Антонович-Гординський Теофіл Дмитрович
Теофі́л Дми́трович Антоно́вич-Горди́нський гербу Сас[1] (23 вересня 1887, Шкло — 17 грудня 1919, Немирів) — священник УГКЦ, капелан УГА. Молодший брат відомого українського літературознавця, історика літератури, перекладача та педагога Ярослава Антоновича-Гординського.
| Теофіл Дмитрович Антонович-Гординський | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
 Сотник | ||||||
 | ||||||
| Загальна інформація | ||||||
| Народження | 23 вересня 1887 Шкло, Яворівський район, Львівська область, Україна | |||||
| Смерть | 17 грудня 1919 (32 роки) Немирів, Брацлавський повіт, Подільська губернія, УНР | |||||
| Громадянство |  ЗУНР | |||||
| Alma Mater | Перемишльська греко-католицька семінарія, Віденський університет і Авґустинеум | |||||
| Військова служба | ||||||
| Приналежність | ЗУНР | |||||
| Вид ЗС |  Збройні сили Австро-Угорщини УСС УГА | |||||
| Війни / битви | Перша світова війна Українсько-польська війна 1918—1919 | |||||
| Командування | ||||||
| капелан | ||||||
| Нагороди та відзнаки | ||||||
| ||||||
Життєпис
ред.Народився у священничій родині в селі Шкло на Яворівщині, яке належало тоді до Австро-Угорській імперії. Його батько — Дмитро Васильович Гординський-Антонович (1857 — 29 лютого 1936)[2] — тоді був парохом у Шклі (з 1899 — деканом і парохом в Кульчицях Шляхетських коло Самбора)[3].
Після філософських і богословських студій у Перемишльській греко-католицькій духовній семінарії, в 1911 році був висвячений на священика. Продовжив вищі богословські студії в інституті Авґустинеум у Відні та Віденському університеті. 18 червня 1912 року[4] захистив докторат з богослов'я (тема: «Die „Siebzieg Jahreswochen“ bei Daniel»[5]), після чого ще два роки присвятив вивченню Святого Письма (у Віденському університеті).
Під час австрійсько-російської війни був капеланом (польовим духівником) при 33-му полку стрільців армії Австро-Угорської імперії[3]. На початку польсько-української війни призначений капеланом 7-мої Львівської бригади УГА з якою перейшов Збруч[6]. 17 грудня 1919 року після тяжкої недуги (переніс епідемічний висипний тиф) вертався до 3-го Галицького Корпусу з лікарні в Немирові Вінницькій області. Виснажений цім тифом, випав з воза на кам'яний гостинець і забився на смерть, як 14-та в тому часі жертва з-поміж польових духівників[3].
Нагороди
ред.Примітки
ред.- ↑ САСИ В УКРАЇНСЬКІЙ КУЛЬТУРІ. Архів оригіналу за 16 січня 2017. Процитовано 14 січня 2017.
- ↑ Дмитро Блажейовський. Історичний Шематизм Перемишльської Єпархії… ― С. 659.
- ↑ а б в о. Іван Лебедович. Полеві духовники Української Галицької Армії [Архівовано 27 січня 2016 у Wayback Machine.]… — С. 124.
- ↑ Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — P. 288.
- ↑ Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students… — P. 315.
- ↑ о. Іван Лебедович. Полеві духовники Української Галицької Армії [Архівовано 27 січня 2016 у Wayback Machine.]… — С. 82.
Джерела
ред.- о. Іван Лебедович. Полеві духовники Української Галицької Армії [Архівовано 27 січня 2016 у Wayback Machine.]. — Вінніпег, 1963. — 327 с.
- Дмитро Блажейовський. Історичний Шематизм Перемишльської Єпархії з включенням Апостольської Адміністратури Лемківщини (1828—1939). ― Львів: Каменяр, 1995. ― 1008 с. (англ.)
- Dmytro Blažejovskyj. Byzantine Kyivan rite students in Pontifical Colleges, and Seminaries, Universities and Institutes of Central and Western Europe (1576—1983). — AOSBM, Sectio I. — Vol. 43. — Rome, 1984. — 366 P. (англ.).