Вікіпедія

Аннунаки

(Перенаправлено з Анунаки)

Аннуна́ки, анунна́кі, анну́на (клинописом 𒀭𒀀𒉣𒈾) — група шумерських, аккадських, ассирійських та вавилонських божеств. До аннунаків належали верховні божества й божества-покровителі міст та міст-держав. Головною функцією аннунаків було визначення долі людей і міст[1].

Мідні скульптури богів, 2150 рік до н. е., Гірсу

Етимологія ред.

Етимологія назви неясна внаслідок наявності безлічі форм написання «a-nuna, a-nuna-ke-ne, a-nun-na»[1][2], що дає різне прочитання: «Ті, хто прийшли з небес», «Ті, хто від царського роду», «Ті, хто благородної крові» тощо. Шумерські божества стародавньої початкової лінії, божества родючості та хтонічні божества, беруть свою назву від старовинного бога неба Ан чи Ану[3].

Аннунаки в міфологіях ред.

 
Фрагмент «Епосу про Атра-хасіса», Британський музей

Аннунаки й ігігі ред.

У шумерський період під назвою аннунаків імовірно об'єднувалися божества локальних пантеонів. Анунаки могли виступати посередниками між богами й людьми, покровителями людей, під цією назвою часто виступали другорядні божества, такі як покровителі міст. У аккадський період боги були розділені на:

  • Анунаків — земних божеств і божеств підземного світу. При цьому вони були схожими до людей, але зображалися з видимо більшою головою. Ті з них, хто жив серед людей мали подібні імена, в основному ім'я закінчувався на «…евер» (Маревер, Телевер), відмінності в іменах мали тільки вищі з анунаків;
  • Ігігів — божеств неба. При цьому деякі боги (Ану, Енліль, Ейя, Шамаш, Мардук, Іштар) могли зараховуватися і до ігігів, і до анунаків. Їх кількість варіювалася від 7 до 600 істот (найпоширеніша кількість — 50)[4]. Згідно аккадського міфу про потоп, ігіги були божествами, що служили вищим богами. Коли вони повстали проти свого становища, бог Енкі вигнав їх, а на заміну ігігам створив людей[5]. Іноді ігігі згадуються як військова свита бога Ану[6].

Слово «ігігі» в пізнішіх текстах використовуються як синонім до аннунаки, але у аккадському міфі про Атра-хасіса, царя міста Шурупаку (котрий у період Всесвітнього потопу був врятований при допомозі Енкі), ігігі є вже шостим поколінням богів, котрі повинні працювати на анунаків. Вони збунтувалися через 40 днів після свого призначення і тому були замінені анунаками на створених ними людей[7].

Поділ аннунаків ред.

У шумерських текстах батьком аннунаків є бог неба Ану, який наказує їм народитися на землі й на небі. Пізніше їх творцем зазвичай виступає Мардук[4]. Так, анунаки з'являються пізніше і в вавилонському міфі про Творіння, Енума Еліш[8]. В останній версії, що возвеличує Мардука, після створення людства Мардук ділить анунаків і призначає їх на належні їм місця (лишається загальна назва анунаків)[6]:

На подяку Мардуку анунаки побудували храм Есагіла:

  Вони підняли високо голову Есагіла, що дорівнює Апсу. Побудувавши етап-вежу так само високо, як Апсу, вони встановили там місцеперебування для Мардука, Енліля, Еа.  

Після чого вони спорудили власні храми.

Керівним органом анунаків була «рада Великих Ану» (десять великих богів серед анунаків як ігігі[9]), а не просто «небесний бог», бо «Ану» шумерською фактично означає «небо»; тобто «збірка богів»[10]; Урук і інші учасники були в їх підпорядкуванні. Його місце було прийнято Енлілем («Ен» — «пан», «ліл» — «вітер», «повітря»), який деякий час, як вважається, розділив небо і землю.

Анунаки згадуються в епосі про Гільгамеша, коли Утнапіштім оповідає історію про потоп, як Семеро суддів[11].

У міфі про сходження Іштар анунаки названі божествами підземного світу[10] (шумерською мовою «Курнугія», «Кур»; акадською мовою «Іркалла», «Іркалія», «ерсет ла тарі»), які мешкаючи в окремій частині підземного світу визначають долі душ померлих людей.

Згідно пізніших ассирійських й вавилонських міфів, анунаки вважалися дітьми Ану та Кі (брат і сестра — боги-родичі), котрі у свою чергу доводилися дітьми Аншар і Кішар. А останні — були дітьми Лахаму і Лахму («мутний») ті, імена дані наглядачами храму Абзу в місті Еріду, де, як вважалося відбувся акт створення людини. Від Лахаму і Лахму походили діти Тіамат (богиня океану) та Абзу (бог прісної води)[12].

Аннунаки в гіпотезі палеоконтакту ред.

Захарія Сітчин у своїй книзі «Дванадцята планета» (1976) виклав власне трактування аккадських і шумерських міфів, які начебто описують відвідування Землі в минулому іншопланетянами. Спираючись на оригінальні тексти, він назвав цих прибульців аннунаками й приписав їм створення сучасних людей шляхом схрещення свого виду з Homo erectus. Сітчин вважав, що аннунаки створили людей як робочу силу для видобування золота, необхідного для їхніх технологій[13][14][15].

Від гіпотези Сітчина походять популярні вчення (академічна наука називає їх псевдонаукою), начебто анунаки з планети Нібіру створили людей на Землі, навчили їх багатьом наукам, ремеслам та основам суспільної організації[16][17].

Див. також ред.

Примітки ред.

  1. ↑ а б Anunna (Anunnaku, Anunnaki) (a group of gods). Ancient Mesopotamian Gods and Goddesses (англ.) . Архів оригіналу за 3 вересня 2019. Процитовано 21 серпня 2017.
  2. ↑ Black, Jeremy and Green, Anthony: Gods, Demons and Symbols of Ancient Mesopotamia: An Illustrated Dictionary University of Texas Press (Aug 1992) ISBN 978-0-292-70794-8 p.34. (англ.)
  3. ↑ Leemings, David (2009). The Oxford Companion to World Mythology. Oxford University Press. p.21. — ISBN 978-0195387087. (англ.)
  4. ↑ а б «Ануннаки». Мифы народов мира, под ред. С. А. Токарева.(рос.)
  5. ↑ Leick, Gwendolyn: A Dictionary of Ancient Near Eastern Mythology (NY: Routledge, 1998), p. 85
  6. ↑ а б в г проф. П. Д. Шантепи-де-ля Сосей,  , СПб., 1913. — Т.1. — С.236-238 (Гирру. Нуску. Игиги и Ануннаки. § 15), 253.(рос.)
  7. ↑ Leick, Gwendolyn: A Dictionary of Ancient Near Eastern Mythology (NY: Routledge, 1998), p.85. (англ.)
  8. ↑ Enuma Elish, tablet 1, verse 156 [Архівовано 28 червня 2016 у Wayback Machine.].(англ.)
  9. ↑ Black, Jeremy and Green, Anthony: Gods, Demons and Symbols of Ancient Mesopotamia: An Illustrated Dictionary University of Texas Press (Aug 1992) ISBN 978-0-292-70794-8 p.106. (англ.)
  10. ↑ а б Krystyna Szarzyńska, Mity sumeryjskie, Wydawnictwo AGADE, Warszawa 2000. — ISBN 83-87111-10-4. — Str.169. (пол.)
  11. ↑ N. K. Sandars (translator): «The Epic of Gilgamesh», Penguin Books, London (2006) — ISBN 978-0-141-02628-2 p.52. (англ.)
  12. ↑ Ross S. Marshall, (1999). "Kingship At Its Source" by Dr. John D. Pilkey. Архів оригіналу за 02.07.2016. Процитовано 02-07-2016. (англ.)
  13. ↑ Sitchin, Zecharia (1 травня 1991). The 12th Planet (англ.). Inner Traditions / Bear & Co. ISBN 9781591439196. Архів оригіналу за 6 червня 2016. Процитовано 21 серпня 2017.
  14. ↑ Fritze, Ronald H. (2016). Egyptomania: a history of fascination, obsession and fantasy. London: Reaktion Books. ISBN 978-1-78023-639-1.
  15. ↑ Robertson, David G. (2016). Ufos, conspiracy theories and the New Age: millennial conspiracism. Bloomsbury advances in religious studies (вид. First published). London Oxford New York New Delhi Sydney: Bloomsbury Academic. ISBN 978-1-4742-5320-8.
  16. ↑ «Людей на Земле создали аннунаки с планеты Нибиру». Архів оригіналу за 02.07.2016. Процитовано 02-07-2016. (рос.)
  17. ↑ «Шумеры о визите аннунаков». Архів оригіналу за 02.07.2016. Процитовано 02-07-2016. (рос.)

Джерела ред.

  •   У Вікіджерелах є Енума еліш
  • Krystyna Szarzyńska, «Mity sumeryjskie», Wydawnictwo AGADE, Warszawa 2000. — 147 s. — ISBN 83-87111-10-4. (пол.)
  • Мифы народов мира, под ред. С. А. Токарева, Москва, 2008. — 1147 с. (электронное издание) (рос.)

Посилання ред.

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Аннунаки&oldid=42185982