Відкрити головне меню

Андрі́й Комаро́в (26 червня 1879, село Андросівка, Миколаївський повіт, Самарська губернія - 17 липня 1955, Дніпро) — єпископ Російської православної церкви, архієпископ Дніпропетровський і Запорізький.

Андрій Комаров
Bishop Andrey Komarov.jpg
Архієпископ Архиепископ Дніпропетровський і Запорізький
28 січня 1944 — 17 липня 1955
Попередник: Димитрій Маган
Наступник: Симон Івановський
Архієпископ Казанський і Чистопольський
26 серпня 1942 — 14 квітня 1944
Обрання: Єпископ Люблінський,
вікарій Варшавської митрополії
Попередник: Нікон (Пурлевський)
Наступник: Іларій Ільїн (тимчас./керів.)
Архієпископ Нижньоновгородський і Арзамаський
28 травня — 26 серпня 1942
Попередник: Сергій (Гришин)
Наступник: Сергій (Гришин)
Архієпископ Самарський
 — 29 травня 1942
Попередник: Веніамін (Іванов)
Наступник: Григорій (Чуков)
Архієпископ Самарський і Сизраньський
з 12 вересня
Попередник: Іриней (Шульмін)
Наступник: Пітірім (Свірідов)
 
Науковий ступінь: кандидат богослів'я
Народження: 26 червня 1879(1879-06-26)
с. Андросівка, Миколаївський повіт, Самарська губернія
Смерть: 17 липня 1955(1955-07-17) (76 років)
Дніпро, Україна

БіографіяРедагувати

Народився 26 червня 1879 в селі Андросівка-Утьовка Самарської губернії в родині священика.

Закінчив сільську школу. У 1894 році закінчив Самарське духовне училище, в 1901 році - Самарську духовну семінарію. Незабаром одружився.

8 серпня 1901 висвячений в сан ієрея в село Хворостиніно. Незабаром переведений в рідну Андросівку. Овдовів через два роки після одруження.

У 1904 році вступив до Казанської духовної академії і закінчив її в 1908 році зі ступенем кандидата богослів'я за твір «Книга Йова і догматичне і моральне вчення, що розкривається в ній».

Після закінчення Академії був законовчителем в середніх навчальних закладах, а потім парафіяльним священиком в Саратові.

Його викладацька діяльність припинилася в кінці 1917 року, коли радянським декретом викладання Закону Божого було припинено.

Під час розпочатого в 1920-х роках голоду багато працював щодо організації допомоги голодуючим і безпритульним дітям.

26 липня 1923 року в Саратові був заарештований за звинуваченням в антирадянській діяльності. Винним себе не визнав. Через деякий час звільнений.

16 березня 1923 єпископ Вольський Іов, керуючий Саратовської єпархією, написав:

« «Сим сповіщаю Вас, що згідно з бажанням мирян і духовенства Саратова, які залишилися вірними заповітам святої Православної Церкви я виявляв свою згоду на зведення Вас в сан єпископа. Якщо з яких-небудь причин я не зможу сам брати участь в хіротонії над вами в єпископа, то доручаю це зробити найближчим єпископам, що не визнали ВЦУ. Місто для Вашого найменування має бути обране духовенством і мирянами Саратова в особі церковних рад, що не визнали ВЦУ. Після хіротонії над Вами, якщо о. Павло Соколов, що має бути зведеним у сан єпископа, буде позбавлений можливості керувати єпархією, доручаю Вам тимчасове управління всіма справами Саратовської єпархії» »

11 січня 1924 був пострижений у чернецтво в Донському монастирі.

13 січня 1924 хіротонізований Патріархом Тихоном, архієпископ Крутицьким Петром (Полянським), архієпископом Тверським Серафимом (Александровим) і єпископом Звенигородським Миколою (Добронравовим) в єпископа Балашовського, вікарія Саратовської єпархії з проживанням в Саратові.

З 14 січня 1924 до 6 березня 1926 року - тимчасовий керуючий Саратовської єпархією.

У 1925 році заарештований. Засуджений до 3 років заслання. Заслання відбував в місті Торжок.

З 26 липня 1927 року - єпископ Новоторзький, вікарій Тверської єпархії.

29 січня 1928 року - єпископ Петровський, вікарій Саратовської єпархії.

12 листопада 1928 року призначений єпископом Вольським, вікарієм тієї ж єпархії.

28 жовтня 1929 року призначений керуючим Астраханською єпархією з залишенням титула єпископа Вольського.

У вересні 1930 року заарештований. 26 квітня 1931 року звільнений з підпискою про невиїзд з огляду на те, що факт «злочинного діяння був не встановлено».

З 13 жовтня 1933 року - єпископ Астраханський.

Був тимчасовим членом зимової сесії Тимчасового Патріаршого Священного Синоду 1933-1934 років. 3 січня 1934 возведений у сан архієпископа. Разом з іншими членами Тимчасового Патріаршого Священного Синоду підписав циркулярний указ Московської Патріархії від 10 травня 1934 року «Про новий титул заступника Патріаршого Місцеблюстителя і про порядок поминання за богослужіннями».

Архієпископа Андрія довго і наполегливо виживала з Астрахані місцева влада. У 1935 році він був притягнутий до суду через «злісну несплату» навмисне завищених податків.

27 квітня 1939 після посиленого тиску влади «тимчасово звільнений на спокій» за проханням.

У жовтні 1939 року призначений на штатне місце парафіяльного священика Покровської церкви Самари. Зайняв це місце на прохання віруючих і з особливого благословення Патріаршого місцеблюстителя митрополита Сергія (Страгородського), для оздоровлення церковного життя в єпархії, яка в той час фактично складалася з однієї церкви. Для архієреїв практикувалося призначення на штатні місця священнослужителів, так як після масового закриття храмів в кожній єпархії залишилося всього кілька діючих храмів, в деяких - їх не залишилося зовсім.

Настоятеля Петра Свиридова народ не поважав і не довіряв йому до такої міри, що багато хто вважав за гріх ходити до церкви, де він служить. З приїздом архієпископа Андрія бродіння припинилися.

Крім храму, нікуди не ходив і у себе майже нікого не приймав, але бачив багато і непомітно впливав на уми і події. Домігся заборони деяких священнослужителів. Служив щодня, а напередодні недільних і святкових днів по дві цілонічних. Часом терпів нестатки, образи, грубість і навіть побої.

У 1939-1941 роках архієпископ Андрій був єдиним, хто служив архієреєм на великій території, що включала Самарську і Ульянівську області та Татарстан.

На початку 1941 року став настоятелем Покровської церкви.

Відродження церковного життя в Самарі, пов'язане з діяльністю архієпископа Андрія, викликало різке невдоволення місцевої влади. 13 липня 1941 року відбувся арешт. Завдяки заступництву митрополита Сергія (Страгородського) архієпископ Андрій 7 вересня 1941 року був звільнений.

12 вересня 1941 року вийшов указ про призначення його правлячим архієпископом Самарським.

8 грудня 1941 року був нагороджений правом носіння хреста на клобуку.

9 грудня 1941 переміщений на Саратовську кафедру, після чого почав клопотатися про відкриття Саратовського собору, але до вересня 1942 року в єпархію не приїжджав: діючих храмів там не було.

28 травня 1942 переміщений на Нижньоновгородську і Арзамаську кафедру.

13 червн 1942 за залишенням архієпископа Сергія (Гришина) в Горькому, згідно з Указом, залишений Саратовським.

26 серпня 1942 призначений архієпископом Казанським, але призначення було отримане одночасно з телеграфним викликом Саратовського Міськвиконкому приймати собор. У відповідь на телеграфний запит куди їхати, Митрополит Сергій (Страгородський) відповів телеграмою: «Саратов». На відкриття собору пішли колосальні витрати духовних і фізични сил. Собор був відкритий 8 жовтня, а 14 жовтня в Ульяновську був висвячений для Саратова новий єпископ Григорій (Чуков).

Архієпископ Андрій отримав розпорядження їхати в Казань, де і прослужив до 1944 року.

8 вересня 1943 року брав участь в Архієрейському соборі, котрий обрав митрополита Сергія (Страгородського) Патріархом Московським і всієї Русі.

З грудня 1943 року по березень 1944 був викликаний на зимову сесію Священного Синоду, під час якої Патріарх Сергій довірив йому робити висновки за змістом прохань колишніх священиків (що відреклися).

З 28 січня 1944 року - архієпископ Дніпропетровський і Запорізький. Під час німецької окупації там діяв Геннадій (Шиприкевич) - архієрей Української автокефальної православної церкви.

Пожертвував велику суму на художній розпис стін Дніпровського кафедрального собору, приділяючи велику увагу цьому розпису. З 1950 року владика тяжко хворів, просився на спокій.

Помер 17 липня 1955 року. Похований в огорожі відновленого ним кафедрального собору Дніпра.