Анрі́ Ланґлуа́ (фр. Henri Langlois; 13 листопада 1914(19141113), Ізмір, Османська імперія — 13 січня 1977, Париж) — французький історик кіно, архівіст, один із засновників Французької сінематеки та її директор протягом багатьох років.

Анрі Ланґлуа
Henri Langlois
Henri Langlois.jpg
Дата народження 13 листопада 1914(1914-11-13)
Місце народження Ізмір, Османська імперія
Дата смерті 13 січня 1977(1977-01-13) (62 роки)
Місце смерті Париж, Франція
Поховання
Національність француз
Громадянство Франція Франція
Професія історик кіно, архівіст
IMDb ID 0486581
Нагороди та премії
кавалер ордена Почесного легіону
Почесний Оскар (1974)

Біографія да діяльністьРедагувати

Анрі Ланґлуа народився в Ізмірі (Оманська імперія, зараз Туреччина). Його батько був журналістом, мати, що мала американські корені, належала до сім'ї бостонських художників[1]. Навчався в Ліцеї Кондорсе в Парижі, та, отримавши диплом бакалавра, працював журналістом.

У грудні 1935 році разом з Жоржем Франжю створив кіноклуб Кіногурток для перегляду й обговорення класичних творів німого кіно. Завдяки Кіногуртку, Ланґлуа познайомився з Жоржем Мельєсом, який згодом став першим хранителем Французької сінематеки[1].

Офіційно Сінематека була заснована у 1936 році зусиллями Ланґлуа, Жоржа Франжю та Жана Мітрі́ як некомерційна організація, метою якої було збереження, реставрація і демонстрація фільмів.[2] З часу створення Сінематеки Ланґлуа був її незмінним директором. У 1938 році він взяв участь у заснуванні Міжнародної федерації кіноархівів, а з 1939 року, після конгресу ФІАФ у Нью-Йорку, врахувавши заслуги Анрі Лаглуа у строенні Французької сінематеки, яка стала на той час найбільшим кіносховищем у Європі, його було обрано главою ФІАФ.

У післявоєнний час Анрі Ланґлуа став впливовою фігурою в колі молодих критиків і кінематографістів, що часто відвідували Сінематеку і які згодом сталі відомими, як «Нова хвиля» (фр. Nouvelle vague). Наголошуючи на впливі Ланґлуа, їх іноді називають «Дітьми Сінематеки» (фр. Les enfants de la cinémathèque).

У 1968-му напередодні студентських заворушень у Парижі французький міністр культури Андре Мальро спробував змістити Ланґлуа з поста директора Сінематеки. Дії Мальро викликали протест французьких і зарубіжних кінематографістів, включаючи діячів «Нової хвилі». Під тиском громадськості Мальро скасував своє рішення, і Ланґлуа залишився на посаді.

ВизнанняРедагувати

Ланґлуа як піонера архівної справи в кіно визнано одним з найвидатніших діячів в історії кінематографу.[3] У 1974 році він удостоєний почесного «Оскара» за свою діяльність. Ім'я Ланґлуа носить площа в XIII окрузі Парижа.

З 2006 року на Міжнародному кінофестивалі кінематографічної спадщини у Венсенні вручається приз імені Анрі Ланґлуа[fr].

У 1970 році було створено англомовний документальний фільм Henri Langlois. У 2005-му режисер Жак Рішар зняв ще один фільм про діяльність Ланґлуа — The Phantom of the Cinémathèque, що включає інтерв'ю з його друзями і колегами. З ігрових фільмів з ім'ям директора Сінематеки пов'язані «Вкрадені поцілунки» (1968), які режисер Франсуа Трюффо присвятив Ланґлуа, а також «Мрійники» (2003) Бернардо Бертолуччі, де використана кінохроніка травневих подій 1968 року.

ПриміткиРедагувати

  1. а б Жорж П. Ланґлуа, Гленн Майрент. Анри Ланґлуа, первый гражданин кинематографа // Искусство кино. — М., 2001. — Вип. № 5 (травень).(рос.)
  2. FFrance Magazine: La Cinémathèque Française Архівовано 16 березень 2008 у Wayback Machine.(англ.)
  3. Henri Langlois: Phantom of the Cinematheque (2004)(англ.)

ЛітератураРедагувати

  • Roud, Richard (1983) A Passion for Films: Henri Langlois and the Cinematheque Francaise. London: Secker and Warburg; New York: Viking Press

ДжерелаРедагувати

  • Ланґлуа Анри // Кино: Энциклопедический словарь / Гл. ред. С. И. Юткевич; Редкол.: Ю. С. Афанасьев, В. Е. Баскаков, И. В. Вайсфельд и др. — М. : Сов. энциклопедия, 1987. — 640 с., 96 л. ил. с.(рос.)

ПосиланняРедагувати