Відкрити головне меню

Анна Валентинович

польська профспілкова діячка

Анна Валентинович (пол. Anna Walentynowicz, у дівоцтві — Ганна Любчик; 15 серпня 1929, с. Сінне, нині Садове, Гощанський район, Рівненська область, тоді Польща — 10 квітня 2010, Смоленськ, Росія[4]) — колишня робітниця Корабельні імені Леніна (Ґданськ), одна з засновників незалежної профспілки «Солідарність», українка за походженням.

Анна Валентинович
Ганна Любчик
Anna Walentynowicz grave - portrait.JPG
Народилася 15 серпня 1929(1929-08-15)[1][2]
Рівне, Ровенський повіт, Волинське воєводство, Польська Республіка[1]
Померла 10 квітня 2010(2010-04-10)[1][3][2] (80 років)
Смоленськ, Росія
·Авіакатастрофа під Смоленськом 10 квітня 2010 року
Поховання
Громадянство
(підданство)
Flag of Poland.svg Польща
Місце проживання
Діяльність журналістка, профспілкова діячка, політик
Галузь Козловий кран
Володіє мовами польська[3]
Заклад Гданська судноверф
Автограф Anna Walentynowicz Signature.jpg
Нагороди
Президентська медаль Свободи
Орден Білого Орла
IMDb nm0907373
Анна Валентинович (фото 2005 р.)

Зміст

БіографіяРедагувати

 
Президент Лех Качинський вручає Анні Валентинович Орден Білого Орла, 3 травня 2006
 
Наліт з Ганною Валентинович на будинку, де вона жила до смерті.

Народилася на вже нині неіснуючому хуторі біля с. Сінне у багатодітній українській селянській родині штундистів Назара та Приськи (з родини Пашковець) Любчиків. Батько мав 5 дітей від першого шлюбу, від другого — ще 5: Ольга, Петро, Катерина, Василь, Ганна (крім того, мати Приська мала від першого шлюбу з Олексою Сущиком сина Івана, який після війни був висланий у Сибір на 15 років каторги за співпрацю з УПА, А. Валентинович 2009 року була на його похороні).

Анна закінчила 4 класи сільської школи в Сінному (пізніше німці закрили школу). У восьмилітньому віці втратила матір (1937), у 1940 Назар Любчик одружився втретє, з Марією Озарчук і мав від цього шлюбу ще 5 дітей). Через належність сім'ї до штунди записи про родину Любчиків в метричній книзі місцевої православної парафії відсутні.

У період 19391941 роки більшовицька влада розкуркулила сім'ю Любчиків — відібрала землю й інвентар.

Тим часом у поширений інший варіант родоводу А. Валентинович: вона нібито народилася 15 серпня 1929 року в Рівному, у польській римо-католицькій родині Яна та Александри Любчиків.

Через важкий матеріальний стан родини, Анна з 12 років працювала служницею в заможних польських панів Телесницьких, з якими 1943 року виїхала до Польщі (при чому батькові Анни, Назарові, який шукав доньку, вони не повідомили, що везуть її із собою, а самій Анні сказали, що її родина вся загинула під час каральної операції гітлерівців, а рідне село — спалене).[5]

Спочатку родина Телесницьких разом з Анною мешкала в околиці Варшави, згодом — Гданська). Там Анна працювала в сільському господарстві, згодом — у пекарні, пізніше — на маргариновій фабриці.

1950 року — після закінчення курсів зварювальників почала працювати на Гданській корабельні.

Швидко стала «передовиком праці», виробляла 270% норми, її світлини публікувалися в пресі. Як членкиня Спілки польської молоді (відповідник комсомолу) брала участь у ІІІ Всесвітньому фестивалі молоді і студентів, що проходив 1951 року в Берліні. Втім, невдовзі вийшла зі СПМ і вступила до жіночої організації, де розпочала боротьбу за права робітників, чим привернула увагу управління безпеки комуністичної Польщі.

1952 року — народила сина Януша, але не одружилася з його батьком.

Перейшла у римо-католицтво.

Підірвавши здоров'я через шкідливі умови праці, але не бажаючи йти на пенсію за станом здоров'я, перекваліфікувалася на кранівницю. Продовжувала участь у захисті прав робітників.

Брала участь у страйках 1970 року в Гданську. Наступного року була членом робітничої делегації на зустрічі з обраним після цих подій новим 1-м секретарем ЦК ПОРП Едвардом Ґєреком.

1978 року — взяла участь у створенні в Польщі не визнаних владою вільних профспілок, за що була переслідувана комуністичними спецслужбами.

8 серпня 1980 року — після 30 років праці на виробництві і за 5 місяців до пенсії Анну Валентинович звільнили з роботи в корабельні. Це стало приводом до початку страйку 14 серпня на гданській корабельні ім. Леніна, під час якого виникла незалежна профспілка «Солідарність». Першим пунктом вимог страйкарів було поновлення А. Валентинович на роботі. Невдовзі після неї з роботи звільнили й Леха Валенсу).

Після перемовин «Солидарності» з комуністичним режимом вимоги робітників були задоволені, а А. Валентинович та Л. Валенсу поновлено на роботі.

А. Валентинович відігравала активну роль у профспілці на початку творення «Солідарності», але, з її власних слів, добровільно поступилася першою роллю у керівництві профспілки на користь Валенси, мотивуючи це тим, що на переговорах адміністрація може краще порозумітися з чоловіком, ніж із жінкою.

Після введення в Польщі воєнного стану (13 грудня 1981 року) її інтернували. За організацію страйку в грудні 1981 року, була засуджена у березні 1983 року до 1,5 року позбавлення волі (умовно). Через продовження опозиційної діяльності відбула ув'язнення протягом з грудня 1983 — квітня 1984 року.

Була ініціатором голодування на знак протесту проти вбивства відомого опозиціонера о. Єжи Попелушка (лютий 1985 — серпень 1986).

У 1980-х роках — критикувала тодішнє керівництво «Солідарності» на чолі з Л. Валенсою, називаючи їхню політику «угодовською». Після повалення комуністичного режиму у 1989 році все частіше виступала з гострою критикою політики правлячих партій, що походили із руху «Солідарність».

2003 року — відмовилася від звання почесної громадянки Ґданська, а 2005 року — від почесної пенсії, запропонуваної тодішнім прем'єр-міністром Польщі Мареком Белькою. Не брала участі у святкуванні 25-річного ювілею заснування «Солідарності» (2005), але того ж року була нагороджена президентом США Джорджем Бушем «медаллю Свободи».

Загинула в катастрофі польського президентського літака 10 квітня 2010 року поблизу Смоленська.[4]

Анна Валентинович і УкраїнаРедагувати

Рідна сестра А. Валентинович — Ольга Любчик (нар. 1926) мешкає в сусідньому селі Матіївка, що за 15 км від села Садове. Після розпаду СРСР вона намовила батька, Назара († 1995), почати пошуки Анни через ЗМІ.

У 1996 році Анна Валентинович дізналася про існування в Україні найближчої родини, після чого розшукала Ольгу Любчик. З цього моменту вона майже щороку відвідувала свою родину в Україні.[5]

ТвориРедагувати

  • 1993 — Тінь майбутнього (пол. Cień przyszłości).[6]

Вшанування пам'ятіРедагувати

У знак пам′яті матері польської «Солідарності» у селі, де вона народилася, 8 квітня 2019 року на фасаді Садівської ЗОШ відкрили меморіальну таблицю.[7]

ПриміткиРедагувати

ПосиланняРедагувати


  1. Koman, Wincenty. Reflection about the film by Sylke Rene Meyer (Polish language). Pomniksmolensk.pl. Архів оригіналу за 21 лютий 2014. Процитовано 6 February 2014.