Коверко Андрій Йосипович
Андрій Йосипович Коверко (28 серпня 1893, с. Острів, тепер Золочівський район, Львівська область — 19 липня 1967, м. Кишинів, Молдова) — український скульптор і різьбяр, член Спілки художників Української РСР.
| Андрій Йосипович Коверко | |
 Андрій Йосипович Коверко | |
| Народився | 28 серпня 1893 Острів, Королівство Галичини та Володимирії |
|---|---|
| Помер | 19 липня 1967 (73 роки) Кишинів, Молдова |
| Національність | українець |
| Громадянство |  Польща→ СРСР
|
| Навчання | Коломийська художньо-промислова школа |
| Напрямок | скульптура, різьблення |
| Роки творчості | 1920—1967 |
Короткий життєпис ред.
Народився 28 серпня 1893 року у селі Острів, Кам'янко-Струмилівського повіту, Королівства Галичини та Володимирії (нині — Золочівський район, Львівська область) у багатодітній родині Йосипа Коверка. Крім Андрія в родині виховувалося ще троє дітей — Степан, Микола та Марія[1].
У 1914 році закінчив Коломийську художньо-промислову школу. Під час першої світової війни разом з братами Степаном та Миколою брав участь у визвольних змаганнях[2].
Творчість ред.
Андрій Йосипович виконував портретні погруддя, фігурні групи, рельєфи у дереві, камені, мармурі, гіпсі, бронзі. Учасник міських виставок від 1922 року.
Портрети роботи Коверка 1920 — початку 1930-х років позначені впливом неокласицизму. Від середини 1920-х років створював фігурні композиції, спочатку класицистично спрощені («Торс жінки», 1926), пізніше — вишукані за технікою та лінійною ритмікою (плакетка «Акт жінки», 1928). Поєднував фігурні композиції з орнаментом у рельєфах переважно релігійного змісту, вирізьблених у червоному кедровому дереві, використовуючи ритмічний лад площин, гостро зламані поверхні, геометризовані мотиви романського, візантійського і народного українського мистецтва (скульптури в каплиці Львівської греко-католицької Духовної Семінарії, вівтар та іконостас для церкви Святого Духа по вулиці Коперника у Львові (1926—1927), де в оздобленні використав герб України — Тризуб, не зберігся до наших днів).
У 1927 році, для Успенської церкви у Львові створив портал каплиці Трьох Святителів, увінчаний фігурами граціозно нахилених ангелів; у 1931 році вирізьбив обрамлення Гробу Господнього (живопис Василя Дядинюка), стилізуючи мотиви барокових іконостасів, народного зображення птахів, квітів.
У 1928 році у Львові розробив обкладинки для журналів «Українське мистецтво», книг «Амок» і «Лист незнайомої» Стефана Цвейґа, оформив книгу «Лицар в чорнім оксамиті» Антона Лотоцького.
У напрестольному хрестах і рельєфі «Покладення до гробу», виконаному у 1936 році на замовлення настоятеля собору святого Юра у Львові), де підкреслив ритміку розташування фігур, окреслених дуговими й навскісних лініями. Крім акцентованої симетрії в композиції, геометризації у стилі арт-деко в рельєфах «Емаус» (1931), «Притча про таланти» (1934), помітні модерністська архаїзація та стилізація середньовічного мистецтва.
У 1938—1939 роках виготовив вівтарні рельєфи у церкві Вознесіння Господнього на Знесінні та вівтар у каплиці гімназії сестер василіянок, що на вулиці Кирила і Мефодія[3].
У 1930-ті роки різьбив престоли, інші предмети обрядового використання для монастиря святого Онуфрія у Львові[4], для церкви святих Петра і Павла у Сокалі, монастирської церкви Різдва Христового у Жовкві.
Автор динамічних композицій, авангардистських скульптур зі сміливо трактованими об'ємами. Кубізмом і футуризмом інспірований проект 1931 року (не реалізований) на конкурсі пам'ятника Іванові Франкові на Личаківському цвинтарі.
У 1925 році реставрував перший на західноукраїнських землях скульптурний пам'ятник Тарасові Шевченкові (1913 рік) в м. Винниках біля Львова, що був пошкоджений 1919 році, під час польсько-української війни, а також у 1929 році реставрував пам'ятник Шевченкові в Коломиї.
Зробив нове погруддя для пам'ятника Тарасові Шевченкові, що було встановлено на роздоріжжі біля Кутського мосту в Косові. 5 серпня 1928 року відбулося урочисте відкриття оновленого пам'ятника Великому Кобзареві на місці зруйнованого поляками старого пам'ятника від 1914 року. Час та історичні події зруйнували і цей пам'ятник, але у травні 1991 року його було відновлено втретє (автор третього погруддя — Святослав Добровольський, громадянин Австралії)[5].
У 1931 році — створив монументальну статую митрополита Андрея Шептицького[6], яку було встановлено в жовтні 1932 року у саду греко-католицької Богословської семінарії на вул. Коперника, 38 у Львові[7]. У 1945 році пам'ятник був знищений (збережено гіпсову модель)[8].
Разом із Євгеном Дзиндрою у 1939 році брав участь у виконанні монумента Сталінській (Радянській) Конституції (проєкт Сергія Литвиненка і Михайла Дмитренка)[9].
У 1946 році, щоб уникнути репресій, які спіткали брата та його родину, митець переїхав до Кишинева, де навчалась його донька. Напрямок його творчості в період проживання в Молдові змінюється. Художник починає працювати в стилі соцреалізму, зокрема, оформлює внутрішнє та зовнішнє оздоблення театру драми імені О. Пушкіна, готелю «Молдова», Державного банку, кінотеатру «Патрія», Будинку уряду (всі в Кишиневі), залізничних вокзалів республіки, а також виконує замовлення Міністерства житлово-цивільного будівництва Молдавської РСР на скульптурні твори, присвячені перемогам соціалізму і портрети партійних діячів.
Відомі роботи майстра ред.
- різьблені у дереві портрети — Митрополита Андрея Шептицького (1931 рік); Дмитра Вітовського (1933 рік); Івана Франка та Олекси Новаківського (обидва 1943 рік); Іларіона Свєнціцького Івана Труша та інших видатних діячів Галичини;
- погруддя — Миколи Вороного (1920-ті роки), Петра Холодного-старшого (1931 рік), Адольфа Гітлера (1941 рік);
- рельєф і погруддя Івана Франка (1926, 1940 роки);
- пам'ятна таблиця «Вічній пам'яти Івана Франка в 10-ті роковини його смерти. Українці Бобрецької землі» (м. Бібрка, 1926 рік; відновлена у 1996 році);
- станкові фігури — «Голова ангела» (1931 рік), «Футболіст» (1933 рік), «Торс жінки» (1934 рік), «Бігунка» (1936 рік);
- Плакета «Йосиф Сліпий» (1933 рік);
- проповідальниця із зображенням чотирьох євангелістів та їх символами, на якій вирізьблено написи: «Виконали Андрій і Микола Коверки, тутешні уродженці, за пароха отця Васильківського і о. Павла Олійника в році 1936». Вона знаходиться у церкві святого Пророка Іллі у селі Острів на Львівщині;
- надгробки (Личаківський цвинтар у Львові) — Івана Липи (1937 рік); К. Рожанської (1941 рік), Ярослава Гординського (1943 рік);
- колони, мармуровий фонтан і майолікову піч із бронзовими алегоричними рельєфами для кав’ярні львівської Ратуші (1941 рік).
Брав участь у виставках АНУМ (1933-1934) та Гуртка Діячів Українського Мистецтва.
У 1952 його твори, що зберігалися у фондах Національного музею у Львові, були знищені[10].
Від 1963 року член Спілки художників Української РСР. Отримує від Спілки художників персональну пенсію. Помер Андрій Йосипович Коверко 19 липня 1967 року та похований у Кишиневі[1].
25 липня 2015 року було встановлено, а 29 липня 2015 року на площі перед Архикатедральним собором Святого Юра було освячено та урочисто відкрито пам'ятник Митрополиту Андрею Шептицькому, виконаного за проєктом Андрія Коверка[11].
Вшанування ред.
1993 року у Шевченківському районі Львова на пошашу Андрія Коверка названа вулиця (бічна вул. Варшавської)[12].
Примітки ред.
- ↑ а б Любомир Тимків. Невідомі сторінки історії — життя і творчість різьбяра Андрія Коверка (PDF). lnu.edu.ua. Львівський національний університет імені Івана Франка. Архів оригіналу (PDF) за 23 вересня 2015. Процитовано 2 серпня 2015.
- ↑ Ю. О. Бірюльов. Андрій Йосипович Коверко // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013. — Т. 13 : Киї — Кок. — 711 с. — ISBN 978-966-02-6814-2.
- ↑ Роман Мельник (29 липня 2015). 25 місць Андрея Шептицького у Львові. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
- ↑ Оксана Бойко, Василь Слободян. Проєкт «Інтерактивний Львів»: вул. Хмельницького, 36 — церква св. Онуфрія. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 23 квітня 2021.
- ↑ Я. Тимофійчук (10 листопада 2010). Відродження пам'ятника. gk.if.ua. Гуцульський край. Архів оригіналу за 10 вересня 2011. Процитовано 23 квітня 2021.
- ↑ Проєкт «Міський медіаархів»: модель пам'ятника митрополита Андрея Шептицького. lvivcenter.org. Центр міської історії Центрально-Східної Європи. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 23 квітня 2021.
- ↑ Євгеній Іпатов (21 липня 2015). Львів, якого не повернеш. Семінарія Святого Духа. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
- ↑ Ще раз про вулицю Дорошенка. pohlyad.com. Архів оригіналу за 24 вересня 2015. Процитовано 2 серпня 2015.
- ↑ Львів, якого не повернеш. Пам'ятник Сталінській Конституції. photo-lviv.in.ua. Фотографії старого Львова. 19 лютого 2015. Архів оригіналу за 31 березня 2022. Процитовано 31 березня 2022.
- ↑ Любов Волошин. Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові: Біографічний словник учнів. — Львів, 1998. — 29 с.
- ↑ У Львові урочисто відкрили пам'ятник митрополиту Андрею Шептицькому (відео, оновлено). dailylviv.com. Щоденний Львів. 29 липня 2015. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 23 квітня 2021.
- ↑ Імена видатних людей у вулицях Львова: вулиця Коверка Андрія. maxpark.com. 1 липня 2013. Архів оригіналу за 23 квітня 2021. Процитовано 23 квітня 2021.
Джерела ред.
- Громов С. Коверко Андрій Йосипович // Імена видатних людей у вулицях Львова. — Львів : НВФ «Українські технології», 2001. — С. 58. — ISBN 966-7292-78-9.
- Скульптор Андрій Коверко і його творчість / Л. Тимків // Пам'ятки України. — 2004. — № 4. — С. 114—121.
- Ю. О. Бірюльов. Андрій Йосипович Коверко // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013. — Т. 13 : Киї — Кок. — 711 с. — ISBN 978-966-02-6814-2.
Посилання ред.
- Автором пам'ятника Шептицькому є його сучасник — Андрій Коверко. maxpark.com. 1 липня 2013. Архів оригіналу за 7 серпня 2015. Процитовано 31 березня 2022.
- Олександр Гершуненко (21 березня 2014). Митрополит Андрій повстане на Святоюрській горі (PDF). railway.lviv.ua. Львівський залізничник. Архів оригіналу (PDF) за 5 березня 2016. Процитовано 31 березня 2022.
- Глава УГКЦ: історія встановлення пам'ятника Шептицькому є історією боротьби українців за свою свободу. kyrios.org.ua. Християнський портал «Киріос». 28 липня 2015. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 31 березня 2022.
- За основу пам'ятника Шептицькому у Львові обрали скульптуру Андрія Коверка. zik.ua. ZIK. 25 лютого 2014. Архів оригіналу за 12 березня 2014. Процитовано 12 березня 2014.
- Ікона святої великомучениці Варвари. paraskeva.lviv.ua. П'ятницький храм на Підзамче. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 31 березня 2022.
- Автором пам'ятника Шептицькому, який встановлять у Львові, є його сучасник. vgolos.com.ua. Інформаційна агенція «Вголос». 2 грудня 2014. Архів оригіналу за 7 серпня 2015. Процитовано 31 березня 2022.