Анісимова Ніна Олександрівна
Ніна Олександрівна Анісімова (14 січня 1909, Санкт-Петербург — 23 вересня 1979, Ленінград) — артистка балету, балетмейстер, характерна солістка Ленінградського театру опери та балету у 1929—1958 рр., засновниця балетів «Гаяне» (1942) та «Журавлина пісня» (1944). Народна артистка Білорусі (1957), заслужений діяч мистецтв (1957).
| Анісимова Ніна Олександрівна | |
|---|---|
| Народилася |
14 січня 1909, 27 січня 1909 або 1909[1] Санкт-Петербург, Російська імперія |
| Померла |
23 вересня 1979 або 1979[1] Ленінград, РРФСР, СРСР |
| Поховання | Літераторські мостки |
| Країна |
 СРСР |
| Діяльність | хореографка, музична педагогиня, балетмейстерка, балерина |
| Галузь | балет[1] і танець[1] |
| Знання мов | російська[1] |
| Заклад | Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова |
| Нагороди |
   |
| IMDb | ID 0030095 |
Життєпис ред.
Навчалася в Ленінградському театральному училищі у педагогів Агрипина Ваганової, Марії Романової, Олександра Ширяєва. У 1926—1927 удосконалювалася у характерному танці в Олександра Монахова.
1926 — після випуску була прийнята до балетної трупи Малого оперного театру. 1927 — перейшла до Державного театру опери та балету, де була провідною виконавицею характерних танців з 1929 по 1958. Видатна характерна танцівниця, відрізнялася темпераментом, тонким почуттям стилю[2].
1935 — пробувала себе, як балетмейстер. Першою постановкою стала концертна програма «Іспанська сюїта» у Державному театру опери та балету
3 лютого 1938 у ніч перед сольним концертом у Ленінградській філармонії, була заарештована. Як провину було пред'явлено відвідування німецького консульства (куди виступати надсилала дирекція театру), спілкування з іноземцями і отримання від них різних подарунків [* 1][3]. Скоро після Анісімової були арештовані ще кілька артистів [* 2].
Офіційно не виявивши провини, слідство постановило, що «майно не конфісковується; зберігається право переписки; вона має право на безстрокове оскарження вироку». І все ж, за статтею 58 п. 10 Анісіма отримала 5 років таборів, після чого вона була відправлена до Карагандиського виправного-трудового табору. За Анісімову вступилися колеги Сергій Корінь та Тетяна Вячеславова; її майбутній чоловік Костянтин Державін, всіляко намагався довести абсурдність звинувачення. Через рік, у лютому 1939, Анісімова була переведена до Ленінграду, у в'язницю КГБ, а у листопаді 1939 вийшла на волю і повернулася на сцену театру. Згідно спогадів, після цього у танці Анісімової «пропала характерна їй нестримна радість, з'явилися гіркота та злість»[3].
Під час війни була в евакуації — спочатку у Пермі, потім в Уфі. Її найкращі постановки, що збереглися у балетному репертуарі — «Гаяне» (1942 Пермь) та «Журавлина пісня» (1944, Уфа) відзначалися гармонійним поєднанням класичної техніки з національним танцем.
1963—1974 — викладала на балетмейстерському відділені Ленінградської консерваторії.
Померла 23 вересня 1979. Похована на Літераторських містках на Волковському цвинтарі у Санкт-Петербурзі.[4]
Родина ред.
- Чоловік — літературознавець Костянтин Державін (1903—1956).
Репертуар ред.
- Ніріті, «Талісман» Рікардо Дриго
- Мерседес, «Дон Кіхот» Людвіг Мінкус
- 7 листопада1932 — Тереза*, «Полум'я Парижа» Асаф'єв Борис Володимирович
- 10 травня 1937 — Настя*, «Партизанські дні» Б. Асаф'єва
- 9 грудня 1942 — Айша*, «Гаяне» А. Хачатуряна у власній постановці (на сцені Пермського театру опери та балету): (*) — перша виконавиця партії.
Постановки ред.
- 1935 — концертна програма «Іспанська сюїта»
- 1942 — «Гаяне», Арам Хачатурян (в евакуації, на сцені Пермського театру опери та балету
- 1946 — «Дуенья», С. Прокоф'єва, хореографічні номара опери
- Башкирський театр опери та балету
- 1944—1947, 1952—1955 — «Журавлина пісня» (лібрето Файзі Гаскарова, музика Лева Степанова, сценографія Галія Імшаєва (у 2-й редакції — Мухамед Арсланов, асистент балетмейстера Халяфа Сафуліна.
- 1949 — «Чудова фата» С. Заранека
- 1949 — «Коппелія» Лео Деліб
- 1950 — «Шахерезада» на музику М.Римського-Корсакова
- 1957 — «Вербочка», Ореста Євлахова
- 1963 — «Легенда про озеро» Панчо Владіґеров, Софія
Примітки ред.
- Джерела
- ↑ а б в г д е Czech National Authority Database
- ↑ Арам Хачатурян. Балет «Гаянэ». Belcanto.ru. 19 квітня 2011. Архів оригіналу за 17 вересня 2012. Процитовано 27 червня 2012.
- ↑ а б Ирина Пушкина. Доклад на XXI научных чтениях Санкт-Петербургской консерватории «История балета: источниковедческие изыскания»
- ↑ Могила Н. А. Анисимовой на Волковском кладбище. Архів оригіналу за 9 вересня 2017. Процитовано 13 березня 2019.
- Коментарії
- ↑ Згідно зізнання Анісімової, серед її подарунків були пудрениця, губна помада, духи, панчохи, цигарки, перлинна нитка, шоколад; літня піжама, які «виграла в більярд»; подібні подарунки отримували і інші артистки — зокрема, Дудинській подарували «годинник золотий, його вона носить і зараз».
- ↑ Так, танцюристи Леваненок та Андрій Михайлович отримали «10 років без права переписки».
Посилання ред.
- Анисимова Нина Ал-др. Яндекс.Словари : Гуманитарный словарь. 2002. Архів оригіналу за 17 вересня 2012. Процитовано 27 червня 2012.
- Анисимова Нина Александровна. Люди Санкт-Петербурга. 22 грудня 2009. Архів оригіналу за 17 вересня 2012. Процитовано 27 червня 2012.
- Анекдоты от Георгия Ковтуна. Петербургский театральный журнал. Архів оригіналу за 17 вересня 2012. Процитовано 27 червня 2012.
- Жиленко Н. «Журавли» прилетели! // Ватандаш.