Анненков Михайло Миколайович
Михайло Миколайович Анненков (1835—1899) — російський генерал.
| Анненков Михайло Миколайович | |
|---|---|
 | |
| Народження |
23 квітня 1835[1] Санкт-Петербург, Російська імперія |
| Смерть | 9 січня 1899[1] (63 роки) |
| Поховання | Новодівочий цвинтар |
| Країна |
 Російська імперія |
| Освіта | Академія Генерального штабу |
| Член | Леопольдина |
| Звання | генерал від інфантерії |
| Війни / битви | французько-прусська війна, Кримська війна, Польське повстання 1863—1864 і Російсько-турецька війна 1877–78 |
| Рід | Анненковиd |
| Нагороди |
        |
 Анненков Михайло Миколайович у Вікісховищі | |
Поміщик Лебединського повіту ред.
Володар маєтку в с. Боброве він дослужився до чину генерала від інфантерії, був членом Військової ради Російської імперії, керував будівництвом Закаспійської залізниці в пустелях Середньої Азії.
Виховувався у Пажеському корпусі, який закінчив 1853 року. Від 1857 навчався в Академії Генерального штабу. 1863 року брав участь у придушенні Польського повстання. За службу отримав чин полковника і був призначений флігель-ад'ютантом.
Роботи поміщика ред.
У 1867 році надрукував ряд статей у «Військовому збірнику» про використання залізниць у військовій справі, які дуже зацікавили керівників держави. В 1869 році одержав чин генерал-майора, призначений завідувачем пересування військ по усіх залізницях Росії. В 1871 році, під час франко-пруської війни, був посланий в пруську армію з метою ознайомитися з досвідом ведення війни. Повернувшись з відрядження, видав брошуру «Замітки та враження російського офіцера». В 1875 році подав записку про стан та силу залізниць Росії. Невтомно й уміло організовував залізничні перевозки під час російсько-турецької війни 1877—1878 р.р. Чин генерал- лейтенанта присвоєно 1 січня 1879 року.
Під час завоювання російськими військами Туркменії був поранений 18 грудня 1880 року: куля пробила йому руку.
У 1886-87 роках завідував будівництвом Самаркандської дільниці Закаспійської залізниці, яка була відкрита 15 травня 1888 р. В цьому ж році призначений управляючим цієї залізниці. її побудова обійшлася казні в 43 мільйони карбованців, кожна її верста — в 32000 золотих карбованців. Але це було досить дешево, якщо враховувати важкі умови праці на гарячих пісках пустелі, швидкість прокладки і високу якість робіт. У Західній Європі в свій час високо оцінювали будівництво Закаспійської залізниці, порівнюючи її стратегічне значення із будівництвом Суєцького каналу.
Голодомор ред.
Під час голоду 1891—1892 років Михайла Анненкова поставили на чолі тимчасового особливого управління громадськими роботами, розпочатими урядом для допомоги населенню, яке постраждало від неврожаю.
Маєток поміщика ред.
Маєток в с. Боброве він одержав у спадок від своєї матері Віри Іванівни Анненкової. Було тут у нього 1000 десятин орної землі. Він збудував триповерховий дерев'яний водяний млин на річці Псел і великий цегляний будинок з колонами і різними надбудовами. Зберігалось у ньому багато творів живопису, графіки, порцеляни та фаянсу. В середині будинку розміщався великий і високий зал з балконом для публіки. Біля входу в будинок знаходилися два мармурові скульптурні леви, перед будинком — красиві ажурні ворота, за воротами — круг з бузком, клумби з квітами, особливо багато було білих півоній. У дворі біля будинку росло багато великих лип. Після революції, у 20-30-ті роки, тут розміщався дитячий будинок, потім будинок для престарілих. Невдовзі після війни колишній будинок Анненкових розібрали, а цеглу з нього пустили на спорудження колгоспного свинарника.
Доньки Аннекнова ред.
Дві доньки Михайла Анненкова, Марія та Віра, після смерті батька успадкували маєток «Боброве». Вони були фрейлинами останньої російської імператриці Олександри Федорівни. Заміж не виходили, дітей у них не було. Після революції 1917 р. емігрували у Францію. Марія Михайлівна померла в Парижі в 1942 році. Через двадцять років в будинку для престарілих на околиці французької столиці пішла з життя і Віра Михайлівна. Вони забрали з собою віддруковані на друкарській машинці російською мовою мемуари своєї бабусі Віри Іванівни Анненкової об ємом 700 сторінок під назвою «Правда и только правда».
Примітки ред.
- ↑ а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
Посилання ред.
- Біографія М. М. Аннекнова
- з історії Лебедина [Архівовано 23 січня 2022 у Wayback Machine.]
- Лебединщина в іменах [Архівовано 14 вересня 2016 у Wayback Machine.]
Джерела ред.
- Ткаченко Б. І. Лебедія, 2000
- Історико-документальний путівник «Старовинна садиба: німий свідок історії», с 37