Антрустіони (лат. antrustio, мн. antrustiones) — дружинники французьких королів з династії Меровінгів, привілейована група франкського суспільства. До VIII століття назва виходить з вжитку. Сам особистий охоронець називається trustis (фр. truste), франкське слово з латинським закінченням, можливо, що означає комфорт, допомогу, вірність, довіру (порівняйте давньоверхньонімецьку trost)[1]. Альтернативна етимологія пов'язує його з протогерманським *druhtiz, бойовий загін, звідки давьноверхньонімецький truht та, можливо, слов'янська дружина[2].

Інформація про антрустіони отримана з однієї з формул Маркульфа[3] і з різних положень Салічного закону[4].

Здається, антрустіони відігравали важливу роль за часів Хлодвіга. Очевидно, вони сформували армію, яка завойовувала землю, армію, складену переважно франками, з кількома галло-римлянами, які стали на сторону Хлодвіга. Після завоювання роль антрустіонів стала менш важливою. Деяким членам було доручено інші завдання, наприклад, створення гарнізонів у прикордонних містах. Установа, схоже, зникла під час анархії, з якою почалося 8 століття[5].

ПриміткиРедагувати

  1. F.-L. Ganshof, Feudalism (Harper, 1961), p. 4.
  2. Peter B. Golden, "Some Notes on the Comitatus in Medieval Eurasia with Special Reference to the Khazars", Russian History 28, 1 (2001): 153–170.
  3. i. 18, ed. Karl Zeumer, p. 55.
  4. Див. du Cange, Glossarium, s. "trustis".
  5.   Одне або декілька з попередніх речень включає текст з публікації, яка тепер знаходиться у суспільному надбанніHugh Chisholm, ред. (1911) «Antrustion» // Encyclopædia Britannica (11th ed.) V. 2 Cambridge University Press p. 154  (англ.)

ДжерелаРедагувати

  • Средневековый мир в терминах, именах и названиях: словарь-справочник / Е. Д. Смирнова; Л. П. Сушкевич; В. А. Федосик. — Минск : Беларусь, 1999. — 383 с. — ISBN 985-01-0151-2. (рос.)
  • Waitz, Deutsche Verfassungsgeschichte, 3rd ed. vol. ii. pp. 335 et seq.
  • Brunner, Deutsche Rechtsgeschichte, vol. ii. p. 97 et seq.
  • Fustel de Coulanges, La Monarchie franque, p. 80 et seq.
  • Maxirne Deloche, La Trustis et Vantrustion royal sous les deux premieres races (Paris, 1873)
  • Guilhermoz, Les Origines de la noblesse (Paris, 1902)