Анрі Верней (фр. Henri Verneuil, справжнє ім'я вірм. Աշոտ Մալաքյան, Ашот Малак'ян, 15 жовтня 1920, Родосто, Османська імперія — 11 січня 2002, Баньоле, Франція) — французький режисер і сценарист вірменського походження. Він розповів про своє дитинство в двох його останніх фільмах, які формують диптих — «Мама» (фр. Mayrig) та «Вулиця Раю, будинок 588» (фр. 588 Rue Paradis). Знімав кримінальні та пригодницькі фільми. За свою кінокар'єру зняв понад 60 фільмів з Жаном Габеном, Івом Монтаном, Аленом Делоном, Жаном-Полем Бельмондо, Омаром Шаріфом та іншими акторами.

Анрі Верней
фр. Henri Verneuil
Ім'я при народженніАшот Малак'ян
вірм. Achod Malakian
Дата народження15 жовтня 1920(1920-10-15)
Місце народженняРодосто
Османська імперія
Дата смерті11 січня 2002(2002-01-11) (81 рік)
Місце смертіБаньоле
Іль-де-Франс
Франція
ПохованняЦвинтар Сен-П'єр (Марсель)d
Національністьвірмени[1]
ГромадянствоФранція Франція
Професіярежисер, сценарист, продюсер
Alma materНаціональна вища школа мистецтв і ремесел
Роки активності1940-і—2000-і
Член уКомісія з питань громадянстваd (1988) і Академія красних мистецтв Франції
ДітиPatrick Malakiand і Gaya Verneuild
IMDbID 0894577
Нагороди та премії
Командор ордена Почесного легіону
Командор ордена Почесного легіону
Командор ордена Почесного легіону
Командор ордена Почесного легіону
Анрі Верней у Вікісховищі

Біографія

ред.

Молодість і навчання

ред.

Народився 15 жовтня 1920 року в містечку Родосто, (Туреччина). У 1924 році родина переїхала до Марселю у Франції, де поселилася на вулиці Рай у будинку № 588.

У 1930 році сім'я переїхала до Парижа. 1943 року Ашот закінчив школу мистецтв і ремесел (тепер Національна вища школа мистецтв і ремесел) у Екс-ан-Провансі та в 1944 році став журналістом у журналі «Горизонт» (Horizon). Свої статті він підписував псевдонімом Анрі Верней.

У 1947 році відбулася його перша зустріч з Фернанделем. Уже відомий актор погодився працювати з невідомим режисером у короткометражному фільмі «Зупинка на сонці» (Escale au soleil).

1949 року він зробив кілька короткометражних фільмів у Парижі, де його прийняли на роботу як другого режисера.

Початок кінокар'єри

ред.

Його першим повнометражним фільмом був «La Table aux crevés», у якому знову грав Фернандель. До 1955 року з цим актором були створені такі фільми: «Заборонений плід» (Le Fruit défendu, 1952), «Три тузи» (Brelan d'as, 1952) з участю Мішеля Симона, «Пекар з Вальорґу» (Le Boulanger de Valorgue, 1953), «Карнавал» (Carnaval, 1953), «Ворог суспільства № 1» (1953) та «Баран з п'ятьма ногами» (Le Mouton à cinq pattes, 1954).

Міжнародне визнання

ред.

1959 року з Фернанделем, він зняв фільм «Корова і в'язень», який мав успіх у всьому світі. У 1961 році кіностудія Metro-Goldwyn-Mayer замовила трьом митцям — режисерові Анрі Вернею, сценаристові Мішелю Одіару та акторові Жанові Габену три фільми: «Президент» і «Мавпа взимку» з Жаном-Полем Бельмондо в 1962 році) та «Мелодія з підвалу» з Аленом Делоном у 1963 році. Останній фільм завоював для Вернея репутацію кінорежисера міжнародного рівня.

Попри критику Нової хвилі (Nouvelle Vague) він здобуває статус, що дає йому можливість працювати з зірками міжнародного рівня. Успішними були його фільми «Сто тисяч доларів на сонці» (Cent mille dollars au soleil, 1964) з участю Жана-Поля Бельмондо, Ліно Вентурою та Бернаром Бліє, «Вихідні на березі океану» (Week-end à Zuydcoote, 1964) з Жаном-Полем Бельмондо.

Після переїзду Анрі Вернея до США виходять два його фільми з участю Ентоні Квіна — «25-а година» (La Vingt-cinquième heure, 1965) та «Битва біля Сан-Себастьяна» (La Bataille de San Sebastian, 1968).

Фільмографія

ред.

Пам'ять

ред.

У 2020 році Центральний банк Вірменії випустив пам'ятну монету вартістю 100 драм на честь 100-річчя від дня народження письменника[2].

Примітки

ред.