі», 1812 р.
  • «Карло Марія Буонапарте, батько Наполеона»
  • «Придушення французами повстання в Каїрі 26 жовтня 1798 р.», 1810 р. Версаль.
  • «Шарль Мельхіор Артюс, маркіз де Боншамп»
  • «Галатея і Пігмаліон», 1819 р. Лувр.
  • «Жіноча голівка в червоному тюрбані», Ермітаж, Петербург

Див. також ред.

Примітки ред.

Джерела ред.

  • Leroy, P.-A., Girodet-Trioson, peintre d'histoire, 1767—1824, H. Herluison, Orléans, 1892 (фр.)
  • Sylvain Bellenger (Hrsg.): Girodet 1767—1825. Ausstellungskatalog, Gallimard-Musée du Louvre, Paris 2005, ISBN 2-07-011827-4. (фр.)
  • Pierre Alexandre Coupin (Hrsg.): Oeuvres posthumes de Girodet-Trioson. 1829. (фр.)
  • Jean-Philippe Breulle (Hrg.): Dictionnaire de la peinture française. Larousse, Paris 1991, ISBN 2-03-740011-X. (фр.)
  • Au delà du maître, Girodet et l'atelier de David. Ausstellungskatalog der Somogy éditions d'art. 2005, ISBN 2-85056-893-7. (фр.)