Вікіпедія

Андрій (Одинцов)

Ця стаття є сирим перекладом з іншої мови. Можливо, вона створена за допомогою машинного перекладу або перекладачем, який недостатньо володіє обома мовами. Будь ласка, допоможіть поліпшити переклад. (січень 2019)

Єпископ Андрій (в миру Одинцов Андрій Васильович[1]; 19 березня, село Благодатне, Рильський повіт, Курська губернія — 7 серпня 1941) — ректор Катеринославської духовної семінарії, митрополит Харківський, архієпископ Донецький і Бахмутський, архієпископ Чернігівський і Ніжинський, Павлоградський обновленської церкви, до 1922 року — єпископ Маріупольський, вікарій Катеринославської єпархії РПЦ.

Андрій (Одинцов)
 
Альма-матер: Курська духовна семінарія
Діяльність: священник
Народження: 19 (31) березня 1862
Рильський повіт, Курська губернія, Російська імперія
Смерть: 7 серпня 1941(1941-08-07) (79 років)

Нагороди:

Наперсний хрест від Святійшого синоду видаваємий

Біографія ред.

Народився 19 березня 1862 року в селі Благодатному Рильського повіту Курської губернії (нині Кореневський район Курської області[2]) в родині священика[3].

У 1877 року закінчив Рильське духовне училище . У 1883 року закінчив Курську духовну семінарію. У 1887 році закінчив Московську духовну академію зі ступенем кандидата богослов'я . У 1887-1897 роки був законовчителем Катеринославської класичної чоловічої гімназії[3].

25 травня 1888 висвячений у сан священика і призначений до Троїцької церкви села Берестове Бердянського повіту Таврійської губернії. 1 січня 1890 року призначений законовчителем Преславської учительської семінарії Бердянського повіту Таврійської губернії. 9 квітня 1897 нагороджений камилавкою[3].

1 липня 1897 року призначений законовчителем Катеринославської чоловічої гімназії . Одночасно з 1904 року — законовчитель старших класів Катеринославської приватної жіночої гімназії Н. Н. Тіблен. 24 квітня 1902 нагороджений наперсним хрестом, від Святійшого Синоду. 7 квітня 1905 нагороджений саном протоієрея[3].

7 березня 1906 призначений ректором Катеринославської духовної семінарії . 29 січня 1914 звільнений від духовно-навчальної служби[3].

22 липня 1914 призначений настоятелем Благовіщенської церкви Катеринослава[3]. 2 квітня 1915 нагороджений палицею. 9 травня 1915 призначений позаштатним членом Катеринославської духовної консисторії[4].

4 грудня 1915 призначений настоятелем Лазаревської цвинтарної церкви Катеринослава[4].

У 1919 році, будучи овдовілим священиком, прийняв чернецтво, зведений в сан архімандрита і висвячений на єпископа Маріупольського, вікарія Катеринославської єпархії[4].

У 1922 році був заарештований за стандартним звинуваченням: «за протидію вилученню церковних цінностей і їх приховування притягнутий до суду Ревтрибуналу … причт Маріупольського Собору з єпископом Андрієм на чолі». Під час слідства єпископа було завербовано органами ГПУ, завдяки чому незабаром після засудження його звільняють за амністією. Після виходу на свободу ухилився в обновленство[5] .

У 1923 році призначений архієпископом Донецьким і Бахмутським, головою обновленського Донецького єпархіального управління. Кафедра розташовувалася в Троїцькому соборі Бахмута[4].

У квітні-травні 1923 року був учасником «Другого Всеросійського Помісного Собору» (першого обновленського), на якому був обраний членом Всеросійського обновленського синоду[4].

27 жовтня 1923 рік стає членом Всеукраїнського обновленського синоду[4].

У 1924 році перейменований на архієпископа Артемівського та Донецького, голову обновленського Артемівського єпархіального управління[4].

У вересні 1924 року призначений архієпископом Чернігівським і Ніжинським, головою обновленського Чернігівського єпархіального управління. Кафедра розташовувалася в Преображенському соборі Чернігова[4].

У своєму меморандумі на членів українського Синоду по жовтень 1923 уповноважений V групи секретного відділу ГПУ так охарактеризував єпископа Андрія: «Посвячений в єпископи в обновленському русі, був притягнутий до відповідальності з приводу вилучення церковних цінностей і в цей час завербований ГПУ. Уже кілька місяців очолює Донецьку єпархію як обновленець, підтримуючи зв'язок з ГПУ»[5].

У листопаді 1924 року був учасником обновленської Всеукраїнської передсоборної наради[4].

12 березня 1925 року призначений архієпископом Павлоградським, головою Павлоградського єпархіального управління. Кафедра розташовувалася у Вознесенському соборі Павлограда[4].

У травні 1925 року був учасником обновленського Другого всеукраїнського помісного собору, на якому був обраний членом Всеукраїнського обновленського Синоду[4].

10 червня 1925 року обраний архієпископом Павлоградським, головою Павлоградського єпархіального управління. 22 червня 1925 року затверджений на даній посаді. Одночасно з 3 серпня по 29 листопада 1925 року тимчасово керуючий Криворізькою єпархією[4].

У жовтні 1925 року був учасником «Третього Всеросійського Помісного Собору» (другого обновленського)[4].

28 лютого 1926 року призначений всеукраїнським благовісником і головою благовісницької комісії Всеукраїнського обновленського синоду[4].

9 липня 1926 року призначений архієпископом Дніпропетровським, головою Дніпропетровського єпархіального управління. Кафедра розташовувалася в Преображенському соборі Дніпропетровська. Одночасно керуючий Павлоградським вікаріатством Дніпропетровської єпархії. 4 вересня того ж року перейменований в архієпископа Дніпропетровського і Павлоградського, голову Дніпропетровського єпархіального управління. 23 вересня того ж року затверджений на цій посаді[4].

9 липня 1926 року по грудень 1927 року також ще був тимчасово керуючим Криворізькою обновленською єпархією і головою Криворізького єпархіального управління. Кафедра розташовувалася в Миколаївському соборі Кривого Рогу[4].

У травні 1927 був учасником Всеукраїнської передсоборної наради[4].

У травні 1928 року був учасником обновленського Третього всеукраїнського помісного собору, на якому знову обраний членом Всеукраїнського обновленського синоду[4].

1 березня 1935 призначений архієпископом Харківським з піднесенням у сан митрополита. Кафедра розташовувалася в Благовіщенському соборі Харкова, а з вересня 1935 року — у Трьохсвятительській (Гольберзькій) церкві Харкова[4].

22 липня 1936 звільнений на спокій. Проживав у Новомосковську Дніпропетровської області[4].

24 червня 1938 був заарештований за «участь в КРО і контрреволюційну агітацію»[6].

19 серпня 1939 року постановою Спеціальної колегії Дніпропетровського обласного суду засуджений до семи років виправно-трудових таборів. 29 листопада того ж року постановою Верховного суду України вирок скасовано, а справу направлено на новий розгляд[4].

7 серпня 1941 постановою Спеціальної колегії Дніпропетровського обласного суду знову засуджений до 7 років виправно-трудових таборів[4].

Примітки ред.

  1. ↑ Випускники Московської духовної академії. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 27 січня 2019.
  2. ↑ Кореневський район. Архів оригіналу за 6 лютого 2019. Процитовано 27 січня 2019.
  3. ↑ а б в г д е Лаврін Валерій, протоієрей. Обновленський розкол в портретах його діячів. (Матеріали з історії Церкви. Книга 54). М. 2016, стор. 109
  4. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ Лаврін Валерій, протоієрей. Обновленський розкол в портретах його діячів. (Матеріали з історії Церкви. Книга 54). М. 2016, стор. 110
  5. ↑ а б Олександр Тригуб. Розкол РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ (1922-39рр.): Між ДЕРЖАВНИМ політичним УПРАВЛІННЯМ ТА РЕФОРМАЦІЄЮ. Монографія Видавництво ЧДУ ім. Петра Могили. Миколаїв — 2009 [Архівовано 3 жовтня 2013 у Wayback Machine.], стор. 37-38
  6. ↑ Олександр Тригуб. Розкол РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ В УКРАЇНІ (1922-39рр.): Між ДЕРЖАВНИЙ політичним УПРАВЛІННЯМ ТА РЕФОРМАЦІЄЮ. Монографія Видавництво ЧДУ ім. Петра Могили. Миколаїв — 2009 [Архівовано 3 жовтня 2013 у Wayback Machine.], стор. 121
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Андрій_(Одинцов)&oldid=42107163