Антуан (герцог Лотарингії)

герцог Лотарингії

Антуан I Добрий (фр. Antoine le Bon; 4 червня 1489 — 14 червня 1544) — герцог Лотарингії і Бара в 15081544 роках, граф Водемон (як Антуан III).

Антуан
фр. Antoine de Lorraine
Король Неаполя
1508 — 1544
Попередник: Рене ІІ
Наступник: Франциск I
Король Сицилії
1508 — 1544
Попередник: Рене ІІ
Наступник: Франциск I
Прапор
Прапор
Король Єрусалиму
1508 — 1544
Попередник: Рене ІІ
Наступник: Франциск I
Король Угорщини
1508 — 1544
Попередник: Рене ІІ
Наступник: Франциск I
Прапор
Прапор
Герцог Лотарингії
1508 — 1544
Попередник: Рене ІІ
Наступник: Франциск I
 
Народження: 4 червня 1489[1]
Бар-ле-Дюк[1]
Смерть: 14 червня 1544[1] (55 років)
Бар-ле-Дюк[1]
Країна: Франція
Рід: Лотаринзький дім[2]
Батько: Рене II (герцог Лотарингії)[2]
Мати: Філіппа Гельдернська[2]
Шлюб: Рене де Бурбон-Монпансьє[2]
Діти: Франциск I (герцог Лотарингії)[2], Нікола де Лоррен де Меркер[2], Ганна Лотаринзькаd[2], Jean de Lorrained[3], Antoine de Lorrained[3] і Elizabeth de Lorrained[3]

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис ред.

Походив з Другого Водемонського або Третього Лотаринзького дому. Третій син Рене II, герцога Лотарингії, та Філіппи Гельдернської. Народився 1489 року в Бар-ле-Дюк. На момент народження його старші брати вже померли, тому Антуан став спадкоємцем трону.

Виховувався при дворі французького короля Людовика XII, де затоваришував зі своїм кузеном герцогом Франциском Ангулемським.

У 1508 році помирає батько Антуана. Його мати спробувала запровадити власне регентство, проте Штати Лотарингії вирішили, що Антуан знаходиться в віці достатньому для самостійного панування. У 1509 році, доручивши управління герцогствами Лотарингія й Бар матері і Гуго дез Азару, єпископу Туля, Антуан I долучився до французької армії, що рушила до Італії в рамках війни Камбрейської ліги. Він брав участь в битві при Ан'яделло, де було завдано поразки Венеції.

Після смерті Людовика XII 1515 року королем став його друг Франциск Ангулемський. Герцог Лотарингії брав участь в його коронації, а потім разом з ним — в новому поході до Італії. Відзначився у битві при Мариньяно у вересні того ж року. Але згодом виушений був повернутися до Лотарингії. 1515 року оженився на представниці роду Бурбон-Монпансьє.

26 грудня 1523 Антуан I опублікував едикт, що забороняє лютеранські проповіді і продаж протестантської літератури. У 1524 році почалася Селянська війна в Німеччині. Спочатку повстання відбувалися на кордоні з Лотарингією, зокрема в Ельзасі. Втім невдовзі повстанці взяли Саверн і спробували захопити Сен-Дьє. У травні 1525 року повстали селяни сеньйорії Біч. Герцог у відповідь здійснив каральний похід, яким звільнив Саверн 17 травня, а 20 травня знищив повстанців поблизу Селести. Згодом Антуан I видав нові едикти проти протестантів.

Розглядаючи імператора Священної Римської імперії Карла V Габсбурга як союзника у боротьбі з лютеранством, герцог перейшов до політики маневрування між імперією та Францією. З 1530 року дотримувався нейтралітету.

У 1538 році після смерті вуйка Карла II Егмонта, герцога Гельдерна, висунув претензії на його спадщину. Проте не досяг бажаного. З 1539 року став хворіти на подагру.

Завдяки дипломатії 1542 року відповідно до Нюрнберзького договору Лотарінзьке герцогство визнавалося незалежним від Священної Римської імперії. Помер 1544 року. Йому спадкував старший син Франциск.

Родина ред.

Дружина — Рене, донька графа Жильбера де Монпансьє

Діти:

  • Франциск (1517—1545), герцог Лотарингії і Бара
  • Анна (1522—1568), дружина: 1) Рене де Шалона, принца Оранського; 2) Філіппа II де Кроя, герцога Арсхот
  • Ніколя (1524—1577), єпископ Меца, граф Водемон і герцог де Меркер
  • Жан (1526—1532)
  • Антуан (1528)
  • Єлизавета (1530)

Примітки ред.

Джерела ред.

  • Otto Graf von Looz-Corswarem: Anton der Gute. In: Neue Deutsche Biographie (NDB). Band 1, Duncker & Humblot, Berlin 1953, ISBN 3-428-00182-6, стор. 316
  • Henry Bogdan, La Lorraine des ducs, sept siècles d'histoire, Perrin, 2005, ISBN 2-262-02113-9
  • Carroll, Stuart (2009). Martyrs and Murderers: The Guise Family and the Making of Europe. Oxford University Press.