Єпископ Антоній (Олексій Андрійович Шокотов; 1799, Богородична слобода, Ізюмський повіт, Слобідсько-Українська губернія — † 13 березня 1871, Кишинів) — український та молдовський релігійний діяч, випускник Харківського колегіуму, викладач Київської духовної академії, ректор Полтавської духовної семінарії. Один із останніх українців — діячів синодального московського православ'я.

Єпископ Антоній
Архиепископ Кишинёвский и Хотинский Антоний (Шокотов).jpg
 
Ім'я при народженні: Олексій Андрійович Шокотов
Народження: 1799(1799)
Україна Україна Богородична слобода, Ізюмський повіт, Слобідсько-Українська губернія
Смерть: 13 березня 1871(1871-03-13)
Кишинів
Єп. хіротонія: 2 квітня 1850

Єпископ Російської православної церкви (безпатріаршої), архієпископ Кишинівський та Хотинський РПЦ у російській зоні окупації Молдови.

ЖиттєписРедагувати

Народився в сім'ї диякона.

Першу освіту отримав у Харківському колегіумі.

28 серпня 1823 закінчив курс Київської духовної академії зі ступенем магістра та призначений професором математики та німецької мови у Полтавській духовній семінарії.

20 грудня 1825 — переведений бакалавром філософських наук до Київської духовної академії.

30 листопада 1829 — рукопокладений у священика у Києво-Подольській Константинівській церкві.

8 квітня 1831 — призначений екстра-ординатором професором Київської духовної академії.

Став вдівцем. 7 квітня 1834 — пострижений у чернецтво. Займаючи посаду професора на катедрі богословських наук, у серпні того ж року призначений інспектором академії та членом Київського цензурного комітету.

14 червня 1836 — зведений в сан архімандрита, а 23 червня призначений ректором Полтавської духовної семінарії.

Еміграція до МосковіїРедагувати

23 червня 1841 — ректор Псковської духовної семінарії та управитель Спасо-Єлизарівським монастирем.

24 січня 1845 — настоятель Сетуського Печерського монастиря в Сетумаа.

2 квітня 1850 — хіротонія в єпископа Волзького, вікарія Саратовської єпархії в татарському Поволжі.

Вольський вікаріат було створено для боротьби із старообрядницьким розколом. Прибувши до Вольська у травні 1850 Антоній відвідав іргізські монастирі і переконався, що старообрядництво вкорінилося у Саратовському краї. До своїх обов'язків приступив енергійно. Однак у тому ж році Святий Синод визнав існування Вольського вікаріату непотрібним.

19 грудня 1850 — єпископ Староруський, вікарій Новгородської єпархії.

27 серпня 1853 — єпископ Оренбурзький та Уфимський в Башкортостані.

17 березня 1858 — єпископ Кишинівський на території тимчасово окупаваної Молдови.

1860 — викликаний до Санкт-Петербургу для присутності у Святому Синоді РПЦ.

23 квітня 1861 — зведений в сан архієпископа і нагородженим орденом Олександра Невського РПЦ.

Дільність у МолдовіРедагувати

Як єпархіальний діяч особливо себе проявив в окупованій Молдові, де протягом 13 років проповідував.

При ньому відновлено 300 церков, засновано 400 сільських шкіл, почате видання єпархіального органа з перекладом на молдовську мову для тих священнослужителів, які не знали російської. Для них молдавською мовою був видано «Збірка статей духовно-догматичного змісту».

Засновував церковні бібліотеки. За його зачином у Кишиневі відкрите жіноче єпархіальне училище, на яке Антоній жертвував власні кошти і залучав жертводавців.

Ним були введені виборні благочинні та засновані благочинні ради.

Помер 13 березня 1871. Похований у Хрестовоздвиженському катедральному соборі Кишинева у Олександрівському приділі.

ПублікаціїРедагувати

  • Слова и речи. / Изд. А. Князева, с портретом. СПб., 1862.
  • Последнее слово архипастыря к своей пастве // Странник. 1871. Т. 2. Май. С. 121—123.

ПосиланняРедагувати