Антипів Олекса Федорович

Олекса Федорович Антипів;
	Сотник
Загальна інформація
Народження	7 жовтня 1895; Куп'янськ, Харківська губернія, Російська імперія
Смерть	19 вересня 1970 (74 роки); Детройт, Мічиган, США
Поховання	Цвинтар святого Андрія
Громадянство	УНР
Національність	українець
Військова служба
Роки служби	1918–1922
Приналежність	УНР
Вид ЗС	Армія УНР
Формування	Запорозький корпус
Війни / битви	Перша світова війна; ; Радянсько-українська війна
Нагороди та відзнаки

Олекса Федорович Антипів (7 жовтня 1895, Куп'янськ — 19 вересня 1970, Детройт) — військовий і громадський діяч, хорунжий Запорозького корпусу, сотник 6-го технічного куреня 6-ї Січової дивізії Армії УНР. Заступник керівника інженерно-технологічного факультету Українського технічно-господарського інституту (Подєбради), доцент і продекан УТГІ (Німеччина).

Біографія ред.

Батьки, Федір Єлисейович Антипів та Марія Гордіївна Тур, народилися в Куп'янську. Навчався на хімічному відділі 4-класної середньо-технічної школи (Ростов-на-Дону, 1912-1914), але через хворобу курсу не закінчив. У російській армії — з квітня 1915 року. Закінчив 2-гу Одеську школу прапорщиків (листопад 1916). До листопада 1917 «брав участь у походах проти Австрії та Німеччини».

У грудні 1918 вступив на службу до Армії УНР. У «Curriculum vitae» писав: «У квітні 1919 року в складі Запорозького корпусу перейшов через Румунію до Галичини, а відтіль брав участь у поході на Київ та пізніше — на Одесу. У грудні того ж року був інтернований поляками. В лютому 1920 року вступив на формування 6-ї Стрілецької дивізії, в складі якої брав участь в походах проти більшовиків. В складі тієї ж дивізії в листопаді 1920 року був інтернований поляками. В травні 1921 року скінчив 3-х місячний технічний старшинський вишкіл у таборі Олександрія. У червні 1922 року вступив до випускної класи гімназії в Шепйорно, що в січні 1923 року реформувалася на реальну школу по типу колишніх російських реальних шкіл».

29 травня 1923 з табору подав прохання до ректорату Української Господарської академії в Подєбрадах із проханням зарахувати його в «число студентів і уділити стипендію». Дипломний проєкт захистив «з успіхом дуже добрим». 20 липня 1928 року здобув диплом інженера-гідротехніка.

Після закінчення УГА працював керівником меліоративних робіт у м. Кельці (Польща). Автор навчального посібника УТГІ «Машинознавство» (1942). По Другій світовій війні виїхав до США.

Нагороджений Хрестом Симона Петлюри і Воєнним хрестом (25 лютого 1964). 1966 року склав пожертву на вшанування пам'яті Віктора Доманицького.

Похований на Українському православному цвинтарі Святого Андрія у Бавнд-Бруці (штат Нью-Джерсі, США).

Література ред.

Бюлетень товариства абсольвентів УГА-УТГІ. — Ню-Йорк. — 1966. — Ч. 35. -Грудень. — С. З — 4.
Головата Л. Діяльність УТГІ в контексті легального видавничого руху періоду Другої світової війни // Ьпр://ЬІ5Гогу^{[недоступне посилання з червня 2019]}. org.ua/JoumALL/xxx/xxx_2011_16/23 .рсЩ
Іванис В. Стежками життя: Спогади. Кн. V. — Новий Ульм, Німеччина: Українські вісті, 1962. — С. 361.
Посмертна згадка // Свобода (Джерзі Ситі і Ню Йорк, США). -1970. — № 172. — 23 вересня. — С. 3.
Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.