Горбачевський Антін Якович
Анті́н Я́кович Горбаче́вський гербу Корчак[1] (27 січня 1856, с. Зарубинці, нині Збаразький район — 25, 26 чи 27 квітня 1944, Сянок) — український галицький громадський і політичний діяч у Галичині, адвокат (доктор права), редактор, співзасновник УНДП, посол до Галицького сейму, делеґат Національної Ради ЗУНР. Брат Івана Горбачевського.
| Антін Якович Горбачевський | |
|---|---|
 Антін Горбачевський | |
| Народився |
27 січня 1856 Зарубинці, нині Збаразький район, Тернопільська область |
| Помер |
25 квітня 1944 (88 років) Сянік, нині Польща |
| Поховання | Центральний цвинтар у Сянoкуd |
| Діяльність | журналіст, політик |
| Alma mater | Львівський університет |
| Посада | посол до Галицького сейму[d] |
| Партія | УНДП, УНДО |
| Рід | Горбачевські |
| Батько | о. Яків Горбачевський |
| Родичі | брат Іван Горбачевський |
| Брати, сестри | Горбачевський Іван Якович |
| У шлюбі з | Мальвіна Мицьковська |
| Діти | Богдан, Галина, Лідія |
 | |
Життєпис ред.
Народився 27 січня 1856 року у селі Зарубинці, нині Збаразький район, Тернопільської области, Україна (тоді Збаразького повіту, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія) в сім'ї греко-католицького священика Якова Горбачевського гербу Корчак[1].
Закінчив народну школу в Збаражі, класичну ґімназію в Тернополі (1874[2]), правничий факультет Львівського університету (1879[2]).
Один з активних діячів народовського руху на Дрогобиччині і Чортківщині.
У 1880—1884 роках проходив габілітацію на звання доктора права та намагався розпочати у Львові приватну адвокатську практику.[2] У 1883—1884 роках очолював редакцію «Дїла» — першої української щотижневої газети в Галичині.
1893 р. після адвокатської практики у Львові, Перемишлі відкрив адвокатську канцелярію у Чорткові. Організатор, голова Надзірної (спостережної) Ради «Кредитового товариства „Надія“», голова філії товариства «Українська бесіда», голова чортківського повітового комітету УНДП. Засновник української приватної ґімназії «Українського педагогічного товариства» («Руська школа») у Чорткові.[3]
Його обирали послом до Галицького крайового сейму, з 1912 (1913[3]) року був членом австрійського державного трибуналу.
Після початку першої світової разом з родиною виїхав до Відня, де співпрацював з Головною Українською Радою. Під час війни втратив дружину.[2] 1916 року повернувся до Галичини, працював адвокатом у Дрогобичі.
12 листопада 1918 р. призначений повітовим комісаром Дрогобиччини. В 1918—1919 роках увійшов до Української Національної Ради ЗУНР—ЗО УНР, член Виділу УНРади (брав участь в розробці законодавства країни). У липні 1919 року разом з урядом ЗУНР переїхав до Кам'янця-Подільського. З жовтня (або вересня[3]) 1919 року член дипломатичної місії УНР (заступник голови — Андрія Лівицького) у Варшаві.
Після поразки українських національно-визвольних змагань 1917—1921 жив у Чорткові (Західна Україна). Був головою Чортківської філії «Товариства допомоги українським інвалідам», членом Надзірних рад «Чортківського повітового союзу кооператив» (ПСК), кооперативи «Українська книгарня», інших.[3]
У 1925 році став одним із співзасновників Українського Національно-Демократичного Об'єднання. У 1927—1939 роках сенатор польського сейму від УНДО, член Української Парламентської Репрезентації.
18 вересня 1939 року разом із донькою Лідією та зятем Іваном-Романом Носиком був викликаний на допит енкаведистами, які в січні 1940 серед ночі влаштували обшук і погром у будинку п. Антіна. Від хвилювань д-р Горбачевський зламав руку, потрапив до лікарні. Передчуваючи лихе, прямо звідти втік до Львова, де 2 місяці з родиною переховувався в знайомих, отримуючи звістки, що його розшукує НКВС. У березні 1940 року через німецьку комісію разом із родиною виїхав до Кракова, де прожив ще й 1941 рік, востаннє бачився з братом Іваном. У 1942[2]—1944 роках проживав у Чорткові,[4] де відновив роботу адвокатської канцелярії, диктував доньці спомини.
Під час наближення червоних виїхав із Чорткова, дорогою застудився. Помер 25 квітня 1944 року в сяноцькій лікарні, похований на центральному міському цвинтарі.
Примітки ред.
- ↑ а б Гонський Я. ІВАН ГОРБАЧЕВСЬКИЙ у спогадах і листуваннях (нарис) [Архівовано 7 квітня 2015 у Wayback Machine.]. — Тернопіль : «Укрмедкнига», 2004. — С. 138.
- ↑ а б в г д Степаненко О. Знання і слово були його зброєю… — С. 4.
- ↑ а б в г Левенець Л., Мельничук Б. Горбачевський Антін Якович… — С. 392.
- ↑ Левенець Л., Мельничук Б. Горбачевський Антін Якович… — С. 393.
Джерела ред.
- Гуцал П. З. Горбачевський Антін Якович [Архівовано 4 грудня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. — Т. 6 : Го — Гю. — С. 188. — ISBN 966-02-3966-1.
- Зайцев О. Ю. Горбачевський Антін [Архівовано 31 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 158. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
- Левенець Л., Мельничук Б. Горбачевський Антін Якович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 392—393. — ISBN 966-528-197-6.
- Павлишин О. Організація цивільної влади ЗУНР у повітах Галичини (листопад — грудень 1918 року) [Архівовано 21 вересня 2019 у Wayback Machine.].
- Степаненко О. Знання і слово були його зброєю // Вільне життя плюс. — 2016. — № 43 (15779) (3 черв.). — С. 4. — (Славні земляки).
- Ханас В. Горбачевський, брат Горбачевського // Тернопіль вечірній. — 1996. — 31 січ.
Посилання ред.
- Степаненко О. Переконувати — аргументами, захищати — без меча… [Архівовано 3 січня 2018 у Wayback Machine.]
- Українці у світі
|
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |