Анте Павелич (1869–1938)
Анте Павелич, у хорватській історіографії відомий як Анте Павелич старший,[3][4] або іноді в літературі Анте Павелич стоматолог[5][4] (нар. 19 травня 1869, Госпич — пом. 11 лютого 1938, Загреб) — хорватський та югославський політик, за родом занять стоматолог.
| Анте Павелич | |
|---|---|
| хорв. Ante Pavelić | |
.jpg) | |
| Народився |
19 травня 1869[1] Госпич, Хорватія |
| Помер |
11 лютого 1938[1] (68 років) Загреб, Савська бановина, Королівство Югославія |
| Поховання | Мирогойське кладовище[2] |
| Країна |
 Австро-Угорщина.svg){kind=small} Королівство Югославія |
| Національність | хорват |
| Діяльність | політик, лікар |
| Alma mater | Віденський університет |
| Знання мов | хорватська |
| Посада | Заступник голови Національної ради Держави Словенців, Хорватів і Сербів |
| Термін | 29 жовтня 1918 — 1 грудня 1918 |
| Попередник | посада запроваджена |
| Наступник | посада ліквідована |
| Партія | Югославська демократична партія |
У хорватських джерелах до його імені та прізвища зазвичай додають прикладку «старший» (хорв. stariji) або «зубар» (стоматолог), щоб відрізнити від його більш відомого повного тезка — хорватського політика і керівника профашистської Незалежної Держави Хорватія Анте Павелича, який був на двадцять років молодшим і членом іншої Партії права.
Життєпис ред.
1896 року здобув ступінь доктора медицини у Відні. З 1897 року працював стоматологом у Загребі. З 1906 року був депутатом хорватського парламенту від Партії права,[3] яка була відома як Мілінівці[4] на честь її керівника Міле Старчевича.
2–3 березня 1918 року Павелич головував на конференції, яка виробила Загребську резолюцію. 5 жовтня 1918 року він також головував на установчій сесії Національних зборів Держави словенців, хорватів і сербів.[4] 19 жовтня він став заступником голови Національних зборів.[4] Павелич був автором декларації хорватського парламенту від 29 жовтня 1918 року, яка офіційно визнала Національні збори верховною владою в Хорватії.[4]
Як тільки Угорське королівство підписало перемир'я з союзниками 13 жовтня 1918 року, Павелич у числі інших почав переговори із сербським посланцем у Національних зборах Душаном Симовичем, який заявляв, що їхня військова перемога та договір з Угорщиною дали їм право на більшість території Держави словенців, хорватів і сербів, тоді як Павелич зазначив, що вони хочуть об'єднання з Сербією, але їм потрібна федеративна держава, а також чітке розмежування хорватського та сербського населення, що передбачало б акти переселення. Симович відкинув розмови про федералізацію, а Павелич поступився, і більше жодних обговорень не було.[4]
1 грудня 1918 року він як делегат Зборів зачитав заяву про злуку Держави словенців, хорватів і сербів із Королівством Сербія в Королівство сербів, хорватів і словенців.[3][4]
Пізніше Павелич вступив до Демократичної партії, а 1932 року став спікером Сенату Королівства Югославія.
Примітки ред.
- ↑ а б в Brozović D., Ladan T. Hrvatska enciklopedija — LZMK, 1999. — 9272 с. — ISBN 978-953-6036-31-8
- ↑ https://www.gradskagroblja.hr/trazilica-pokojnika/15
- ↑ а б в Pavelić, Ante. Proleksis Encyclopedia (хорватською) . Архів оригіналу за 31 березня 2019. Процитовано 16 липня 2018.
- ↑ а б в г д е ж и Zlatko Matijević, Croatian Institute of History (листопад 2008). Narodno vijeće Slovenaca, Hrvata i Srba u Zagrebu: Osnutak, djelovanje i nestanak (1918/1919). Fontes (хорватською) . № 14. Хорватський державний архів. с. 35—36. ISSN 1330-6804. Архів оригіналу (PDF) за 31 березня 2019. Процитовано 21 лютого 2022.
- ↑ Ante Pavelić, Hrvatska enciklopedija, pristupljeno 9. prosinca 2020. (хор.)
Посилання ред.
- Вікіджерела: Ante Pavelić [Архівовано 21 лютого 2022 у Wayback Machine.]
Джерела ред.
- Gross, Mirjana: Povijest pravaške ideologije, Zagreb: Institut za hrvatsku povijest, 1972. (хор.)
- Horvat, Josip: Politička povijest Hrvatske, Zagreb: August Cesarec, 1990. (2. izdanje) (хор.)
- Hrvatski leksikon (хор.)
- Krizman, Bogdan: Hrvatska u prvom svjetskom ratu. Hrvatsko-srpski politički odnosi, Zagreb: Globus, 1989. (хор.)