Вікіпедія

Антуан Франсуа Прево

Антуа́н Франсуа́ Прево́, більш відомий як аба́т Прево́ (фр. Antoine François Prévost, 1 квітня 1697, Еден, Артуа, Франція — 25 листопада 1763, Париж, Франція) — духовна особа, письменник XVIII століття, автор і видавець декількох популярних романів і журналів. Автор відомого роману «Манон Леско».

Антуан Франсуа Прево, абат Прево
фр. Antoine François Prévost
Портрет абата Прево гравера Якобуса ван дер Шлея.
Ім'я при народженні Antoine François Prévost
Псевдо Antoine François Prévost
Народився 1 квітня 1697(1697-04-01)
Еден, Артуа, Франція
Помер 25 листопада 1763(1763-11-25) (66 років)
Париж, Франція
·інсульт
Громадянство Франція Франція
Діяльність священик, письменник, журналіст, перекладач
Галузь історія[1], переклад[1], релігія[1] і література[1]
Alma mater Національне військове училище
Знання мов французька[2][1][…], англійська[1] і латина[1]
Конфесія католик
IMDb ID 0699539
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Прево.

Життєпис ред.

Майбутній абат Прево народився 1 квітня 1697 року в родині Льєвена Прево і Марії Дюкле. Його батько обіймав посаду королівського прокурора в місті Едені, що в провінції Артуа. Антуан Франсуа був другою з п'яти дітей в забезпеченій буржуазній родині.

З 1711 року хлопець вчиться в єзуїтському колежі, готуючи себе до духовної кар'єри[4]. В школі єзуїтів він виявив добрі здібності. Освіту продовжив у відомому тоді училищі короля Генриха IV, центрі гуманітарних і богословських наук. Однак в 1715 році несподівано відмовився від кар'єри священика заради кар'єри вояка. Після дворічної служби в полку Прево не витримав муштри і став дезертиром. Майже рік витратив на те, щоби знову бути прийнятим до лав єзуїтів, але йому відмовили. Знову став військовим і програв велику суму грошей. Сплатити борг не мав чим, а обурений батько відмовив шалапуту-сину в допомозі. В цей час задля сплати боргу юнак підробив вексель[4].

Початок духовної кар'єри ред.

 
Худ. Етьєн Жора. Конвой повій у монастир Сальпетрієр, звідки втік абат Прево.

Антуан Франсуа Прево вступив до бенедиктинського монастиря Сен-Вандрій, розташованого поблизу Руана. У 1721 році він став ченцем. Молодий і нестримний в бажаннях чернець, що багато знав і багато мандрував, не міг задовольнитися монастирським життям. Він вивчає богослів'я, викладає в колежі, починає писати і водночас міняє монастирі. За сім років чернечого життя змінив вісім монастирів. Зберігся лист, в якому Прево визнав «я ні в якій якості не здатен для чернечого життя». Тим не менше у 1726 році він отримує сан священника, від цього часу його починають називати абатом. Через рік він опинився в паризькому абатстві Сен-Жермен-де-Пре, але вже у другій половині 1728 року, коли з друку вийшов його «Нотатки і пригоди шляхетної особи, що залишила світ», він розсварився з керівництвом і втік з монастиря. Був виписаний ордер на арешт, однак абат Прево встиг емігрувати в Англію, де перейшов у протестанство[4].

Роки еміграції ред.

П'ять років Антуан Франсуа Прево перебував у еміграції, жив поперемінно в Англії і Голландії як світська людина. Мав декілька любовних романів, в тому числі був палко закоханий в голландську авантюристку і куртизанку Ленкі. В цей період свого життя Прево заснував літературний журнал «За та Проти», в якому протягом 1733—1740 років друкував майже виключно власні твори[4]. Видання мало чималу популярність, сильно розвинуло літературні здібності автора, але не принесло матеріального прибутку і незалежності. Він знову надумав повернутися у Францію.

Повернення ред.

Захист вельможних меценатів, шанувальників його літературного таланту, надав можливість повернутися в Париж. Абат Прево отримав відпущення гріхів від папи Климента XII і повернувся до католицької церкви. Його захистив французький кардинал Буассі. Наприкінці 1735 року абат Прево обіймає посаду духівника, а згодом особистого історіографа принца Конде, але без матеріального утримання. У 1940-х роках його життя поступово налагоджується і входить у спокійне річище. В цей період абат Прево багато пише, перекладає, видає. Серед його паризьких знайомих багато відомих письменників, він відновлює листування з Вольтером, знайомиться з Жаном-Жаком Руссо. Він знову стає священником у 1754 році, цього разу в паризькому передмісті Сен Фірмен. Абат Прево помер раптово 25 листопада 1763 року від крововиливу у мозок, що стався з ним під час прогулянки[4].

Бібліографія ред.

  • «Філософські мандри Монкаля»
  • «Історія Маргарити Анжуйської»
  • «Історія Вільгельма Завойовника, короля Англії»
  • «Роберт Лід»
  • «Нотатки і пригоди шляхетної особи, що залишила світ», або «Щоденник шляхетної особи, що залишила світ», 1728—1731;
  • «Історія кавалера де Гріє та Манон Леско», 1731;
  • «Англійський філософ, або Історія Клівленда, позашлюбного сина Кромвеля», 1732—1739;
  • «Кіллеринський настоятель», 1735—1740;
  • «Історія однієї грекині», 1740.

Скандальний твір ред.

 
Порт Гавр, ескіз декорації, ІІІ акт вистави «Манон Леско»,Турин, 1893 р.

«Історія кавалера де Гріє та Манон Леско» стала найвідомішим і найскандальнішим твором абата. Ймовірно, створена ще за часів його перебування в еміграції, книга була надрукована вперше в сьомому томі «Щоденників шляхетної особи». Але видання, не пов'язане сюжетом з «Щоденниками шляхетної особи», отримало власне і довге життя. Духовна влада Франції заборонила книгу в країні. Але її друкували і поширювали таємно. Вимушеним визнанням книги став коментар тодішньої «Паризької придворної і міської газети»: «Роман створений з такою майстерністю і так захопливо, що навіть добропорядні особи співчувають шахраю та повії».

Сюжет роману буде використаний для опер Жуля Массне та Обера, для опери Джакомо Пуччіні та балету Галеві.

Література ред.

  • Harisse H. L'abbé Prévost: Historie de sa vie et de ses oeuvres. — Paris, 1896.(фр.);
  • Engel C.-E. Le veritable abbé Prévost. — Monaco, 1958.(фр.);
  • Billy A. Un singulier bénédictin l'abbé Prévost, auteur de «Manon Lescaut». — Paris,1969.(фр.);
  • Франс А. Жизнь аббата Прево // Собрание сочинений: в 8 т. — М., 1960. — С. 380—402.(рос.)

Посилання ред.

  • Прево Д’Екзіль Антуан Франсуа // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник : у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2006. — Т. 2 : Л — Я. — С. 368. — ISBN 966-692-744-6.
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Абат Прево


Див. також ред.

Джерела ред.

  1. ↑ а б в г д е ж Czech National Authority Database
  2. ↑ Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. ↑ CONOR.Sl
  4. ↑ а б в г д Михайлов А. Малая проза Прево // А.-Ф. Прево История кавалера де Грие и Манон Леско. История одной гречанки. Новеллы. — М.: Правда, 1989. — С. 7—8.(рос.)
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Антуан_Франсуа_Прево&oldid=41357867