Відкрити головне меню

Теофі́л Дми́трович Антоно́вич-Горди́нський гербу Сас[1] (23 вересня 1887, Шкло — 17 грудня 1919, Немирів) — священик УГКЦ, капелан УГА. Рідний брат відомого українського літературознавця, історика літератури, перекладача і педагога Ярослава Гординського.

Теофіл Дмитрович Антонович-Гординський
отець Теофіл
Гординський.jpg
Ім'я при народженні Теофіл Антонович-Гординський
Народився 23 вересня 1887(1887-09-23)
Шкло, Королівство Галичини і Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорська імперія, нині Яворівський район Львівська область, Україна Україна
Помер 17 грудня 1919(1919-12-17) (32 роки)
Немирів, нині Вінницька область, Україна Україна
Національність українець
Діяльність священик, військовий капелан
Alma mater Віденський університет
Титул доктор богослов'я
Конфесія УГКЦ
Батько Дмитро
Родичі Гординський Ярослав Антонович
Нагороди Орден Франца Йосифа
Герб

Герб Сас

Зміст

ЖиттєписРедагувати

Народився у священичій родині в селі Шкло на Яворівщині, яке належало тоді до Австро-Угорській імперії. Його батько — Дмитро Антонович-Гординський (1857 — 29 лютого 1936)[2] тоді був парохом у Шклі (з 1899 — деканом і парохом в Кульчицях Шляхетських коло Самбора)[3].

Після філософських і богословських студій у Перемишльській греко-католицькій духовній семінарії, в 1911 році був висвячений на священика. Продовжив вищі богословські студії в інституті Авґустинеум у Відні та Віденському університеті. 18 червня 1912 року[4] захистив докторат з богослов'я (тема: «Die „Siebzieg Jahreswochen“ bei Daniel»[5]), після чого ще два роки присвятив вивченню Святого Письма (у Віденському університеті).

Під час австрійсько-російської війни був капеланом (польовим духівником) при 33-му полку стрільців армії Австро-Угорської імперії[3]. На початку польсько-української війни призначений капеланом 7-мої Львівської бригади УГА з якою перейшов Збруч[6]. 17 грудня 1919 року після тяжкої недуги (переніс епідемічний висипний тиф) вертався до 3-го Галицького Корпусу з лікарні в Немирові Вінницькій області. Виснажений цім тифом, випав з воза на кам'яний гостинець і забився на смерть, як 14-та в тому часі жертва з-поміж польових духівників[3].

НагородиРедагувати

ПриміткиРедагувати

ДжерелаРедагувати